Kastelówka ID: 66

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Dwupiętrowy budynek na planie litery L. Korpus od frontu dopełnia oficyna, dobudowana pod kątem prostym. Razem z sąsiednim budynkiem nr 7 kamienica tworzy bliźniaczą grupę w kształcie litery T. Fasada wyróżnia się w perspektywie ulicy podobnym do podkowy szczytem attyki. Secesja.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego - współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Budynek na planie litery L, tradycyjnym dla kamienic, które składają się z głównego frontalnego korpusu i wewnętrznego skrzydła – oficyny. Fasada, umiejscowiona wzdłuż linii regulacyjnej, ozdobiona trójkątnym szczytem. Cechą dekoracyjnego wykończenia kamienicy jest geometryzacja ornamentalnych form, wskazująca na późną secesję.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego – współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Wielka, dwupiętrowa budowla na planie podkowy położona w głębi działki ma trzy fasady. Na rogu wystający wielokątny wykusz. Kamienica wyróżnia się ostrą, ekspresyjną sylwetką dachu z daszkami. Sekcje mieszkań zgrupowane są dookoła dwóch pionów komunikacyjnych. Budynek zwraca uwagę jako przykład architektury secesyjnej stylizowanej na motywy sztuki ludowej.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1897-1898; architekci-współautorzy projektu: Julian Zachariewicz i Jan Lewiński). Kamienica wpisana między dwa sąsiednie budynki (Nr 23 przy ul. Neczuja-Lewyckiego i nr 9 przy ul. Czuprynki), stanowi centralny element grupy utworzonej z trzech wielorodzinnych budynków mieszkalnych. Budynek dwupiętrowy, od frontu ozdobiony symetryczną fasadą. Planowanie wnętrz bazuje na dwutraktowym rozkładzie pokoi. Historyzm końca XIX w., zorientowany na formy neobaroku.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1897-1898; architekci – współautorzy projektu: Julian Zachariewicz i Jan Lewiński). Narożna kamienica na planie litery L jest komponentem kompleksu architektonicznego, na który składają się trzy domy mieszkalne (do grupy wchodzi też budynek przy ul. Neczuja-Lewyckiego 23 i przy ul. Gen. Czuprynki 7). Budynek dwupiętrowy z dwutraktowym systemem rozmieszczenia pokoi. Historyzm końca XIX w., z elemantami neobaroku.

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Aleksandra Łuszpińskiego?]). Dwupiętrowa kamienica usytuowana na zboczu pogórka, tworzy grupę-zespół w parze z przyległym budynkiem nr 25. Fasada odznacza się wyrazistą plastyką zaokrąglonej kątowej bryły. Rdzeń wewnętrznej struktury stanowi klatka schodowa, wokół której organizowane są sekcje mieszkalne. Dla Lwowa, z początku lat 1910., kamienica jest jednym z najlepszych przykładów architektury budynków wielomieszkaniowych. 

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Aleksandra Łuszpińskiego?]). Dwupiętrowa kamienica tworzy grupę-zespół w parze z przyległym budynkiem nr 23. Architektoniczna bryła budynku, wzniesionego na zboczu dawnego wąwozu i otoczonego ogrodowo-rekreacyjnym terenem, harmonijnie wpisała się w malowniczy krajobraz. Plastyka zaokraglonej ściany frontowej świadczy o odejściu od tradycji projektowania fasad typu „kurtynowego”. Wewnętrzne rozplanowanie typu sekcyjnego. Późna secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1911-1912; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego, Witolda Minkiewicza i / albo Władysława Derdackiego?]). Neoklasycyzm początku XX w. Korpus trzypiętrowego budynku ma dwa skrzydła, rozmieszczone pod ostrym kątem, między którymi występuje narożny ryzalit. Fasady są zakończone przez wysokie trojkątne frontony. Jądrem struktury rozplanowania wnętrza jest klatka schodowa o wielobocznym kształcie. Charakterystyczną cechą architektury budynku jest duża uwaga poświęcona małym formom (rotunda w rogu ogródka przy fasadzie). 

Wielomieszkaniowy budynek (1911-1912; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego). Trzypiętrowa kamienica tworzy zespół z sąsiednim budynkiem nr 67 przy ul. Kotlarewskiego. W sekcjach mieszkaniowych rozplanowanie wewnętrzne jest zorganizowane według zasady dwutraktowego rozmieszczenia pokoi. Neoklasycyzm początku XX w.

Wielomieszkaniowy budynek (1897-1898; architekci-współautorzy projektu: Julian Zachariewicz oraz Iwan Lewiński). Narożna kamienica, o Г-podobnym planie. Należy do architektonicznego zespołu składającego się z trzech wielomieszkaniowych domów (pozostałe składowe grupy – nn 7, 9 przy ul. Gen. Czuprynki). Budynek jest dwupiętrowy, z wystrojem elewacji typu „kurtynowego”, oddzielony od chodnika pasmem przyfasadowego ogródka. Historyzm końca XIX w., zorientowany na formy neobaroku.

Budynek dawnej Szkoły ogólnokształcącej im. Marii Magdaleny (1883-1884; rozbudowa 1909-1910, obecnie pod adresem: ul Bandery 11). Autorstwo projektu: dyrektor Urzędu Budownictwa Juliusz Hochberger i biuro architektoniczne magistratu lwowskiego. Historyzm drugiej połowy XIX w. (wykorzystujący formy architektury średniowiecznej). Fasada z czerwonej nieotynkowanej cegły ozdobiona wysokimi gotyckimi frontonami, romańskimi archiwoltami i rozetami. Struktura planu wnętrz bazuje na systemie amfiladowym. Szkoła im. św. Marii Magdaleny powstała jako jedna z ogólnokształcących szkół miejskich we Lwowie, w której uczyli się przeważnie uczniowie z okolic dzielnicy Kastelówka (Bajek). Obecnie (2009 r.) obiekt jest nadal wykorzystywany jako budynek szkoły.

