Mówiona historia Lwowa ID: 10

(1906 - ul. Bohomolca 6) - budynek w prawej pierzei ulicy w stylu secesji, zaprojektowanej przez architektoniczne biuro Jana Lewińskiego dla właściciela realności Leona Staubera - projekt głównej fasady przez architekta Tadeusza Obmińskiego. W latach 1930. przeprowadzono w kamienicy nieznaczne remonty i przebudowy. Leszek Sawicki wspominał o wydarzeniach w tym domu w lipcu 1944 roku. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) znaczną część budynku zajmuje Centrum Miejskiej Historii Europy Środkowo-Wschodniej, reszta wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

(1906) - budynek mieszkalny w pierzei ulicy, w stylu secesji. Fasadę dekorowaną secesyjną sztukaterią i kratami upiększają kolorowe ceramiczne płytki. Zbudowany przez architekta Jana Lewińskiego dla właścicieli Izraela Elstera, Solomona Elstera i Leona Topfa, współwłaścicieli firmy Elster & Topf. W latach 1910. w tym budynku znajdowały się atelier fotograficzne „Helios” i „Rubens” Maurycego Fruchtmanna oraz Redakcja i zarząd Skorowidzu adresowego królewskiego stołecznego miasta Lwowa. W latach 1930. w kamienicy mieszkał znany lwowski profesor lekarz Adolf Beck. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) kamienica służy głównie jako budynek mieszkalny.

(1906) - budynek mieszkalny wchodzi do składu ronda, w stylu secesji. Zbudowany przez architekta Jana Lewińkiego dla własnych potrzeb. W latach 1930. właścicielem kamienicy był Bernard Pordes, urzędnik Wydziału Krajowego (pierwszy i ostatni pracownik Wydziału wyznania mojżeszowego). Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) budynek służy dla prywatnego zamieszkania.

Budynek mieszkalny na rogu ulicy Bohomolca i Klonowicza w stylu secesyjnym. 1907 r. właściciele parceli gruntowej nr 6411/5 na rogu ulic Asnyka (obecnie Bohomolca) i Klonowicza, Alfred i Maria Zgórscy, uzyskali pozwolenie magistratu na budowę dwupiętrowego budynku. Projekt wykonany został przez architekta Juliusza Cybulskiego. W 1928 r. nowi właściciele, dr Józef i Róża Stryjerowie, uzyskali pozwolenie magistratu na nadbudowę trzeciego piętra. Wytrzymałość ścian w budynku oszacował architekt Henryk Orlean we własnej firmie „Przedsiębiorstwo budowlnae” w czerwcu 1928 r. W latach 30. w budynku tym mieścił się zakład elektromechaniczny „Mikron” oraz fabryka wyrobów papierniczych „Rapid-Mill”. Obecnie (2009 r.) obiekt wykorzystywany jest jako budynek mieszkalny.

(1907) - budynek mieszkalny w zabudowie atrialnej, w stylu secesyjnym, zbudowany został trzypiętrowy budynek według projektu Jana Lewińskiego (Іванa Левинського), zamówiony przez Izraela Elstera, Solomona Eltnera i Leona Topfa. Fasada dekorowana secesyjną sztukaterią i okuciami, ozdobiona ceramicznymi płytkami. We wnętrzu budynku zachowały się witraże. W latach 30. w budynku znajdował się zakład fotograficzny „Foto-Oto” (Oleh Łużnicki [Олег Лужницький] i J. Silberbusch). Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009) kamienica wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

Narożny budynek mieszkalny w stylu secesji, wchodził w skład tzw. ronda. 1905 r. magistrat, przychylając się do podania Hermana Wallacha, zatwierdza plany i wydaje pozwolenie na budowę. Projekt zostaje wykonany przez architekta Henryka Salwera. Plany wykonane zostają przez budowniczego Remera. W pierwszych dwóch dekadach XX w. w budynku tym mieszkał profesor uniwersytetu  Edmund Biernacki i podróżnik Leon Winig. Obecnie (2009 r.) obiekt wykorzystywany jest jako budynek mieszkalny.

