Візит цісаря до Львова у 1894 році ID: 79

Колишній Дім Інвалідів (1855–1863 рр., арх. Теофіл (фон) Гансен). Стиль будівлі — iсторизм (аркадовий стиль). Ансамбль колишнього Дому Інвалідів — цінна пам'ятка архітектури раннього історизму у Львові. Сьогодні (2009 p.) — корпус Львівського пожежно-технічного училища.

Колишній будинок Галицької Ощадної Каси. Тепер (2015 p.) — будинок Львівського музею етнографії та художнього промислу НАН України та Інституту народознавства НАН України. Побудований на місці давнього "Англійського готею" за проектом арх. Юліана Захаревича у 1889–1891 рр. для будинку Галицької ощадної каси. Стиль — пізній історизм (неоренесанс). Імпозантна банківська споруда, локована на наріжній ділянці, на куті просп. Свободи (східний фасад) та вул. В. Гнатюка (північний фасад). Разом з розташованим навпроти будинком колишнього Празького Банку творить один з найпомітніших акцентів просп. Свободи. Об'єкт використовується як музейний будинок з 1950 року.

Корпуси Львівського державного медичного університету ім. Д. Галицького (1892, арх. Йозеф Браунзaйс). Стиль будівeль — iсторизм (неоренесанс). Три будівлі (корпус анатомії, корпус патології та корпус фармакології) компонуються в формі відкритого двору-курдонера, творячи єдиний ансамбль. Будинки є прикладом архітектурного ансамблю будівель вищого навчального закладу кінця ХІХ ст.

Kолишній Палац губернаторів. У 1829 році австрійський уряд купив зведену 1821 року кам'яницю, яка належала родині Краттерів. Новонабуту кам'яницю мали перебудувати для потреб губернатора Галичини. У першій половині ХІХ ст. відбулася реконструкція будинку. Будівля відноситься до палацової архітектури пізнього класицизму (ампір). Тепер тут розміщені Львівська обласна держадміністрація, Львівська обласна рада народних депутатів, Львівське обласне управління культури.

Dawny gmach Namiestnictwa (1878-1880, architekci Felix Księżarski, Sylwester Hawryszkiewicz). Styl budowli – historyzm (neorenesans). Gmach o monumentalnej architekturze, usytuowany przy wschodniej granicy zabudowy starego miasta, na dawnych Wałach Gubernatorskich. Zajmuje narożną działkę, północna fasada wychodzi na ul. Proswity. Obecnie (2009 r.) – siedziba Lwowskiej Obwodowej Państwowej Administracji.

Dawny gmach Sądu Krajowego – „Pałac sprawiedliwości” (1891-1895, arch. F. Skowron, ul. Kniazia Romana 1-3). Monumentalna budowla w śródmieściu, zwieńczona frontonem z balustradą i attyką z grupą rzeźbiarską (1893, rzeźbiarz L. Marconi). Północny westybul upiększa alegoryczna rzeźba personifikująca sprawiedliwość (1893, rzeźbiarz A. Popiel). Sala na pierwszym piętrze jest ozdobiona sztukaterią oraz malowidłami artystów ze szkoły J. Matejki. Styl gmachu – historyzm (wykorzystujący formy renesansu i baroku). Główna (zachodnia) fasada wychodzi na ul. Kniazia Romana, boczna (północna) na pl. Halicki. Obecnie (2009 r.) jest jednym z gmachów Państwowego Uniwersytetu „Lwowska Politechnika”.

Палац є найкращою пам'яткою раннього класицизму в житловій архітектурі міста. Ймовірним автором проекту був архітектор П'єр-Дені Ґібо. Будинок пов'язаний із Дідушицькими, відомою магнатською родиною вчених і громадських діячів. У кін. ХІХ ст. Граф Володимир Дідушицький заснував тут Природничий музей. Пам'ятка архітектури (ох. №1263).

Колишня греко-католицька духовна семінарія i богословська академія (кін. ХІХ ст., арх. Сильвестр Гавришкевич). Будівля в периметральній забудові вулиці, впpитул прибудована до будинку головної пошти і сучасних приміщень Телеграфно-телефонної станції й компанії "УТЕЛ" (Дорошенка, 43). До 1945 року будівля знаходилася на території парку греко-католицької духовної семінарії. Побудована за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича у 1889 році. У каплиці семінарії в 1927–1939 роках був Святодухівський іконостас пензля Петра Холодного-старшого (сьогодні зберігається у Національному музеї). Тепер тут міститься географічний факультет і кафедра іноземних мов ЛНУ ім. І. Франка. 