Jednorodzinny budynek mieszkalny – willa (1889-1890; architekt Alfred Kamienobrodzki). Willa jest  fragmentem zespołu budynków jednorodzinnych, w którym częściowo zrealizowany został projekt rozwoju kompleksu osiedli domów jednorodzinnych dzielnicy Kastelówka. Zaprojektowany jako obiekt wolnostojący, otoczony działką ogrodową. Późny historyzm (połączenie form neorenesansu z motywami architektury regionu alpejskiego). Według dokumentów, podczas budowy właścicielem obiektu był Jan Bromilski, z rodziną którego powiązanych jest kilka innych projektów budowlanych, które zostawiły znaczący ślad w architekturze Lwowa końca XIX i początku XX wieku. Za czasów radzieckich w budynku znajdowała się administracja, a po rozpadzie ZSRR zjawiły się tu biura partii politycznych.

Jednorodzinny budynek mieszkalny – willa (1902 – 1903; architekt Michał Kowalczuk). Jednopiętrowa budowla ma wysokie pokrycie dachu, wykończone ostrą sylwetką wieżyczki narożnej i frontonów. Prostokątny kształt ożywiają występy gzymsów i ryzalitów. Wewnętrzny plan bazuje na dwutraktowym schemacie rozłożenia pokoi. Przed fasadami urządzono ogród i kwietniki. Styl willi można określić jako przykład późnego historyzmu z zabarwieniem neoromantycznym. W wykończeniach występują stylizowane formy sztuki ludowej.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1910-1911; architekci – współautorzy projektu: I. Kędzierski i A. Opolski). Trzypiętrowa kamienica zwraca uwagę dynamicznym kształtem fasady ozdobionej ryzalitami i wykuszem. Bryłę architektoniczną stanowi korpus na planie prostokąta, przyległy do ul. Gen. Czuprynki, wykończony oficynami od strony podwórza. Klatka schodowa podkreśla centralną oś planu. Pomieszczenia rozlokowane są w dwóch rzędach. Neoklasycyzm początku XX w. połączony z elementami architektury późnej secesji. Górna część fasady ozdobiona podwójnymi haut-relief.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, późniejsze przebudowy; współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Neoromantyczny typ jednorodzinnej siedziby. Narożna wieżyczka oraz dynamiczny zarys planu wykazują podobieństwo do form sąsiednich obiektów Kastelówki (na przykład willi przy ul. Gen Czuprynki 21). W ciągu następnych dziesięcioleci architektura domu nr 11 utraciła pierwotny charakter. Przebudowy przekształciły willę na wielomieszkalny budynek. Obecnie (2009 r.) mieszczą się tutaj biura instytucji bankowej. 

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, późniejsze przebudowy; współautorstwo arch. J. Zachariewicza i J. Lewińskiego [?]). Budynek reprezentuje neoromantyczny typ jednorodzinnego domu, obliczonego na przedstawicieli miejscowej klasy średniej, który w latach 80. XIX w. stał się popularny we Lwowie. Willę zbudowano na narożnej działce, w otoczeniu sadu i kwietników, jako obiekt wolnostojący. Bryłę o Г-podobnym założeniu dopełniono malowniczą narożną sześcioboczną wieżyczką. Fasady, wykonane z nietynkowanej cegły, upiększają jaskrawe dekoracje ceramiczne (polewane kafle) oraz rzeźbione detale. 

Wielomieszkaniowy budynek (1900-1901; biuro projektowe architekta-budowniczego Jana Lewińskiego (Iwan Łewyńskyj). Nieduży jednopiętrowy dom zbudowany z odstępem od linii regulacyjnej, brandmurem graniczy z budynkiem nr 25. Fasady są pionowo podzielone przez pozorne ryzality o trójkątnych zwieńczeniach. Zarys planu stanowi wydłużony prostokąt. Węższa fasada wychodzi na ul. Gen. Czuprynki, przy lewym skraju urządzony jest portal. Na tylnej fasadzie, od strony sadu, przybudowano nieduży występ z werandą. Wewnątrz bloku jest małe zamknięte podwórze. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; architekt-budowniczy Karol Boublik). Trzypiętrowa narożna kamienica, o Г-podobnym planie. Na fasadzie ze strony ul. Gen. Czuprynki, oddzielonym od ulicy pasmem kwietników, zakomponowane są balkonowe loggie, wykusz i portal. Kompozycyjny akcent bryły stanowi blok kątowy nakryty wysokim namiotowym dachem. Węzłowym elementem wewnętrznego rozplanowania jest klatka schodowa, przylegająca do kąta podwórza. Modernizowana wersja historyzmu (z wykorzystaniem motywów neobaroku).

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; architekt-budowniczy Józef Piątkowski). Kamienica – trzypiętrowa, na cokole. Brandmurami graniczy z bokami sąsiednich budynków. Fasadę, cofniętą względem chodnika, zdobią dwa zakończone frontonami ryzality, między którymi urządzone sa szerokie balkony. Rdzeniem rozplanowania jest obszerna klatka schodowa i podłużny korytarz, który dzieli wewnętrzne pomieszczenia na dwa trakty. Budynek posiada cechy stylu neoklasycyzmu początku XX w., wykazuje także wpływ architektury niemieckiej. Obecnie (2009 r.) wykorzystywany jest jako blok szkolny uniwersytetu.