(1908) - narożny budynek mieszkalny w stylu historyzmu z elementami neoklasycyzmu, na rogu ulic Bohomolca i Klonowicza. Zbudowany według projektu architekta Juliusza K. Cybulskiego dla właściciela dr Józefa Grackiego. W latach 30. w budynku tym mieszkał Joachim Schall, właściciel kin lwowskich „Grażyna”, „Fraszka”, „Sztuka” i „Lew”. Obecnie kamienica wykorzystywana jest przede wszystkim jako budynek mieszkalny (2009 r.).

(1906) - budynek mieszkalny, w stylu secesyjnym z elementa,i neogotyckimi, wchodzi w skład tzw. ronda. Zbudowany został według projektu architekta Jana Lewińskiego dla Henryka Gottliba Haszlakiewicza. W drugiej dekadzie XX w. mieszkali w tym budynku poseł Sejmu Galicyjskiego Eugeniusz Oleśnicki (Євген Олесницький), architekt Adam Opolski, redaktor „Gazety Lwowskiej” Adam Krechowiecki (1850-1919). Mieściła się tu także pensja dla dziewcząt Аmalji d' Endel. W latach 20. właścicielem budynku był Jakub Posament (1879-1926), znany lwowski kupiec, aktywny działacz społeczny. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009) kamienica pełni funkcje budynku mieszkalnego.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. Співавторами проекту були архітектор Ян Багенський, будівничий Войцех Дембінський. Це чотириповерхова кам'яниця, з цоколем та мансардним поверхом під високим дахом. Г-подібна в плані, з видовженою офіциною, ламане рамено якої охоплює внутрішній двір. Є компонентом периметральної забудови. На фасаді компонуються вузькі дво- і трисекційні вікна та ризаліт, доповнений асиметрично розміщеними балконами, зі зміщеними у правий бік вхідною брамою та високим трикутним причілком. Віссю планувальної структури є шахта сходової клітки в центрі корпусу. Стиль масивних форм визначають модернізовані мотиви середньовічної архітектури. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Wielomieszkaniowy budynek (1904-1905; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe budowlanej firmy Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Z czasem kamienica została przystosowana do potrzeb zakładu leczniczego. Budowla jest dwupiętrowa. Fasada, orientowana według linii regulacyjnej, posiada symetryczną strukturę. Pośrodku zakomponowany jest występ z portalem, zakończony szczytem. Po prawej strony – wjazd na podwórze. Budynek ma plan w kształcie prostokąta, z występem ryzalitu ze strony podwórza. Klatka schodowa znajduje się w centrum bloku. Późny historyzm (wykorzystujący motywy gotyku) z domieszką elementów secesji.

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Jana Lewińskiego (Iwan Łewyńskyj) ). Trzypiętrowa narożna kamienica jest częścią składową obwodowej zabudowy kwartału. Blok o Г-podobnym planie ma ścięty narożnik. Występuje na nim wykusz, nad którym nadbudowano wysoką kopułę, przypominającą hełm. Fasady, rozczłonkowane przez gzymsy i pilastry, są zakończone attykami. Wejście z ul. Gen Czuprynki, klatka schodowa przylega do kąta wewnętrznego podwórza. Neoklasycyzm początku XX w. 

Багатоквартирний будинок (середина 1900-х). Складається з двох корпусів, споруджених на витягнутій углиб кварталу ділянці: фронтального блоку з брандмауерами по боках і двома трактами внутрішніх покоїв, та офіцини, відділеної внутрішнім подвір'ям. Кам'яниця триповерхова. Чільний фасад виходить на вул. Глибоку, уздовж її регуляційної лінії. На фасаді, фланкованому пристінками, симетрично розташовуються вікна та балкони. Крізний проїзд у подвір'я зміщено вправо. Будинок презентує тип середньої прибуткової кам'яниці 1900-х років, декоративне опорядження якої (рельєфи, майолікові плитки та решітки) має характерні ознаки стилю сецесії.

Індивідуальний будинок був споруджений у 1901–1902 роках за проектом бюро Івана Левинського. Будувався як окремо стояча споруда, оточена садом, із довшим раменом корпусу, витягнутим углиб ділянки перпендикулярно до вул. Горбачевського. У проекті застосовано принцип вільного планування. Характерними ознаками будівлі є мальовниче компонування ризалітів та пірамідальних дахів, доповнених сецесійними декоративними деталями (на сьогодні втраченими). Об'єкт є зразком малої приватної оселі перших років ХХ ст.

