Візит цісаря до Львова у 1880 році ID: 78

Парк розміщений між вулицями Листопадового Чину і Крушельницької, на схилі одного з пагорбів Львівської височини. Його територіальною основою були ґрунти приміського єзуїтського фільварку (звідси походить історична назва "Єзуїтський сад"). Наприкінці ХVІІІ ст. імператор Йосиф ІІ подарував його львівським міщанам для облаштування муніципального парку. 1855 р. перепланований Карлом Бауером.

Парк був заснований в 1835 році. Назву він отримав завдяки фортеці, залишки якої збереглися на території. Структура парку орієнтована на модель ландшафтного парку. Має нижню та верхню тераси. Над верхньою у другій половині ХІХ ст. насипали штучний курган Люблінської унії, з оглядовим майданчиком на вершині. Окраса парку — ясенева та каштанова алеї на нижній терасі.

Станційний будинок центрального залізничного вокзалу (1901–1904, арх. Владислав Садловський — загальний проект будинку; Альфред Захаревич, Тадей Обмінський — інтер'єри; група інженерів під керівництвом Людвіка Вежбицького — інженерні конструкції; 1921–1922 — добудова другого поверху; 1946–1951 — відбудова з реконструкцією інтер'єрів). Стиль будівлі — сецесія з елементами неоренесансу. Дебаркадер центрального залізничного вокзалу (1903 — проект групи залізничних інженерів під керівництвом Л. Вежбицького; 1946 — відбудова; 2000–2001 — реставрація). Комплекс головного львівського вокзалу є прикладом монументальної архітектурної споруди, проектованої на зламі ХІХ-ХХ століть.

Sobór archikatedralny Ukraińskiej Cerkwi Grekokatolickiej pod wezwaniem Św. Jury. Sobór Św. Jury jest głównym budynkiem kompleksu na Wzgórzu Św. Jury i jedną z dominant architektonicznej panoramy Lwowa. Katedra zbudowana została w latach 1744-1761 (autorzy projektu: B. Merettini i S. Fesinger), restaurowana była w latach 1905-1911, 1933, 1980, 1999-2001.

Dawne koszary obronne, miejsce zakwaterowania i dyslokacji żołnierzy, część składowa jądra cytadeli. Piętrowa budowla koszar z dwiema obronnymi wieżami na flankach. Zbudowane z czerwonej nietynkowanej cegły. Stacjonował w nich austriacki 30 Pułk Piechoty. W latach 1864-65 w celach więziennych przetrzymywani byli Postańcy Styczniowi. W listopadzie 1918 r. kwaterowali tu Strzelcy Siczowi oraz szpital dla rannych na odcinku Cytadela-Ossolineum. W okresie II RP stacjonował tu 19 Pułk Piechoty. W latach 1941-1944 w koszarach, przekształconych w więzienie, przetrzymywani byli radzieccy, francuscy, belgijscy i włoscy jeńcy wojenni. W latach 1944-1980 stacjonowały tu wojska radzieckie i wojskowe kompanie sportowe. Od 1990 r. do dziś w koszarach mieści się bank oraz centrum biurowe.

Kолишня майстерня Яна Стики (зараз — Музей Олекси Новаківського, відділ Національного музею у Львові; 1889–1890, арх. Юліан Захарєвич). Пізній історизм (романтизуючий напрямок, неоґотика). Наріжна будівля, акцент кварталу над парковою зоною навскіс від Святоюрської гори. Зразковий приклад будинку-майстерні художника кінця ХІХ ст.

Колишній Дім Інвалідів (1855–1863 рр., арх. Теофіл (фон) Гансен). Стиль будівлі — iсторизм (аркадовий стиль). Ансамбль колишнього Дому Інвалідів — цінна пам'ятка архітектури раннього історизму у Львові. Сьогодні (2009 p.) — корпус Львівського пожежно-технічного училища.

Dawny Kościół karmelitów bosych. Kościół zbudowany został poza granicami dawnych fortyfikacji miejskich, na wzgórzu. Razem z budowlami klasztornymi i murem obronnym, biegnącym wzdłuż trasy ulic Proswity i Wynnyczenka, świątynia tworzy zespół architektoniczny, który w wieku XVII i XVIII miał znaczenie obronne, chroniąc miasto od wschodu. Najważniejsze etapy budowy: 1634 r. (wzniesienie podstawowej bryły budowli, autor projektu: J. Prokopowicz); druga połowa XVII w. (dobudowa murów obronnych, inżynier J. Berens); XVII-XVIII w. (korpus klasztorny); lata 1835-1839 (nadbudowa wieży, autor projektu: A. Wondraszka); 1906 r. (prace restauracyjne, autor projektu: W. Halicki).