Wielomieszkaniowy budynek (1904-1905; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe budowlanej firmy Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Z czasem kamienica została przystosowana do potrzeb zakładu leczniczego. Budowla jest dwupiętrowa. Fasada, orientowana według linii regulacyjnej, posiada symetryczną strukturę. Pośrodku zakomponowany jest występ z portalem, zakończony szczytem. Po prawej strony – wjazd na podwórze. Budynek ma plan w kształcie prostokąta, z występem ryzalitu ze strony podwórza. Klatka schodowa znajduje się w centrum bloku. Późny historyzm (wykorzystujący motywy gotyku) z domieszką elementów secesji.

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Jana Lewińskiego (Iwan Łewyńskyj) ). Trzypiętrowa narożna kamienica jest częścią składową obwodowej zabudowy kwartału. Blok o Г-podobnym planie ma ścięty narożnik. Występuje na nim wykusz, nad którym nadbudowano wysoką kopułę, przypominającą hełm. Fasady, rozczłonkowane przez gzymsy i pilastry, są zakończone attykami. Wejście z ul. Gen Czuprynki, klatka schodowa przylega do kąta wewnętrznego podwórza. Neoklasycyzm początku XX w. 

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Willa jest składową grupy-zespołu, utworzonego przez trzy domy, do którego wchodzą także budynki nn 6 i 8 przy ul. Kolberga. Trzy wille mają przy fasadach pasmo kwietników oraz wspólną przestrzeń działek ogrodowych pośrodku kwartału. Budynek nr 4 jest prostokątny w planie, z występami pozornych ryzalitów wzdłuż obwodu i blokiem wieży, nakrytej wysokim namiotowym dachem. Neoromantyczny kierunek późnego historyzmu. Obiekt przebudowywano w drugiej połowie XX w.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Blok budynku jest środkowym obiektem grupy, do którego wchodzą także budynki nn 4 i 8 przy ul. Kolberga. Trzy wille mają przy fasadach pasmo kwietników oraz wspólną przestrzeń działek ogrodowych pośrodku kwartału. Budynek jest jednopiętrowy, prostokątny w planie. Jego fasadę z występem w środku akcentuje trapezoidalny fronton. Neoromantyczny kierunek architektury późnego historyzmu. 

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Budowla o Г-podobnym planie stanowi zewnętrzną część zespołu, do którego wchodzą także domy nn 4 i 6 przy ul. Kolberga. Willa ma piętro z mansardą, asymetrycznie rozmieszczone ryzality i wieżę, której wysoki namiotowy dach nie zachował się do dziś. Neoromantyczny kierunek architektury późnego historyzmu. Obiekt przebudowywano w drugiej połowie XX w.

Wielomieszkaniowy budynek (1912-1913; architekci – współautorzy projektu: I. Kędzierski i A. Opolski). Narożna trzypiętrowa kamienica oddzielona od ulicy działką z ogródkiem przed fasadą. Budowla wyróżnia się wyrazistą sylwetką dachu (w szczególności, wysoką zewnętrzną konstrukcją w formie hełmu) oraz trapezoidalnym frontonem. Założona jest na V-podobnym planie z klatką schodową rozmieszczoną wzdłuż przekątnej. Rozplanowanie wewnętrzne opiera się na schemacie sekcyjnym. Modernizowana wersja neoklasycyzmu, w której przejawia się wpływ niemieckiej architektury z początku XX w.

Wielomieszkaniowy budynek (1904-1905). Nieduży jednopiętrowy dom, wzniesiony z odstępem od linii regulacyjnej, zblokowany jest w parę z sąsiednim domem nr 18. Charakter fasad określa pionowe członowanie lizenami, na których skomponowane są reliefy. Portal rozmieszczony jest na bocznej wschodniej fasadzie. Założenie na planie prostokąta z występami i ryzalitami. Wewnątrz bloku znajduje się małe zamknięte podwórze. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; architekt-budowniczy Józef Hornung). Dwupiętrowa kamienica graniczy brandmurami z bocznymi ścianami sąsiednich budowli. Plan i wystrój powtarzają w lustrzanym odbiciu kształty przylegającego budynku nr 19. Przed fasadą urządzono kwietnik; za blokiem, w głębi kwartału – sad. Pośrodku fasady, pod trójkątnym balkonem-daszkiem, rozmieszczono portal, z prawej strony występuje pozorny ryzalit zakończony szczytem, który zdobi majolikowe panneau. Secesja.

Wielomieszkaniowy budynek (1904–1905; biuro projektowe architekta- budowniczego Iwana Lewińskiego). Nieduży jednopiętrowy dom, wzniesiony z odstępem od linii regulacyjnej, zblokowany jest w parę z sąsiednim domem nr 16. Charakter fasad określa pionowe rozczłonkowanie lizenami, na których są zakomponowane reliefy. Boczna zachodnia fasada jest symetryczna, w jej środku urządzone jest wejście. Założenie na planie prostokąta z występami ryzalitów. Wewnątrz bloku znajduje się małe zamknięte podwórze. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; architekt-budowniczy Józef Hornung). Dwupiętrowa kamienica graniczy brandmurami z bocznymi ścianami sąsiednich budowli. Plan i wystrój powtarzają w lustrzanym odbiciu kształty przylegającego budynku nr 17. Przed fasadą urządzono kwietnik; za blokiem, w głębi kwartału – sad. Pośrodku fasady, pod trójkątnym balkonem-daszkiem, rozmieszczono portal, z lewej strony występuje pozorny ryzalit zakończony szczytem, który zdobi majolikowe panneau. Plan ma Г-podobną konfigurację. Secesja.

