Вул. Личаківська ID: 216

Bулиця Личаківська починається від Митної площі та вул. Винниченка і простягається до східної межі міста. Вулиця виникла на місці дороги, що йшла від Галицької брами львівського Середмістя на схід. В 1789 році Глинянська, потім Личаківська вулиця стала головною артерією Личаківського передмістя i її початкова ділянка вже була досить щільно забудована. У 1894 році нею була прокладена лінія електричного трамваю до Личаківської рогатки, з відгалуженням до Личаківського цвинтаря. В лютому 1914-го цю лінію продовжено до вокзалу залізничної станції "Личаків". У 1948 р. її перебудували і трамваї почали ходити до вул. Пасічної. Деякий час функціонувала гілка вантажного трамваю вул. Мучною до піщаного кар'єру (де потім була створена Львівська скульптурно-керамічна фабрика). Під час німецької окупації 1941–1944 рр. вулиця називалась Остштрассе. У 1944 році її перейменували на вул. Лeніна. У 1990 р. вулиці повернуто її попередню назву.

History

Личаківська вулиця починається від Митної площі та вул. Винниченка і простягається до східної межі міста. Довжина вулиці в межах забудови становить 4,6 км. Вулиця виникла на місці дороги, що йшла від Галицької брами львівського Середмістя на схід, до Глинян, Золочева, Бродів. Про давній родовід цієї дороги свідчить її напрямок на початковому відрізку до вул. Чехова, зорієнтований на Святоюрську гору.

В 1789 році Глинянська (Glinianer Gasse, ul.Gliniańska, потім Личаківська) вулиця стала головною артерією Личаківського передмістя. Нею простягалися цісарський гостинець на Золочів, де він розгалужувався та Броди (далі на Волинь до російського кордону) й на Тернопіль, а звідти через Чортків на Поділля й до Чорного моря.

"Глинянська дорога була гостинцем дуже жвавим. Безнастанно протягали туди вози з товаром, одні йшли зі Львова на схід, iншi, що приходили зі сходу, до міста. Особливо оживав цей шлях, коли зі Львова вибирався караван у путь до Туреччини. Великих возів на таку подорож доставляли фахові фірмани, що удержували до кількадесят коней… Плачено їм в залежності вад ваги товару. На чолі каравану старшим або "караван башею" був звичайно вірменин, бо вірмени мали найбільше зносин з Туреччиною… Караван збирався в дорогу за Личаківською рогачкою коло Кривчиць. Тут з подорожніми прощались їх кревняки й приятелі за участю всього населення міста. Великою була радість, як приходила звістка, що караван повертається назад", — писав Іван Крип'якевич в "Історичних проходах по Львову" [С. 93]

Мешканці Личакова відрізнялись від інших жителів Королівського столичного міста Львова своїми заняттями (круп'ярство, копання піску, візництво, різництво), говіркою, уподобаннями. Личаків у XVIІІ–ХІХ ст. був найколоритнішим львівським передмістям:

"Родовитий личаків'янин має свій особливий локальний патріотизм і вважає себе чимось безкінечно вищим від пересічного мешканця Львова, котрого, можна сказати: толерує. У минулих часах, коли ще електричний трамвай не завіз цивілізацію на Верхній Личаків, міський "кабан", що сам заблукав «на піски», не був певний, що повернеться без ґулі на чолі чи підбитого ока. І траплялось таке міським паничам досить часто, а лише тому, що Личаківському молодикові не подобалась чиясь фаціята (обличчя). Це було своєрідним протестом проти проникнення "міста" на територію Личакова", — писав сто років тому Адам Краєвський у "Львівських передмістях" [S. 11-12]

Hаприкінці XVІІІ ст. початкова ділянка вулиці вже була досить щільно забудована. До середини ХІХ ст. початкова частина вул. Личаківської вже була забудована мурованими кам'яницями. Далі йшла садибна забудова з двома осередками: біля костелу Св. Антонія (Нижній Личаків), за церквою Апостолів Петра і Павла (Верхній Личаків). До кінця ХІХ ст. багатоповерхова забудова дійшла до вул. Св. Петра (тепер Мечнікова). На межі ХІХ–ХХ ст. проклали нові вулиці Абата Гофмана (ul. Opata Hoffmana, тепер вул. Чехова) та Глинянську (ul. Gliniańska, тепер вул. Донцова).