Wielomieszkaniowy budynek (1911-1912; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego, Witolda Minkiewicza i / albo Władysława Derdackiego?]). Neoklasycyzm początku XX w. Korpus trzypiętrowego budynku ma dwa skrzydła, rozmieszczone pod ostrym kątem, między którymi występuje narożny ryzalit. Fasady są zakończone przez wysokie trojkątne frontony. Jądrem struktury rozplanowania wnętrza jest klatka schodowa o wielobocznym kształcie. Charakterystyczną cechą architektury budynku jest duża uwaga poświęcona małym formom (rotunda w rogu ogródka przy fasadzie). 

Колишній індивідуальний житловий будинок споруджений у 1923–1927 рр. за проектом бюро Євгена Червинського, Карла Ольґерда Юраша та Альфреда Захаревича. Велика двоповерхова вілла з мансардою, облаштованою під чотирисхилим дахом, і цокольним поверхом. Вільно розташовується на похилому терені в оточенні саду. У плані має форму двотавра, периметр якого доповнюють виступи додаткових ризалітів і терас. На фасадах компонуються прямокутні вікна без обрамувань. Стиль можна характеризувати як суміш форм модерністичної архітектури та неокласицизму.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1904-1905; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe budowlanej firmy Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Jednopiętrowy budynek usytuowano na wąskiej kątowej działce jako wolnostojący obiekt otoczony sadem i kwietnikiem. Prostokątny zarys planu ożywiają występy ryzalitów. Ekspresję architektonicznej kompozycji wzmacniają ostre sylwetki trójkątnych szpiców i uskoki wysokości gzymsów. Architektura budynku ma cechy stylu zakopiańskiego w połączeniu z formotwórczymi środkami secesji. Dominantę wystroju dekoracyjnego stanowią rzeźbione elementy drewniane.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Blok budynku jest środkowym obiektem grupy, do którego wchodzą także budynki nn 4 i 8 przy ul. Kolberga. Trzy wille mają przy fasadach pasmo kwietników oraz wspólną przestrzeń działek ogrodowych pośrodku kwartału. Budynek jest jednopiętrowy, prostokątny w planie. Jego fasadę z występem w środku akcentuje trapezoidalny fronton. Neoromantyczny kierunek architektury późnego historyzmu. 

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Willa jest składową grupy-zespołu, utworzonego przez trzy domy, do którego wchodzą także budynki nn 6 i 8 przy ul. Kolberga. Trzy wille mają przy fasadach pasmo kwietników oraz wspólną przestrzeń działek ogrodowych pośrodku kwartału. Budynek nr 4 jest prostokątny w planie, z występami pozornych ryzalitów wzdłuż obwodu i blokiem wieży, nakrytej wysokim namiotowym dachem. Neoromantyczny kierunek późnego historyzmu. Obiekt przebudowywano w drugiej połowie XX w.

Колишня вілла архітектора Людвіка Бальдвіна–Рамулта, споруджена за його власним проектом у 1890 році, є одним із характерних зразків неоґотичної архітектури Львова з елементами мальовничого стилю. Будівля є пам'яткою архітектури (ох. № М-74). Сьогодні тут розміщені житлові квартири на першому і другому поверхах, а в цокольному поверсі міститься салон краси, тату-салон та пивниці.

Індивідуальний житловий будинок — вілла (1895–1896). Авторство: архітектор Станіслав Холонєвський. Вільно розташована, виокремлена будівля, оточена садом. Двоповерхова, з мансардою і цокольним поверхом. В горизонтальній проекції — прямокутна. За основний прямокутний периметр виступає півциліндр вежі з конічною покрівлею, з боку саду — тераса. Оформлення фасадів та високого даху з люкарнами є традиційним для французької неоренесансної архітектури.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Budowla o Г-podobnym planie stanowi zewnętrzną część zespołu, do którego wchodzą także domy nn 4 i 6 przy ul. Kolberga. Willa ma piętro z mansardą, asymetrycznie rozmieszczone ryzality i wieżę, której wysoki namiotowy dach nie zachował się do dziś. Neoromantyczny kierunek architektury późnego historyzmu. Obiekt przebudowywano w drugiej połowie XX w.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1934–1935 рр. за проектом архітектора Маріана Коссаковського. Об'єкт є показовим зразком функціоналізму. Чотириповерхова будівля — компонент суцільної забудови кварталу. Чільний фасад відступає від регуляційної лінії, на його площині компонуються смуги вікон та балконних лоджій. Прямокутні форми доповнені заокругленнями наріжників, що оживляють пластику. Частину верхнього поверху займає відкрита тераса. З боку подвір’я  виступає ризаліт. У плані будинок має прямокутний абрис. Осі вхідних сіней та сходової клітки зміщені відносно одна одної, формуючи ламаний коридор, що розмежовує внутрішню площу на дві секції.

Будинок під № 47 на вул. Котляревського, що є колишньою віллою Кароля Дзядоня Дзелінського, збудований у 1903–1906 рр. фірмою Івана Левинського, за проектом Альфреда Захаревича. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Основним акцентом будівлі є  наріжна вежечка з високим гострим шпилем, що разом із відкритим цегляним муруванням та високими стрімкими дахами під черепицею надають віллі готизуючого характеру.Рішенням  Львівського облвиконкому № 381 від 05.07. 1985 р. вілла внесена до списку пам'яток місцевого значення  (Ох. № 116-М).

Багатоквартирний будинок споруджений у середині 1930-х рр. Триповерховий із цоколем дім побудовано на ділянці, витягнутій углиб кварталу. Відділений від вулиці прифасадним квітником та огорожею. На фасаді з правого боку виступає еркер із вертикальною смугою вікна сходової клітки. Під еркером розміщено вхід, з правого краю — балкони. Корпус має прямокутну проекцію плану з брандмауерами по боках. Естетика геометричних форм свідчить про стильову орієнтацію на функціоналізм.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1890-1891). Projekt został opracowany we współautorstwie przez Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Budynek stanowi część architektonicznego zespołu północno-wschodniego kwartału Kastelówki, o całkowicie willowej zabudowie. Willę projektowano jako obiekt wolnostojący otoczony ogrodem. Dom ma symetryczny plan. Niegdyś integralnym elementem architektury budynku był wysoki dach namiotowy oparty na rzeźbionych kroksztynach. W drugiej połowie XX w. willę przebudowano. Na fasadach zachowały się autentyczne ceramiczne elementy dekoracyjne. 

Wielomieszkaniowy budynek (1912-1913; architekci – współautorzy projektu: I. Kędzierski i A. Opolski). Narożna trzypiętrowa kamienica oddzielona od ulicy działką z ogródkiem przed fasadą. Budowla wyróżnia się wyrazistą sylwetką dachu (w szczególności, wysoką zewnętrzną konstrukcją w formie hełmu) oraz trapezoidalnym frontonem. Założona jest na V-podobnym planie z klatką schodową rozmieszczoną wzdłuż przekątnej. Rozplanowanie wewnętrzne opiera się na schemacie sekcyjnym. Modernizowana wersja neoklasycyzmu, w której przejawia się wpływ niemieckiej architektury z początku XX w.

Wielomieszkaniowy budynek (1897-1898; architekt-budowniczy Karol Boublik). Dwupiętrowa kamienica zbudowana z odstępem od linii regulacyjnej, brandmurami graniczy z sąsiednimi budowlami. Nad fasadą są nadbudowane wysokie barokowe attyki. Wejście i klatka schodowa znajdują się pośrodku bloku o T-podobnym założeniu. Kompozycyjnie kamienica tworzy blok zintegrowany z sąsiednim budynkiem nr 22, do którego przylega brandmurem. Obie budowle mają identyczny wystrój. Późny historyzm (neobarok).

Багатоквартирний будинок споруджений у першій половині – середині 1900-х рр. Розміщений на  ділянці, витягнутій углиб кварталу, з відступом від регуляційної лінії. Двоповерхова будівля має прямокутний у плані корпус із двома брандмауерами по боках, вписується в периметральну забудову. Перед чільним фасадом облаштовано квітник. Композиція фасаду має статичний характер, в ній переважають горизонтальні членування. Нижній поверх — рустований, має півциркульні аркові вікна; на другому поверсі розташований балкон. Портал і сходова клітка зміщені вправо. У декорі фігурують мотиви неоренесансу.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1890-1891). Projekt opracowany wspólnie przez J. Zachariewicza i I. Lewińskiego. Budowla jest częścią składową architektonicznego zespołu północno-wschodniego kwartału Kastelówki, którego zabudowę stanowiły w całości domy jednorodzinne. Dom posiada przyległą działkę ogrodową. Wnętrze ma symetryczny plan, ośrodek jego struktury stanowi główny hol z wyjściem do loggi. Willa uniknęła przebudowy w XX w. i zachowała się lepiej niż inne obiekty na Kastelówce. W szczególności, zachowała się konstrukcja wysokiego dachu i autentyczny wystrój (ceramiczne i rzeźbione elementy).