Wielomieszkaniowy budynek (1902; późniejsza przebudowa; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Alfreda Zachariewicza ?]). Projektowany był jako niewielki dom jednopiętrowy (później nadbudowano drugie piętro), wolnostojący w otoczeniu kwietników i sadowych działek. Budynek w planie ma kształt wydłużonego prostokąta z wąskim narożnym ryzalitem, zorientowanym po przekątnej. W kompozycji fasad przeważają pionowe podziały rozczłonkowania. Na tylnej fasadzie występuje cylindryczny blok klatki schodowej wykonany z żelazobetonu. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; architekt-budowniczy Józef Hornung). Dwupiętrowa kamienica, o V-podobnym planie, z trzech stron przed fasadami  otoczona kwietnikami i ogrodem. Lewy brandmur graniczy z boczną ścianą sąsiedniego budynku nr 19. Narożna część bloku ma występ w kształcie trapezu, nad którym nadbudowano niewielką kopułę; na rogu znajduje się portal. Klatka schodowa, przylega do narożnika, zorientowana jest po przekątnej. Pokoje w skrzydłach bocznych rozmieszczone są według zasady dwurzędowej. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1897-1898; architekt-budowniczy Karol Boublik). Narożna dwupiętrowa kamienica, o V-podobnym planie, zbudowana z odstępem w głąb kwartału. Sylwetkę podkreśla kątowa wieża o barokowej kopule skomplikowanej formy. Klatka schodowa jest rozmieszczona po przekątnej między bocznymi skrzydłami bloku. Wejście z ul. Gen. Czuprynki. Kompozycyjnie kamienica tworzy całość z sąsiednim budynkiem nr 24, do którego przylega brandmurem. Obie budowle mają identyczny wystrój. Późny historyzm (neobarok). 

Wielomieszkaniowy budynek (1897-1898; architekt-budowniczy Karol Boublik). Dwupiętrowa kamienica zbudowana z odstępem od linii regulacyjnej, brandmurami graniczy z sąsiednimi budowlami. Nad fasadą są nadbudowane wysokie barokowe attyki. Wejście i klatka schodowa znajdują się pośrodku bloku o T-podobnym założeniu. Kompozycyjnie kamienica tworzy blok zintegrowany z sąsiednim budynkiem nr 22, do którego przylega brandmurem. Obie budowle mają identyczny wystrój. Późny historyzm (neobarok).

Два суміжні будинки на вулиці Котляревського, 26 і 26а зведені у 1905–1906 роках львівським будівничим Якубом Рисяком. Вони вирізняються зі свого оточення сецесійною стилістикою, вираженою у ліпному декорі рослинного характеру. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1891-1892, współautorstwo Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Razem z sąsiednimi willami (nn 27, 31) budynek tworzył grupę domów jednorodzinnych stanowiącą typową część zabudowy dzielnicy Kastelówka. Budynek nr 29 zajmuje działkę na terenie zbocza doliny potoku Wuleckiego; przed fasadami urządzony jest ogródek i pasma kwietników. Dom jest jednopiętrowy, w wystroju przeważają elementy drewniane (daszki, ozdoby balkonów). Na początku XX w. w budynku dokonano pewnych przebudowań ale, ogólnie biorąc, obiekt zachował pierwotny charakter. Styl budynku jest typowy dla budownictwa willowego w okresie późnego historyzmu. 

Mieszkalny dom jednorodzinny – dawna willa (1891-1892, późniejsze przebudowy; współautorstwo arch. Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Razem z sąsiednią willą nr 29 tworzył grupę domów jednorodzinnych stanowiącą składową część zabudowy dzielnicy Kastelówka. Dom miał jedno piętro, wysoki dach i mansardę. Następne gruntowne rekonstrukcje przekształciły willę na wielomieszkaniowy budynek. O pierwotnym projekcie z początku lat 1890. obecnie przypomina tylko zakomponowanie otworów okiennych na przebudowanych elewacjach i przylegająca działka ogrodowa. 

Wielomieszkaniowy budynek (1914-1916 [?]; architekt Jan Bagieński oraz budowniczy Wojciech Dembiński). Trzypiętrowa kamienica na planie o trapezoidalnym zarysie, brandmurani graniczy z sąsiednimi budowlami. Masywny korpus, nakryty wysokim dachem, składa się z sekcji centralnej i dwóch skrzydeł, zbudowanych z odstępem od chodnika. Nad środkową partią fasady nadbudowany jest ciężki w kształcie fronton, ozdobę skrzydeł stanowią pozorne ryzality oraz loggie balkonowe. Portal i klatka schodowa umieszczone są pośrodku fasady, rozplanowanie wewnętrzne typu secesyjnego. Neoklasycyzm początku XX w.

Wielomieszkaniowy budynek (1912-1913; architekt Jan Bagieński oraz budowniczy Wojciech Dembiński). Masywna trzypiętrowa kamienica z wysokim piramidalnym nakryciu dachowym, założona na planie o prostokątnej konfiguracji. Od chodnika oddzielona pasmem kwietnika, lewy brandmur graniczy z budynkiem nr 37. Na fasadzie występują dwa ryzality, na których rozmieszczone są szerokie czterosekcyjne secesyjne okna. Pośrodku we wgłębieniu fasady znajduje się portal, nad nim – balkon-taras. Ze strony podwórza występuje szeroki ryzalit. Neoklasycyzm początku XX w.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1890-1891). Projekt został opracowany we współautorstwie przez Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Budynek stanowi część architektonicznego zespołu północno-wschodniego kwartału Kastelówki, o całkowicie willowej zabudowie. Willę projektowano jako obiekt wolnostojący otoczony ogrodem. Dom ma symetryczny plan. Niegdyś integralnym elementem architektury budynku był wysoki dach namiotowy oparty na rzeźbionych kroksztynach. W drugiej połowie XX w. willę przebudowano. Na fasadach zachowały się autentyczne ceramiczne elementy dekoracyjne. 