Раніше Глинянська дорога починалась від Галицької брами (її траса проходила зокрема через т.зв. Глинянську вежу) та розбудовою на поч. ХVІІ ст. Бернардинського монастиря, оточеного мурами, яки примикав до фортифікацій Середмістя. Відтоді дорога обходила цей кляшторний комплекс. Наприкінці ХІХ ст. пл. Цлову (pl. Cłowy, тепер пл. Митну) відгородила від стіни Бернардинського монастиря неоготична будівля пожежної стражниці з нетинькованої червоної цегли. Її збудували у 1893 році за проектом Юліуша Гохберґера (Juliusz Hochberger), однак вже після І Світової війни розібрали, відслоняючи оборонні стіни Бернардинів з рядом бійниць.

У 1894 році Личаківською була прокладена лінія електричного трамваю до Личаківської рогатки (біля школи ім. Зіморовича, нинішньої школи № 63, при вул. Личаківської, 171), з відгалуженням до Личаківського цвинтаря. В лютому 1914 р. цю лінію продовжено до вокзалу залізничної станції "Личаків". Сюди їздив спеціальний трамвай "Н", який відходив від Віленської кав'ярні на Гетьманських валах за півгодини до відправлення поїздів зі станції "Личаків". У 1948 році трамвайну колію перебудували і, замість до залізничної станції, трамваї почали ходити до вул. Пасічної. Деякий час функціонувала гілка вантажного трамваю вул. Мучною до піщаного кар'єру (де потім була створена Львівська скульптурно-керамічна фабрика).

У 1950–1960 під Бернардинським монастирeм щовесни укладали квітковий годинник, а у 1970-х оборонну стіну реконструювали й прикрасили вкритою ґонтовим пірамідальним дахом Глинянською вежею з брамою вимощеною дерев'яними кльоцками. Тоді ж проклали підземний перехід під вул. Лєніна та Радянською (тепер Винниченка).

Попередні назви вулиці:

Ще з XV ст. ця дорога називалась Глинською або Глинянською (ul. Glińska, Gliniańska): приміське поселення при Глинянській дорозі – Глинянщина. Як писав Іван Крип'якевич, "перші оселі появилися тут у XV ст." і "львівські історики називають засновником Глинянщини близько 1495 р. ксьондза Миколая сина Блазія".[C. 93] За даними Романа Могитича, на поч. XVІІ ст. Мала Глинянська дорога (так звалась початкова ділянка Личаківської) перетинала навскоси Темричівські та Новокампіанівські півтора лану і два з чвертю Святодухівські лани. [C. 41]

У XVI ст. за частиною дороги закріпилась паралельна назва — Личаківська. Від назви поселення Личаків, що належало міщанській родині Лютців (Lütz). Зо однією з версій Личаків — це перекручений Lützеnhof (двір Лютців). За іншою версією назва походить від личаків — ликових чи солом'яних капців. Остаточно назва Личаківської закріпилась за вулицею в межах тодішньої міської території (до Личаківської рогатки при нинішній вул. Пасічній) у 1871 р. На початку ХХ ст. Личаківською називалась теж дорога, що вела територією приміської громади Кривчиці до поселення Ялівець, яке належало до міста Львова.

Під час німецької окупації 1941–1944 рр. вулиця називалась "Східною" (Oststrassе).

У 1944 році її перейменували на Владіміра Лєніна, який до Першої світової війни кілька тижнів перебував у Львові.

До 1958 р. межі міста закінчувались біля вул. Букової. Далі йшла територія с. Гори (На Горах, Підгори — Góry, Na Górach, Podgóry), що належали до Винниківського району, відрізок нинішньої вул. Личаківської на території цього поселення називався вул. Міцкевича. У 1990 році вулиці повернуто її попередню назву.

Architecture

Вибрані будівлі:

вул. Винниченка, 8. Триповерхова кам'яниця видавничої родини Піллерів збудована у стилі ампіру.

вул. Личаківська, 1. Видовжена двоповерхова кам'яниця другої половини ХІХ ст. Над вікнами другого поверху встановлено маскарони, що нагадують т.зв. "голови" у Вавельському замку в Кракові. З боку подвір'я вздовж другого поверху кам'яниці тягнеться довгий балкон-галерея, в кінці якого прибудовані виходки. Це типові львівські туалети ХІХ ст. які щомісяця випорожнювались від фекалій кінними асенізаційними цистернами (у Львові їх називали "бочковозами").

вул. Личаківська, 2 (або пл. Митна, 2). Колишній костел ордену Кларисок. Першим будівничим мурованого костелу був бл. 1607 р. Павло Римлянин (Paweł Rzymianin / Paolo Romano). У 1740-тих рр. костел зазнав реконструкції в стилі бароко. У 1760-тих рр. склепіння храму прикрасили розписи Мартина Строїнського (Marcin Stroiński). Вежа дзвіниці над чільним фасадом костелу була споруджена у 1938–39 рр. за проектом Антонія Лобоса (Łobos). Сьогодні тут Музей сакральної барокової скульптури XVIIІ ст. ім. Йоганна Ґеорга Пінзеля Львівської галереї мистецтв.

вул. Личаківська, 3. Класицистичний будинок, де знаходилась друкарня Піллерів. Тепер у його подвір'ї розташоване поліграфічне підприємство Української академії друкарства.

вул. Личаківська, 5. Кам'яниця була споруджена у 1836, р. для підприємця Авґуста Шумана (August Schumann). Тут розмістилися приміщення його фабрики металевих виробів та сільськогосподарських знарядь. У 1886 р. кам'яницю перебудували за проектом Івана Левинського. Тоді тут розмістився офіс його фірми та склади. В 1924 р. за проектом Владислава Дердацького (Władysław Derdacki) добудували п'ятий поверх. Ще раз кам'яниця була перебудована у 1934 р. за проектом Леопольда Мартина Карасінського (Karasiński).

вул. Личаківська, 15. Чільний фасад триповерхової кам’яниці, збудованої у 1874 р. для власника мебльового підприємства Яна Смутного (Jan Smutny), завершує трикутний класицистичний фронтон, у тимпані якого між завитками рослинного орнаменту вміщено горельєф Архангела Гавриїла з пальмовою гілкою. В цьому домі була майстерня художника Анджея Ґрабовського (Andrzej Grabowski, 1833–1886), який на своїх портретах зобразив багатьох сучасних йому відомих людей Галичини. У подвір'ї на високій терасі зберігся двоповерховий палацик в стилі класицизму, чільний фасад якого підкреслено чотириколонним портиком доричного ордеру, та трикутним фронтоном без декору. Будинок збудували у 1847–1849 рр. Тоді він розташовувався всередині відкритої садиби, яка згодом була забудована по периметру орендними кам'яницями.

вул. Личаківська, 16. Кам'яницю перебудовували під керівництвом Івана Левинського у 1886 р.

вул. Личаківська, 18. Триповерхова кам'яниця, де було помешкання письменника та громадського діяча Михайла Павлика (1853–1915). У нього часом зупинявся Іван Франко, коли не мав власного помешкання. В прибудові цього будинку у 1830–1850-х рр. розташовувалася майстерня знаменитого скульптора Йоганнa Шімзера (Johann Schimser).

вул. Личаківська, 22а та 24. Дві майже ідентичні сецесійні кам'яниці, збудовані у 1909–1910 рр. за проектом Романа Фелінського (Feliński), стали своєрідною брамою новопрокладеної вул. Глинянської (ul. Gliniańska, тепер Донцова). Будинок під № 22а пізніше отримав адресу вул. Донцова, 2.

вул. Личаківська, 25. Кам'яниця збудована братами Адальбертoм та Войцехoм Гаарами (Adalbert, Wojciech Haar). Пізніше будинок увійшов у комплекс будівельної фірми Казимира Норберта Каменобродзького (Kazimierz Norbert Kamieniobrodski, 1874–1938), яка розбудувалась на ділянці під № 27а. Сьогодні тут Львівській державний обласний навчально-курсовий комбінат для навчання водіїв та численні гаражі.