Wielomieszkaniowy budynek (1911-1912; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego). Trzypiętrowa kamienica tworzy zespół z sąsiednim budynkiem nr 67 przy ul. Kotlarewskiego. W sekcjach mieszkaniowych rozplanowanie wewnętrzne jest zorganizowane według zasady dwutraktowego rozmieszczenia pokoi. Neoklasycyzm początku XX w.

Wielomieszkaniowy budynek (1906-1907; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe firmy budowlanej Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Narożna dwupiętrowa kamienicą jest częścią składową zabudowy wzdłuż obwodu kwartału. Fasadę zdobią frontony o parabolicznym kształcie. Blok na Г-podobnym planiema ścięty narożnik. Wejście z ul. Neczuja Lewickiego, klatka schodowa jest wkomponowana przy kącie wewnętrznego podwórza. Secesja.

Багатоквартирний будинок споруджений у другій половині 1890-х рр. Триповерховий, з цокольним поверхом, займає кутову ділянку на розі вул. Котляревського. V-подібний у плані корпус включено у периметральну забудову кварталу. Має зрізаний наріжник із діагонально розташованим балконом. Фасад  рустований на рівні нижнього поверху. У декорі фігурують мотиви необароко. Вхід — з вул. Нечуя-Левицького. Сходову клітку облаштовано біля внутрішнього кута між крилами корпусу. Кам'яниця будувалась на похилому терені. Перепад рівнів вулиці оживляє традиційну архітектурну композицію, типову для середньої "чиншівки" (прибуткового будинку) кінця ХІХ ст. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Два суміжні, дзеркально відображені будинки збудовані в 1906–1907 роках Якубом Рисяком. Обидва характеризуються сецесійною стилістикою, вираженою у прикметному ліпному декорі, а також в розписах з мотивом маків. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Wielomieszkaniowy budynek (1897-1898; architekci-współautorzy projektu: Julian Zachariewicz oraz Iwan Lewiński). Narożna kamienica, o Г-podobnym planie. Należy do architektonicznego zespołu składającego się z trzech wielomieszkaniowych domów (pozostałe składowe grupy – nn 7, 9 przy ul. Gen. Czuprynki). Budynek jest dwupiętrowy, z wystrojem elewacji typu „kurtynowego”, oddzielony od chodnika pasmem przyfasadowego ogródka. Historyzm końca XIX w., zorientowany na formy neobaroku.

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; architekt-budowniczy Józef Piątkowski). Kamienica – trzypiętrowa, na cokole. Brandmurami graniczy z bokami sąsiednich budynków. Fasadę, cofniętą względem chodnika, zdobią dwa zakończone frontonami ryzality, między którymi urządzone sa szerokie balkony. Rdzeniem rozplanowania jest obszerna klatka schodowa i podłużny korytarz, który dzieli wewnętrzne pomieszczenia na dwa trakty. Budynek posiada cechy stylu neoklasycyzmu początku XX w., wykazuje także wpływ architektury niemieckiej. Obecnie (2009 r.) wykorzystywany jest jako blok szkolny uniwersytetu.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1920-ті рр. Це триповерховий дім з мансардою та високим наметовим дахом. Г-подібний у плані, з двома вуличними фасадами. Позицію чільного фасаду визначає регуляційна лінія вул. Жуковського, другий — повернутий до прилеглого саду, ділянка якого тягнеться уздовж вулиці. На наріжнику та по краях фасадної стіни компонуються балкони, по центру — пристінки почленовані пілястрами з іонійськими капітелями. Нижній ярус фасаду відділений тягою. Портал та сходова клітка прилягають до північного брандмауера. Будівля, архітектура якої позначена рисами неокласицизму, має строгу й вишукану композицію.