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1897-1898; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego). Jednopiętrowa willa jest założona na Г-podobnym planie, jej korpus graniczy z brandmurem sąsiedniej kamienicy. Z trzech stron jest otoczona pasmem działki ogrodowej, wejście i schody rozmieszczone są w środku dłuższego skrzydła, zorientowanego prostopadle do ul. Kotlarewskiego. Elewacje wyłożone nietynkowaną cegłą z majolikowymi wstawkami oraz wysoki dach stanowią typowe atrybuty stylu neoromantycznej willi w okresie późnego historyzmu. Na szczególną uwagę zasługuje dekoracyjny wystrój budowli, zwłaszcza piękne kute ozdoby. 

Будинок під № 47 на вул. Котляревського, що є колишньою віллою Кароля Дзядоня Дзелінського, збудований у 1903–1906 рр. фірмою Івана Левинського, за проектом Альфреда Захаревича. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Основним акцентом будівлі є  наріжна вежечка з високим гострим шпилем, що разом із відкритим цегляним муруванням та високими стрімкими дахами під черепицею надають віллі готизуючого характеру.Рішенням  Львівського облвиконкому № 381 від 05.07. 1985 р. вілла внесена до списку пам'яток місцевого значення  (Ох. № 116-М).

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1904-1905; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe budowlanej firmy Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Jednopiętrowy budynek usytuowano na wąskiej kątowej działce jako wolnostojący obiekt otoczony sadem i kwietnikiem. Prostokątny zarys planu ożywiają występy ryzalitów. Ekspresję architektonicznej kompozycji wzmacniają ostre sylwetki trójkątnych szpiców i uskoki wysokości gzymsów. Architektura budynku ma cechy stylu zakopiańskiego w połączeniu z formotwórczymi środkami secesji. Dominantę wystroju dekoracyjnego stanowią rzeźbione elementy drewniane.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1890-1891). Projekt opracowany wspólnie przez J. Zachariewicza i I. Lewińskiego. Budowla jest częścią składową architektonicznego zespołu północno-wschodniego kwartału Kastelówki, którego zabudowę stanowiły w całości domy jednorodzinne. Dom posiada przyległą działkę ogrodową. Wnętrze ma symetryczny plan, ośrodek jego struktury stanowi główny hol z wyjściem do loggi. Willa uniknęła przebudowy w XX w. i zachowała się lepiej niż inne obiekty na Kastelówce. W szczególności, zachowała się konstrukcja wysokiego dachu i autentyczny wystrój (ceramiczne i rzeźbione elementy).

Wielomieszkaniowy budynek (1906-1907; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe firmy budowlanej Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Narożna dwupiętrowa kamienicą jest częścią składową zabudowy wzdłuż obwodu kwartału. Fasadę zdobią frontony o parabolicznym kształcie. Blok na Г-podobnym planiema ścięty narożnik. Wejście z ul. Neczuja Lewickiego, klatka schodowa jest wkomponowana przy kącie wewnętrznego podwórza. Secesja.

Два суміжні, дзеркально відображені будинки збудовані в 1906–1907 роках Якубом Рисяком. Обидва характеризуються сецесійною стилістикою, вираженою у прикметному ліпному декорі, а також в розписах з мотивом маків. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo I. Lewińskiego, W. Minkiewicza i / albo W. Derdackiego?]). Nieduża dwupiętrowa kamienica posiada wąską fasadę zakończoną trójkątnym szczytem z reliefem, w którego kompozycję włączona jest figura putta. Plan ma prostokątny zarys z występem ryzalitu na tylnej fasadzie. Portal i klatka schodowa są przesunięte do prawego brandmuru. Kamienica nr 7 przy ul. Zdrowia była osobistą własnością Iwana Lewińskiego, z czasem przeszła w ręce jego spadkobierców. Neoklasycyzm z początku XX w.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. Проект розроблявся архітектором Ян Баґенським та будівничим Войцехом Дембінським. Триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом та мансардою відділена від вулиці смугою квітників. На фасаді, завершеному високим трикутним причілком, компонуються широкі прямокутні вікна, у центрі — портал та еркер, фланкований балконами. Корпус — V-подібний в плані, одне з його рамен формує офіцина, якою охоплено внутрішній двір. Стиль будинку базується на спрощених, геометризованих формах середньовічної архітектури.

Будівля монастиря кармеліток босих (1895) проектувалася у комплексі з костелом Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа. Архітектор: Франц Штатц. Монастирський корпус складається з чотирьох блоків, що охоплюють внутрішній двір; абрис плану — наближений до квадрату. Усередині по периметру прокладено коридори, уздовж яких розташовуються ряди кімнат. В оформленні фасадів, викладених профільованою облицювальною цеглою, фігурують мотиви неоготики.

Будинок капелана при костелі кармеліток босих (1893–1895). Архітектор: Франц Штатц. Невелика будівля — одноповерхова, з пів-поверхом у високому цоколі — була частиною монастирського ансамблю. План має прямокутну конфігурацію, з боку внутрішнього двору — виступ ризаліту. Фасади, викладені облицювальною цеглою, оформлено сліпими неоготичними арками та щипцями.

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1892–1893 рр. Це була одна з будівель Кастелівки, що не збереглася до нашого часу. Автором  проекту вілли був інженер Пшетоцький. Двоповерхова вілла — зразок архітектури пізнього історизму — будувалась як вільно розташований об’єкт на ділянці біля перетину теперішніх вулиць Генерала Чупринки і Котляревського. Була розібрана в 1970-ті рр. у зв’язку з розширенням трамвайної траси.