вул. Личаківська, 26. Комплекс колишнього монастиря Боніфратрів. Ян Собєський заснував шпиталь та монастир у 1659 р., aле турки зруйнували ці будівлі під час облоги Львова у 1672 р. З 1687 р. за проектом французького архітектора Шарля Бенуа (Charles Benoit) проводилась відбудова монастиря ордену Боніфратрів і шпиталю. Бароковий портал будівлі з боку вул. Личаківської прикрашає герб Собєських – "Яніна". За австрійської влади у 1784–1785 рр. шпиталь перетворили з монастирського на військовий. У 1890–1891 рр. комплекс споруд шпиталю доповнила будівля інфекційного корпусу, зведена в стилі історизму. У 1970-х рр. добудували великі багатоповерхові корпуси з боку вулиць А. Чехова та М. Кравчука. Зараз це Центральний військовий клінічний госпіталь Західного оперативного командування.

вул. Личаківська, 35. Школa глухонімих (тепер Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для глухих дітей № 101). Класицистичний будинок школи був споруджений у 1840–1841 рр. за проектом Флоріана Ондерки (Florian Onderka). Будинок, що не раз перебудовувався,  схований за деревами саду, який відмежований від вулиці неоготичною металевою огорожею, однією з небагатьох, що збереглась у Львові з середини ХІХ ст. Через город школи можна перейти до колишнього Францисканського монастиря на вул. Короленка.

вул. Личаківська, 38. Будівля колишньої міської народної школи ім. Св. Антонія, яка була побудована у 1876–1877 рр. за проектом арх. Юзефа Каєтана Яновського (Józef Kajetan Janowski). Фасад прикрашали три погруддя польських освітніх діячів – Ґжеґожа Пірамовича (Grzegorz Piramowicz), Онуфрія Копчинського (Onufry Kopczyński) та Шимона Конарського (Szymon Konarski, один бюст не зберігся), роботи скульптора Еміля Шрьодля (Emil Schrödl). Сьогодні (2009 р.) тут приміщення початкових класів школи № 37.

вул. Личаківська, 39-47, 55 та 57. Чотириповерхові кам'яниці, збудованi у 1894-1897 рр. за проектом Анджея Ґоломба (Andrzej Gołąb). Під №55 у 1924–1933 роках провів дитячі роки польський поет Збіґнєв Герберт (Zbigniew Herbert, 1924–1998).

вул. Личаківська, 49. Костел св. Антонія, 1718-1739 рр. за проектом архітектора Павла Антонія Фонтани (Paweł Antoni Fontana). Сучасний бароковий фасад костел одержав у 1765  р. під час перебудови за проектом Францішка Кульчицького (Franciszek Kulczycki). Тоді ж при сходах, що ведуть до храму, встановили скульптуру Богородиці Непорочного Зачаття, виготовлену Себастьяном Феcінґером (Sebastian Fesinger). Йому теж приписують фігуру Св. Антонія Падевського (Падуанського), що стоїть біля відкритої мурованої дзвіниці, яка постала за проектом Йозефа Маркля (Joseph Markl) у 1818 р. У 1786 р. костел став парафіяльним для римо-католиків Личаківського передмістя. Костел св. Антонія був, разом з катедрою, єдиним римо-католицьким храмом, що не був зачинений за комуністичної влади. В останні роки біля костелу, з боку вул. Малої, споруджено будівлі монастиря ордену Братів менших конвектуальних св. Франциска Асизького.

вул. Чернігівська, 3. Бічні фасади комплексу колишньої дитячої лікарні ім. Св. Софії, яка була заснована у 1845 р. на Новому Світі (при нинішній вул. Степана Бандери, 30). У 1878–1880 рр. збудували нові корпуси дитячого шпиталю за проектом Юзефа Каєтана Яновського (Józef Kajetan Janowski) при вул. Чернігівській, оді вул. Ґловінського (ul. Głowińskiego). У 1885 р. поруч добудували корпус для інфекційно хворих за проектом Івана Левинського, ще один клінічний корпус спорудили в 1907 р. за проектом арх. Міхала Уляма (Michał Ulam). Сьогодні тут відділення Обласної клінічної лікарні.

вул. Личаківська, 70. Кам'яниця в стилі сецесії, збудована для купця, депутата міської ради Едмунда Рідля (Edmund Riedl) у 1906 р. фірмою Івана Левинського. Проект приписують арх. Тадею Обмінському.

вул. Личаківська, 74-80. У 1886 р. розпочалося будівництво казарм для Цісарського і королівського Галицького полку уланів генерала кавалерії Рудольфа лицаря фон Брудерманна № 1 (K. u. K. Galizisches Ulanenregiment GdK. Rudolf Ritter von Brudermann № 1). Сьогодні тут розміщуються прикордонні війська.

вул. Личаківська, 107. Сецесійнa будівля колишньої лічниці доктора Казимира Солецького (Kazimierz Solecki) санаторію "Червоного хреста", збудoвана фірмoю Івана Левинського у 1906–1908 рр. за проектом aрх. Олександра Лушпинського. Сьогодні будівлю займає госпіталь Прикордонних військ України, до якого належить також сусідня чотириповерхова кам'яниця за адресою вул. Личаківська, 109, збудована у 1930-х в стилі функціоналізму.

вул. Личаківська, 82а. За цією адресою розташована церква Петра і Павла, яка є найстарішою будівлею Верхнього Личакова. У 1750 р. біля неї поселились отці Пауліни зі знаменитого монастиря у Ченстохові і побудували бароковий костел св. Петра і Павла. У 1786 р. після касації цісарем Йосифом ІІ монастиря Паулінів у Львові, храм передали греко-католицькій парафії Св. Хреста, яку переселили з дерев'яної церкви Воздвиження Чесного Хреста, розібраної у 1786 році. Храм отримав свій теперішній вигляд у 1798 р., коли до чільного фасаду було добудовано вежу-дзвіницю у стилі класицизму за проектом Клеменса Фесінгера (Klemens Fesinger). Наприкінці XIX ст. перед храмом встановлено скульптури апостолів Петра і Павла. 19 серпня 1989 р. настоятель церкви о. Володимир Ярема (1915–2000) проголосив у церкві про відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

вул. Личаківська, 137. Будинок "Під залізним левом". Тут прожив свої дитячі та молоді літа Вітольд Шольґіня (Witold Szolginia, 1923–1996), автор восьми книг споминів про рідне місто, яке змушений був залишити у 1946 р. Зокрема він згадує, що за його пам'яті (бл. 1930 р.) власниця кам'яниці, пані Брандова, підключила дім до каналізації.

вул. Личаківська, 150-154. Відразу за рогаткою з парної сторони  австрійський уряд викупив землі приміської громади Кривчиці для побудови наприкінці ХІХ ст. казарм 1-го полку уланів ляндверу (K.k. Landwehr-Ulanenregiment № 1). Це комплекс називався Ялівецькими казармами. У листопаді 1918 р. казарми займала 30-особова українська залога, яка 21 листопада тримала тут оборону перед польським наступом. Саме втрата цих казарм та Личаківського двірця змусила коменданта Львова Гната Степаніва прийняти фатальне рішення про виведення українських військ з міста в ніч на 22 листопада 1918 р. Після ІІ Світової війни, коли були ліквідовані кавалерійські частини, на території казарм розмістили 128-й авторемонтний завод Міністерства оборони СРСР.

вул. Личаківська, 175. У 1938 р. на вершині пагорбу на високій терасі був споруджений у формі неороманської базиліки з ініціативи львівського римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського (Bołesław Twardowski), як подяка за порятунок Львова від більшовицького наступу у серпні 1920 р., костел Матері Божої Остробрамської (kościoł Matki Boskiej Ostrobramskiej),  проект арх. Тадея Обмінського. У 1946 р. костел був закритий і перетворений на книжковий склад. У 1992 р. храм був знову відкритий і освячений як церква Покрови Пресвятої Богородиці. Зараз його використовує згромадження Салезіан східного обряду.

Sources