Кінотеатр "Штука" був заснований Мареком Парізером у 1926 році в будинку Ремісничої палати. У 1934 році  перейменований на "Балтик" (290 місць, керівник — Францішек Адамський). У 1941–1944 рр. кінотеатр діяв під назвою "Космос". Згодом був перейменований на "Комсомолець". Функціонував принаймні до 23 листопада 1946 року. 

У будинку за сучасною адресою вул. Б. Хмельницького, 11 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Сфінкс” (1913–1918, 1926–1933), “Мева” (1933, 1941–1944), “Адрія” (1933–1939), “Кінотеатр ім. 17 Вересня” (1946–1949). З 1949 р. він називався “Кінотеатр ім. Б. Хмельницького”. У 1990-х рр. основу репертуару складали стрічки індійського виробництва. У 2007 р. Львівська міська рада ухвалила рішення про ліквідацію Державного комунального підприємства “Кінотеатр ім. Б. Хмельницького”.

У будинку на суч. вул. Замарстинівській, 130 працював кінотеатр "ім. Т. Г. Шевченка" (1946–1958). 

У будинку на сучасній пл. Міцкевича, 6/7 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: "Авеню" (1908–1912, 1923–1930), "Дрімленд кіно" (1912–1914), "Втіха" (1914–1915), "Рай" (1930–1943), "Луна" (1943–1945), "Хроніка" (1945–1946), "Кінотеатр ім. Лесі Українки" (1946–2000-ні), "Касандра" (2000-ні). Кінотеатр припинив своє існування у 2007 році.

У будинку на просп. Шевченка, 1 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Європа” (1937–1939), “Україна” (1944–1991), Галицький центр кіномистецтв (1991–2007). У свій час “Європа” був одним із найбільших кінотеатрів міста. У 2007 р. було демонтовано прибудову глядацького залу, а інші приміщення здано в оренду під магазини.

У будинку за сучасною адресою просп. Чорновола, 2 діяв кінотеатр зі зміною назв: “Мир” (1966-1990-ті рр.), “Клекіт” (1990-ті — 2001 р.)Будинок був споруджений у 1965 р. за типовим проектом, проект прив'язки виконав арх. Станіслав Соколов. У цьому будинку діяв нічний клуб "Міленіум". У проекті адаптації кінотеатру під розважальний комплекс приймала участь Науково-дослідна лабораторія експлуатаційної надійності будівель і споруд Національного університету водного господарства та природокористування у м. Рівне.

У будинку на суч. просп. Свободи, 5 діяв кінотеатр під різними назвами: "Фаун" (1913), "Казино" (1913–1916), "Кінотеатр Польських легіонів" (1916–1917), "Кіно новини" (1917–1926), "Казино" (1926–1929), "Дніпро" (1944–2000-і). Поруч під різними назвами існував інший кінотеатр — "Емпайр" (1938–1939), "Кінотеатр ім. Пушкіна" (1939), "Спартак" (1944–1990-і). Зараз тут розміщений торговий центр "Плазма".

У будинку на просп. Т. Шевченка, 8 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Фрашка” (1912), “Штука” (1913), “Кінотофон Едісона” (1913–1915), “Кінотеатр Червоного Хреста” (1915–1919), “Химера” (1919–1940), “Стахановець” (1940–1941), “Київ” (з 1944). У 2000-х рр. тут час від часу демонструються арт-хаусні фільми. Частина приміщень здається в оренду.

У будинку на сучасному просп. Тараса Шевченка, 28 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників:  "Корзо" (1912–1926), "Варшава" (1926–1928), "Пан" (1928–1938), "Ріальто" (1938–1944), "Піонер" (1944–1950), "Кінотеатр ім. Щорса" (1950–1990-і), "Кінотеатр ім. Т. Шевченка" (1990-ті). 2009–2012 рр. — приміщення належало товариству "Просвіта". З 2012 р. тут розташований ресторан імпровізацій "Грушевський Cinema Jazz".

У будинку на вул. Тараса Бобанича "Хаммера", 3 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: "Пакс" (1935–1939), "Сатурн" (1941–1944), "Кінотеатр ім. 27 липня" (1944–1946), "Кінотеатр ім. В. Короленка" (1946–1990). До 2017 року в приміщенні діяло Російське культурне товариство ім. О. С. Пушкіна. З 2018 року тут розміщується "Будинок воїна"

Кінотеатр "Октябрь" збудований у 1980 році на вул. Любінській, 93 за проектом арх. Людмили Нівіної. Наприкінці 1980-х його перейменовано на "Жовтень", а згодом на "Галичину". Кінотеатр не виконує своїх функцій з 2000-х рр., деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.