Станційний будинок центрального залізничного вокзалу (1901–1904, арх. Владислав Садловський — загальний проект будинку; Альфред Захаревич, Тадей Обмінський — інтер'єри; група інженерів під керівництвом Людвіка Вежбицького — інженерні конструкції; 1921–1922 — добудова другого поверху; 1946–1951 — відбудова з реконструкцією інтер'єрів). Стиль будівлі — сецесія з елементами неоренесансу. Дебаркадер центрального залізничного вокзалу (1903 — проект групи залізничних інженерів під керівництвом Л. Вежбицького; 1946 — відбудова; 2000–2001 — реставрація). Комплекс головного львівського вокзалу є прикладом монументальної архітектурної споруди, проектованої на зламі ХІХ-ХХ століть.

Парк був заснований в 1835 році. Назву він отримав завдяки фортеці, залишки якої збереглися на території. Структура парку орієнтована на модель ландшафтного парку. Має нижню та верхню тераси. Над верхньою у другій половині ХІХ ст. насипали штучний курган Люблінської унії, з оглядовим майданчиком на вершині. Окраса парку — ясенева та каштанова алеї на нижній терасі.

Стрийський парк розташований у південній частині Львова між вулицями Стрийською і верхньою частиною Франка на узгір’ях, з яких бере початок потік Сорока. Розробником проекту цього уславленого парку був Арнольд Рьорінґ, досвідчений “інспектор плантацій” королівського столичного міста Львова.Роботи на території розпочато у 1887 р. План нижньої тераси базувався на принципах живописного ландшафтного парку. Верхня тераса, облаштована для проведення Крайової виставки 1894 р., має регулярну структуру. У Стрийському парку на площі більш як 50 га ростуть клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни та інші дерева.

Спорудження Кургану Люблінської унії (Kopiec Unii Lubelskiej) розпочали у 1869 році на честь 300-річчя укладення унії між Польщею, Литвою і Руссю за ініціативи польського політика, львів'янина Францішека Смольки. Сьогодні тут оглядовий майданчик, одна з найпопулярніших туристичних локацій міста.

Колишній Палац мистецтв був розміщений на верхній терасі Стрийського парку при головній алеї Крайової виставки 1894 року. Це був найбільший мурований будинок у комплексі експозиції Виставки. Палац було споруджено за проектом архітектора Францішка Сковрона (Franciszek Skowron). В деталях проект опрацьовували архітектори Григорій Пежанський та Міхал Лужецький (Łużecki). У 1950–1952 рр. Палац мистецтв був перебудований на спорткомплекс Львівської політехніки за проектом Яна Багєнського (Jan Bagieński). У будівлі тепер є басейн для плавання та зали для баскетболу, волейболу, гандболу, футболу, тенісу, шахів, легкої атлетики, вільної та греко-римської боротьби, дзюдо-самбо, спортивної аеробіки, боксу, спортивного туризму та ін. видів спорту. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення (Ох.№ М-1647).

Dawne koszary obronne, miejsce zakwaterowania i dyslokacji żołnierzy, część składowa jądra cytadeli. Piętrowa budowla koszar z dwiema obronnymi wieżami na flankach. Zbudowane z czerwonej nietynkowanej cegły. Stacjonował w nich austriacki 30 Pułk Piechoty. W latach 1864-65 w celach więziennych przetrzymywani byli Postańcy Styczniowi. W listopadzie 1918 r. kwaterowali tu Strzelcy Siczowi oraz szpital dla rannych na odcinku Cytadela-Ossolineum. W okresie II RP stacjonował tu 19 Pułk Piechoty. W latach 1941-1944 w koszarach, przekształconych w więzienie, przetrzymywani byli radzieccy, francuscy, belgijscy i włoscy jeńcy wojenni. W latach 1944-1980 stacjonowały tu wojska radzieckie i wojskowe kompanie sportowe. Od 1990 r. do dziś w koszarach mieści się bank oraz centrum biurowe.

Колишній палац Семенських-Левицьких було збудовано до 1849 року. Граф Костянтин Семенський замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана.