Вікторія Василівна ID: 71

History

Мову респондентки у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.

(…) Куди ходили? – Ну, кіно, це було таке, якась така частина життя. Кінотеатрів було море, велика кількість кінотеатрів, і було дуже популярно ходити в кіно, тому що там двадцять копійок той білет. – А які кінотеатри, от, чи користувались найбільшим попитом, що були найбільш популярні, так? Вважалося, що піти в той кінотеатр, це якби є важливо? Які більш популярні, які менш популярні? – Ну, кінотеатр «Україна», ну, я навіть дуже любила ходити в «Лесі Українки». Тут, знаєте, на розі, так. Бо там були такі науково-популярні фільми і новини, ну, ясно, що новини, ясно, що які. Але багато було науково-популярних фільмів. І таке віконце у Всесвіт, якісь там, пам’ятаю навіть щось про Австралію дивилась, взагалі, як про іншу планету. Було дуже багато, то уже в мою молодість, було дуже багато фільмів італійських. І французьких, і прекрасні фільми, прекрасні актори, мені здається, що кіно – це була така, дуже серйозна така розвага для молоді. – А в районі от, наприклад, якісь кінотеатри, чи були на Підзамче кінотеатри? – На Підзамче кінотеатру не було, найближчий кінотеатр, такий нормальний – кіно Богдана Хмельницького, це знаєте де, на початку, да. Але, на самій Рогатці, якщо трошки пройти Алмазною, Ви знаєте, да, в глибину. Стояв будиночок, дуже симпатичний, я не знаю, що в ньому було раніше, але він такий старий будинок був. Бо там якісь були колони. Це був будинок культури якогось з підприємств. З тих, що розташувалися на Рогатці. І там кожен вечір було якесь кіно. І ми ходили з Волинської туди. 

{ci_interview templateid="632" fileno="1"}

Інтерв'юер – Галина Боднар