У будинку на сучасній вул. Личаківській, 131 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: "Кінотеатр ім. Я. Галана" (1955 — поч. 1990-х рр.), "Кінотеатр ім. І. Миколайчука"  (1990-ті). Сьогодні (2012) у кінотеатрі розташоване книгосховище Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

У будинку на вул. Січових Стрільців, 11 з 1912 р. діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Еліт” (1912–1918), “Ванда” (1926–1931), “Оаза” (1931–1933), “Муза” (1933–1944), “Кінотеатр ім. Зої Космодем'янської” (1944–1991), “Левеня” (1991–2000). Сьогодні в будинку розміщений навчальний корпус Університету банківської справи.

Кінотеатр "Львів" на 760 місць існує з 1960 року. Це був перший широкоформатний кінотеатр України зі стереозвуком. Після спаду виробництва широкоформатних фільмів, його було переобладнано системою "Mono". 

В 1940-х роках в сквері побудований 1-й літній кінотеатр (згодом: “Маяк”, “Дзвін”) та фонтан з скульптурною групою, стенди та конструкції з політичною агітацією. "1-й літній" кінотеатр був побудований як окрема споруда у 1950-х рр на вул. Кірова (Шептицьких), 45. Пізніше кінотеатр перейменовано на "Маяк", влаштовано дах, таким чином "Маяк" перетворився на закритий кінотеатр. Від років незалежності носить назву "Дзвін".

Кінотеатр "Орлятко" був відкритий у 1978 році у будинку спорудженому посеред парку "Горіховий гай". Цей кінотеатр був розрахований на дитячу публіку. У часи Незалежності його перейменовано на "Сокіл". У середині 1990-х років він припинив свою діяльність, проте відновив її у 2003 році і тут проводилися нерегулярні кінопокази. У 2015 році тут відкрився Львівський кіноцентр — кінотеатр незалежного, авторського кіно та освітній центр.

Кінотеатр "Вокзал" діяв у 1951–1989 роках на другому поверсі у споруді вокзалу "Львів-Пасажирський". Кінотеатр був невеликий.

У будинку на пл. Генерала Григоренка, 5 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: "Марисенька" (1918–1941), "Москва" (1944–1948), дитячий кінотеатр "Піонер" (1965–1990). У 1941 році у приміщенні кінотеатру діяв Державний театр мініатюр, а під час німецької окупації — театр СС та поліції. Сьогодні (2013) у будівлі діє Львівський академічний духовний театр "Воскресіння".

Будівля кінотеатру ім. Довженка розташована у загальному громадському центрі житлового району Сихів. Вона була збудована у 1987 р. за індивідуальним проектом, який базується на типовій функціональній схемі. Проект був розроблений авторською групою, у склад якої увійшли арх. Анатолій Ващак, Василь Каменщик, Євгенія Мінкова та конструктори М. Бачинський, Ю. Хробак. За стильовими ознаками будівля належить до модернізму.

У будинку на вул. Зеленій, 88 працював кінотеатр зі зміною назв і власників: "Байка" (1932–1944), "Зірка" (1944–1997). Сьогодні (2013) у приміщенні діє нічний клуб "Picasso".

Будинок кінотеатру "Парк" на 684 глядацьких місць був споруджений у 1941–1944 рр. у південно-східній частині парку ім. І. Франка, поблизу вулиць Матейка та Крушельницької. Наприкінці 1980-х рр., коли проводилася реконструкція парку, будівлю було розібрано через аварійний стан. Територія парку була відокремлена від вулиці кованою металевою огорожею.

На сучасній вул. Повітряній, 20 знаходився кінотеатр, який діяв під різними назвами — "Супутник", від 1940-х рр. — кінотеатр ім. Коцюбинського, від 1990-х рр. — "Стрілець". Загальна площа — 825 м², площа кінозалу — 347 м², фойє — 95,8 м². У кінотеатрі не проводяться кінопокази, проте екран збережено. У 2000-х  рр. тут знаходився нічний клуб "Далі", оснащений відповідним обладнанням, що орендує до 2010 р. управління культури і туризму.