Budynek klasztoru bernardynów (obecnie – budynek Centralnego Państwowego Archiwum we Lwowie). Budynek klasztoru, datowany na ok. 1620 r., jest częścią zespołu architektonicznego, w skład którego wchodzi również Kościół bernardynów. Klasztor przybudowany jest do północnej ściany kościoła, a od strony wschodniej otoczony jest murami z wieżą wjazdową.

Перший готель у цьому місці був заснований в 1804 році. На замовлення Кароля Мате в 1826-му його перебудували під одноповерховий заїжджий двір. У 1830-ті рр. готель згадують як чотириповерхову будівлю, яку в 1870-их рр. перебудували в неоренесансному стилі додавши дві вежі на піддашші. Власниками готелю була родина Альзнерів.

Костел єзуїтів розташований у середмісті Львова, при колишньому західному пряслі міських фортифікацій. Це – один із найбільших храмів міста, зразок бароково-ренесансної базиліки, збудованої за зразком Церкви Іль Джезу в Римі. Його творцями є відомі архітектори, скульптори, різьбярі, малярі. Постановою РМ УРСР №970 від 23.08.1963 р. Костел єзуїтів включено до Національного реєстру пам’яток під ох.№338.

Dawny Dominikański Kościół Bożego Ciała to największy kościół barokowy Lwowa. Ten monumentalny zabytek architektury sakralnej jest głównym elementem zespołu architektonicznego datowanego na XV-XIX w., w skład którego wchodzą również budowle klasztoru i dzwonnica. Murowany z kamienia i cegły kościół zbudowany został w latach 1749-1764 (autor projektu: Jan de Witte, M. Urbanik, K. Muradowicz) na miejscu kościoła gotyckiego z XV w., na posesji przyległej do zachodniej granicy zabudowy średniowiecznego Lwowa. W latach 1792-1798 kościół był częściowo przebudowywany (autor projektu: K. Fesinger). W latach 1905-1914 przeprowadzono restaurację wnętrza. Przed fasadą wytyczono plac i urządzono skwer.

Кам'яниця, в якій знаходиться кафе "Віденська кав'ярня", займає цілий квартал між проспектом Свободи, вул. Беринди, Театральною та пл. Івана Підкови. Будинок було збудовано у 1828–1829 рр. в стилі ампіру за проектом Матео Брезані. Сучасного вигляду кам'яниця отримала після перебудови у 1880-му. У відновленій в 1998 році "Віденській кав'ярні" встановлено скульптуру бравого вояка Йозефа Швейка, пригоди якого описав Ярослав Гашек.

Львівська поступова (прогресивна) синагога, звана темпль (храм), стала першою синагогою реформованого типу в Галичині. Це була монументальна споруда в стилі класицизму, що вирізнялася великою банею і, на відміну від європейських поступових синагог, для яких характерними були орієнтально-мавританські декоративні мотиви (Берлін, Відень чи Будапешт), вона скоріше нагадувала візантійський храм. Львівський темпель знищили нацисти влітку 1941 року.

Міська синагога, звана Великою, перестала існувати 1943 року. Сьогодні на її місці вільна площа з протрасованими фундаментами. Зруйнована синагога була збудована 1801 року в класицистичному стилі на місці ґотичної з 1555 року. Дві півциркульні арки, крізь які сьогодні можна потрапити на площу з вулиць Староєврейської та Братів Рогатинців — це збережені входи у синагогу. Композиційно-просторовою структурою міська синагога була подібна до передміської.  

Будинок колишнього шпиталю Боніфратрів (1659 — фундація монастиря Боніфратрів; 1687 — перебудова монастиря на шпиталь, архіт. Бенуа; 1890 — добудова нового корпусу). Пам'ятка — характерний приклад архітектури раннього бароко у Львові. Сьогодні (2009 p.) — будинок військового шпиталю.

Dawny Kościół Św. Urszuli – kościół protestancki (obecnie dom modlitwy baptystów). Dawny kościół Św. Urszuli zbudowany został w drugiej połowie XVII w. poza granicami murów miejskich, w rejonie wschodniego przedmieścia Lwowa. Najważniejsze daty w historii budowy kościoła: 1685 r. (budowa kościoła), 1878 r. (przebudowa i przystosowanie do pełnienia funkcji kościoła protestanckiego), autor projektu: I. Engel). W architekturze tego zabytku formy barokowego kościoła katolickiego łączą się z klasycystycznymi motywami wprowadzonymi w połowie XIX w.

Будинок, в якому сьогодні діє театр ім. Марії Заньковецької, був споруджений у 1837–1842 рр. як театр фундації гр. Cтаніслава Скарбека. Проект будинку виконав віденський арх. Людвік Піхль, будівництвом керував львівський міський арх. Йоганн Зальцманн. Стилістично будинок є характерним зразком пізнього класицизму у варіанті віденської архітектурної школи. Будинок театру є одним із найбільших у Європі, пам'яткою архітектури національного значення, ох.№1286.

Katedra pw. Wniebowzięcia Najświętszej Marii Panny. W architekturze katedry ormiańskiej tradycyjne formy zapożyczone z Armenii (odpowiednikiem kompozycji bryły centralnej jest świątynia w Ani) łączą się z motywami renesansowymi (nawa, arkady), barokowymi (rzeźba na dziedzińcu) i charakterystycznymi dla epoki historyzmu (fasada od ul. Krakowskiej).

Палац є найкращою пам'яткою раннього класицизму в житловій архітектурі міста. Ймовірним автором проекту був архітектор П'єр-Дені Ґібо. Будинок пов'язаний із Дідушицькими, відомою магнатською родиною вчених і громадських діячів. У кін. ХІХ ст. Граф Володимир Дідушицький заснував тут Природничий музей. Пам'ятка архітектури (ох. №1263).

Народний Дім постав за проектом Вільгельма Шмідта у 1851–1864 рр. У його образі —  слабкий відгомін романтичної течії в архітектурі класицизму та бідермаєру. Тут містилися товариство і редакція Галицько-Руської матиці та ін., театр "Розмаїтості". Сьогодні тут — Окружний будинок офіцерів Львівського військового округу, кінотеатр "Кінопалац", заклади громадського харчування і танцювальні студії. Пам'ятка архітектури (ох. №295-М).

В минулому — Перша Українська академічна гімназія (1906 р.). Розташована на розі вулиць С. Бандери і Архітекторської. Гімназія заснована ще в жовтні 1784 р. за розпорядженням імператора Йосифа ІІ як складова частина Львівського університету (академії). Звідси походить її назва — "академічна гімназія". В 1773 р., коли в Австрійській імперії було скасовано орден єзуїтів, на базі Львівської єзуїтської колегії (академії) створено 6-класну гімназію з дворічним ліцеєм. В 1848 році ця гімназія, в якій навчання проводилося німецькою мовою, мала бути переведена на українську мову. Першу матуру на українській мові гімназисти склали лише в 1878 році. У гімназії працювали Ілля Кокорудза, Анатоль Вахнянин, Омелян Огоновський, Іван Верхратський, Михайло Возняк, Філарет Колесса, Іван Крип'якевич та інші видатні педагоги.   

Будинок, розміщений між просп. Шевченка та вул. Нижанківського, було споруджено для Міського казино в 1874-1876 рр. за проектом архітектора Філіпа Покутинського та інженера Людвіка Вєжбицького. Він є зразком архітектури історизму (італійського неоренесансу); пам'яткою архітектури місцевого значення (Ох. № 402-М). Від 2009 р. тут функціонує Львівська обласна універсальна наукова бібліотека.

Колишній будинок Галицької Ощадної Каси. Тепер (2015 p.) — будинок Львівського музею етнографії та художнього промислу НАН України та Інституту народознавства НАН України. Побудований на місці давнього "Англійського готею" за проектом арх. Юліана Захаревича у 1889–1891 рр. для будинку Галицької ощадної каси. Стиль — пізній історизм (неоренесанс). Імпозантна банківська споруда, локована на наріжній ділянці, на куті просп. Свободи (східний фасад) та вул. В. Гнатюка (північний фасад). Разом з розташованим навпроти будинком колишнього Празького Банку творить один з найпомітніших акцентів просп. Свободи. Об'єкт використовується як музейний будинок з 1950 року.