Індивідуальний житловий будинок — вілла, споруджений у 1891–1892 рр.  за проектом архітектора Яна Томаша Кудельського з бюро Івана Левинського. Вільно розташована двоповерхова будівля з цокольним та мансардним поверхами. Прямокутна в плані, з виступами невеликих ризалітів, що завершені причілками. Дах — двосхилий із заломами, в оформленні використано різьблені дерев'яні елементи. Вхідні сіни та сходова клітка розміщені біля північного торцевого фасаду. Розташування кімнат — дворядне.

Колишня вілла архітектора Людвіка Бальдвіна–Рамулта, споруджена за його власним проектом у 1890 році, є одним із характерних зразків неоґотичної архітектури Львова з елементами мальовничого стилю. Будівля є пам'яткою архітектури (ох. № М-74). Сьогодні тут розміщені житлові квартири на першому і другому поверхах, а в цокольному поверсі міститься салон краси, тату-салон та пивниці.

Індивідуальний житловий будинок — вілла (1895–1896). Авторство: архітектор Станіслав Холонєвський. Вільно розташована, виокремлена будівля, оточена садом. Двоповерхова, з мансардою і цокольним поверхом. В горизонтальній проекції — прямокутна. За основний прямокутний периметр виступає півциліндр вежі з конічною покрівлею, з боку саду — тераса. Оформлення фасадів та високого даху з люкарнами є традиційним для французької неоренесансної архітектури.

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1900–1901 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Скромна одноповерхова оселя, з цоколем та мансардою; з трьох боків оточена квітниками та садом. Брандмауер прилягає до торця будинку № 31. Абрис плану має наближену до квадрату форму. В оформленні карнизів та дашків застосовано дерев'яні деталі за взірцями архітектури альпійського регіону.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1909–1910 рр. Проект розроблявся у архітектором Яном Баґенським та будівничим Войцехом Дембінським. Триповерхова кам'яниця включена в периметральну забудову кварталу, має симетричну композицію фасаду, орієнтованого по регуляційній лінії. У завершенні — два неоготичні причілки, між якими вписується балюстрада з масверками.  Вісь внутрішньої симетрії фіксують вхідні сіни та сходова клітка, по боках  симетрично розташовані помешкання. Ризаліт, що виступає з боку подвір'я, надає плану Т-подібної конфігурації. Зразок архітектури пізнього історизму.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1913–1916 рр. Проект розроблявся архітектором Яном Баґенським та будівничим Романом Журовським. Масивна наріжна кам'яниця має три поверхи та мансарду. Абрис плану наближається до форми квадрата. Архітектурну композицію характеризує поєднання регулярності та асиметрії (різноманітні форми вікон, ламаний силует причілків та даху). Внутрішня структура базується на принципі вільного гнучкого розташування кімнат. Будинок можна зарахувати до зразків архітектури раннього модернізму.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1912–1913 рр. за проектом, розробленим архітектором Яном Баґенським та будівничим Войцехом Дембінським. Велика п'ятиповерхова кам'яниця будувалася на схилі пагорба, на місці садової ділянки, прилеглої до одного з котеджів, з яких складався комплекс індивідуальних будинків Кастелівки. Природні умови терену визначили складний, ламаний периметр плану. Фасади будинку, фактично, не мають декору. Стрижень внутрішньої планувальної структури — шахта сходової клітки усередині масивного корпусу, навколо якої вільно компонуються секції квартир.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1934–1935 рр. за проектом архітекторів та будівничих Даніеля Ґжиба та Домініка Вуховича. Чотириповерховий житловий дім є прикладом архітектури функціоналізму. Має квадратний абрис плану, з дворядним розташуванням кімнат. Прості геометричні форми фасаду презентують середній рівень львівського будівництва 1930-х рр. Будинок споруджено на ділянці, де колись була розташована вілла, збудована у 1889–1890 рр.

Колишній індивідуальний житловий будинок споруджений у 1903–1904 рр. за проектом Ґустава Бізанца. Одноповерхова вілла, побудована на садовій ділянці як окремий об'єкт. План має прямокутну конфігурацію, внутрішні приміщення компонуються трьома трактами, орієнтованими паралельно сучасній вул. Генерала Чупринки. Фасад моделюється виступами пристінків, завершених фронтонами з круглими горищними віконцями та волютами. Архітектурна композиція має статичний характер, скромне декоративне опорядження тяжіє до форм неоренесансу. 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1898–1899 рр. за проектом будівничого Авґуста Боґохвальського. Триповерхова кам'яниця включена у периметральну забудову кварталу, має симетричний фасад. Основу корпусу складає фронтальний блок із дворядним розташуванням внутрішніх покоїв, з боку подвір'я виступає призматичний ризаліт. У плані  будинок Т-подібний, вісь симетрії фіксується вхідними сінями та сходовою кліткою. Об'єкт займає торцеву частину видовженої ділянки, що перетинає квартал. З її протилежного краю розташований будинок-"близнюк" — № 21 на вул. Нечуя-Левицького. У ліпному декорі використано форми необароко. У пізніші роки кам'яниця  була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1898–1899 рр. за проектом будівничого Авґуста Боґохвальського. Триповерхова кам'яниця включена у периметральну забудову кварталу, має симетричний фасад. Основу корпусу складає фронтальний блок із дворядним розташуванням внутрішніх покоїв, з боку подвір'я виступає призматичний ризаліт. У плані будинок Т-подібний, вісь симетрії фіксується вхідними сінями та сходовою кліткою. Об'єкт займає торцеву частину видовженої ділянки, що перетинає квартал; з її протилежного краю розташовується будинок–"близнюк" — № 3 на вул. Богуна. У ліпному декорі використано форми необароко. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Індивідуальний житловий будинок, споруджений у 1892–1893 рр. за проектом  будівничого Казимира Теодоровича з проектного бюро архітектора-будівничого Івана Левинського. Вільно розташований об’єкт, по периметру оточений смугою саду та квітників. Проектувався наприкінці ХІХ ст. як невеликий котедж із верандою. У результаті перебудови 1923–1924 рр. з'явився додатковий ризаліт на північному торці, розширено верхній поверх та мансарду під пірамідальним дахом. Будинок перетворився на простору віллу з великим холом, оформлену в стилі арт-деко.

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1891–1892 рр. за проектом архітектора Яна Томаша Кудельського з проектного бюро Івана Левинського. Вілла проектувалась як вільно розташований об'єкт на ділянці, розміщеній на схилі пагорба. Має два наземні поверхи, цокольний і мансардний. Призматичний корпус, з дворядним розташуванням кімнат усередині, накритий двоскатним дахом, колись  декорованим різьбленими деталями. За прямокутний периметр плану виступає діагональний ризаліт на східному куті, що раніше мав мальовничу наметову покрівлю зі шпилем.

Колишній костел Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа — теперішня церква св. Климентія (1895). Архітектори: Франц Штатц, Тадеуш Мюнніх та ін. Належав жіночому ордену кармеліток босих. Храмова будівля — однонавна з трансептом і гранчатою апсидою, орієнтованою на північ. На південному фасаді компонується портал, стрілчасте вікно з масверком, в завершенні — трикутний причілок. По периметру фасадів, викладених червоною цеглою, приставлено контрфорси, дах — двосхилий. З західного боку прибудовано корпус монастиря, у куті між трансептом і стіною хору — вежу-дзвіницю. Стильова характеристика: неоготика. Зараз храм функціонує як парафіяльна церква УГКЦ.

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1897–1898 рр. за проектом  архітектора та будівничого Михайла (Міхала) Ковальчука. Двоповерхова наріжна будівля, Г-подібна в плані, відділена від вулиці прифасадними квітниками та огорожею. Сіни при вході та сходова клітка, розташовані в північній частині корпусу, прилягають до брандмауера, що межує з будинком № 31. Силует фасадів акцентовано кутовою вежечкою зі шпилем. В опорядженні використано нетиньковану поліхромну цеглу, різьблені кронштейни дашків; у ліпнині фігурують мотиви необароко.

Колишня вілла Зиґмунта Розвадовського, зведена у 1904–1905 роках, за проєктом Владислава Садловського фірмою Едмунда Жиховича, є визначною пам'яткою Кастелівки. Вирізняється унікальним об'ємно-просторовим вирішенням та збереженими автентичними інтер'єрами. У 1930-х тут розміщувалася майстерня Яна Розена. Пам'ятка архітектури місцевого значення (Ох. № 4696-Лв).

Багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр. за проектом архітектора-будівничого Авґуста Боґохвальського. Невелика двоповерхова кам'яниця будувалась на похилому терені, площина фасаду орієнтована за регуляційною лінією. По центру компонуються балкон та розкріповка, завершена декоративним фронтоном, з лівого краю — портал. Г-подібний корпус складається з основного фронтального блоку та крила-офіцини з боку подвір'я. У плані сходова клітка є круглою. Стильова характеристика: сецесія. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1896–1897 рр. за проектом архітектора Віктора Мостовського. Невеликий двоповерховий дім, відділений від вулиці смугою прифасадного садка, межує з торцем будинку № 27. Симетрична композиція головного фасаду з  горизонтальним членуванням виявляє риси неоренесансу. Перший поверх — рустований, вхідна брама компонується по центру. План — Г-подібний, до фронтального корпусу добудовується офіцина, витягнута в бік внутрішнього саду. 

Багатоквартирний житловий будинок був споруджений у 1897–1898 рр. за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського. Спочатку це був двоповерховий дім, а його ліве крило і верхній поверх з’явились у результаті пізніших добудов. Композиція фасаду, з її горизонтальним членуванням, має статичний характер. Г-подібний корпус, відділений від вулиці смугою квітника, складається з фронтального блоку та офіцини. Скромне декоративне опорядження виявляє риси неоренесансу.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр. за проектом архітектора Тадея Обмінського. Це невелика триповерхова кам'яниця — компонент периметральної забудови кварталу. Прямокутна в плані, з дворядним розташуванням покоїв і сходовою кліткою в центрі корпусу. Фасад, орієнтований за регуляційною лінією, виділяється ліпним декором. Зокрема, з правого боку компонується пристінок, завершений сецесійним фронтоном із рельєфною маскою, завдяки якому будинок можна віднести до найзначніших пам’яток львівської сецесії. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений  у 1904–1905 рр. за проектом  архітектора Альфреда Захаревича (проектне бюро будівельної фірми Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича). Невелика триповерхова кам'яниця, включена у периметральну забудову кварталу, Г-подібна в плані. Корпус складається з  фронтального блоку, що має двотрактове розташування покоїв та рамена офіцини. На фасаді з правого боку компонується пристінок із порталом. У ліпному декорі та кованих оздобах виявляються виразні ознаки стилю сецесії. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Колишній індивідуальний житловий будинок споруджений у 1929–1930 роках за проектом бюро Карля Ольґерда Юраша, Євгена Червинського та Альфреда Захаревича. Це двоповерхова вілла з цокольним поверхом, мансардою та високим двосхилим дахом. Будувалась на терені садової ділянки як окремий об'єкт. Горизонтально почленовані фасади завершені трикутними причілками. Будівля має прямокутний абрис плану; вільне компонування кімнат забезпечувало необхідний рівень комфорту. Стильова характеристика: модерністична архітектура з адаптацією форм неокласицизму. Сьогодні вілла — у значно перебудованому стані. 

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1905–1906 рр. за проектом Зиґмунта Пшорна. Межуючи з брандмауером сусіднього будинку № 4, двоповерхова вілла є компонентом групи, оточеної садом, що складається з пари осель. Характер композиції визначає моделювання різних за висотою ризалітів; з боку саду надбудовано високий фронтон із волютами. Текстуру фасадів доповнюють смужки обличкувальної цегли. Кімнати компонуються двома трактами, перпендикулярно до вул. Метрологічної. Стильова характеристика — пізній історизм.

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом бюро Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича. Межуючи з сусіднім будинком № 10, вілла є компонентом групи, оточеної садом, що складається з двох осель, побудованих на схилі пагорба. Будівля — двоповерхова, з цокольним поверхом, в плані має форму вузької смуги з одним рядом кімнат, прилеглим до брандмауера. На фасадах компонуються невеликі ризаліти, прямокутні вікна без обрамувань, карниз із модульонами. З боку саду розташована лоджія і параболічний фронтон.

Індивідуальний житловий будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом бюро Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича. Межуючи з сусіднім будинком № 8, вілла є компонентом групи, оточеної садом, що складається з двох осель розміщених на схилі пагорба. Будівля двоповерхова, з цокольним поверхом, з трисхилим дахом. Фасади моделюються розвинутими пристінками. Стримане застосування декору ускладнює визначення категорії конкретного стилю. Конфігурація плану наближена до квадрата, два ряди кімнат орієнтовані перпендикулярно до вулиці.

Колишній індивідуальний житловий будинок споруджений у 1923–1927 рр. за проектом бюро Євгена Червинського, Карла Ольґерда Юраша та Альфреда Захаревича. Велика двоповерхова вілла з мансардою, облаштованою під чотирисхилим дахом, і цокольним поверхом. Вільно розташовується на похилому терені в оточенні саду. У плані має форму двотавра, периметр якого доповнюють виступи додаткових ризалітів і терас. На фасадах компонуються прямокутні вікна без обрамувань. Стиль можна характеризувати як суміш форм модерністичної архітектури та неокласицизму.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1908–1909 рр. за проектом архітектора Юзефа Сосновського. Прибуткова кам'яниця, триповерхова, з цоколем. Г-подібний корпус, включений у щільну периметральну забудову, складається з основного фронтального блоку та невеликого відростку — офіцини. Ліва частина фасадної стіни виділена пристінком із балконами та фронтоном угорі, доповненим овальним горищним вікном, що вносить у композицію асиметрію. Браму та вхідні сіни розміщено по центру. Проекцію плану розділено навхрест осями сіней, сходової клітки та перпендикулярно розташованих коридорів усередині помешкань. Будинок має стильові риси пізньої сецесії, із стилізованими мотивами класицизму. 

Budynek dawnej fabryki wód mineralnych i napojów gazowanych "Zdrowie" (lata 1900. – początek 1910.; zasadnicza przebudowa – 1909-1910). Nieduży blok fabryczny jest usytuowany w głębi działki. Budowla jednopiętrowa, w planie prostokątna, z występem ryzalitu na lewej bocznej fasadzie. Wewnątrz na parterze mieściła się hala maszyn i pomieszczenia administracji, na piętrze – laboratorium chemiczne. Obecnie budynek nr 9 przy ul. Zdrowia jest użytkowany jako budowla administracyjna (2009 r.).

Комин парової машини фабрики Левинського споруджений у 1897–1898 рр.,  проектувався в бюро Івана Левинського — власника відомої фабрики будівельних матеріалів. Це єдиний збережений фрагмент її західного корпусу, де містилися столярні та тесельські майстерні. У центрі будівлі було облаштовано машинне відділення з паровим двигуном, що приводив у дію велику механічну пилу. Комин є цінною пам'яткою промислової архітектури кінця ХІХ ст.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. Співавторами проекту були архітектор Ян Баґенський, будівничий Войцех Дембінський. Це триповерхова кутова кам'яниця. Призматичний корпус, завершений високим дахом, має зрізаний наріжник. На фасадах, відділених від хідників смугами квітникових ділянок та огорожею, компонуються видовжені подвійні й потрійні вікна. Прямокутний абрис плану пожвавлюють виступи пристінків. Віссю внутрішньої композиції є блок сходової клітки. У стильовому "костюмі" фігурують модернізовані форми середньовічної архітектури. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1909–1910 рр. за проектом будівничого Кароля Турковського. Об'єкт належить до типу постсецесійної архітектури, вирізняється простотою композиції та скромністю декоративного опорядження. Кам'яниця прямокутна в плані, вписана між двома кутовими Г-подібними у плані будинками. У горизонтальній проекції площина фасаду проходить за регуляційною лінією кварталу, сходова клітка фіксує вісь центральної симетрії. Паралельно фасадній стіні компонуються два ряди кімнат, розділені коридорами. У пізніші роки кам'яниця  була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1912 рр., можливо, за проектом архітектора Броніслава Бауера. Триповерхова кам’яниця з цокольним поверхом. Побудована з відступом від регуляційної лінії, формує групу з прилеглою кам'яницею № 11а. Г-подібний основний корпус із двома фасадами й наріжним еркером, відсунутий углиб ділянки, та додаткове рамено внутрішньої офіцини разом формують П-подібний план. Кам'яниця має два під'їзди й дві сходові клітки. Фасади членуються пристінками з розміщеними на них балконами та карнизом над першим поверхом. Будівля є зразком архітектури пізнього історизму, в декорі фігурують класицистичні елементи. У пізніші роки кам'яниця  була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1936–1937 рр. за проектом Генрика Зандіґа. Це чотириповерхова кам'яниця у стилі функціоналізму. Чільний фасад, в композиції якого фігурує набір прямокутних форм, відступає від регуляційної лінії. На його площині компонуються ряди парних вікон, смужки карнизів із гофрованою фактурою та портал, зміщений вліво. З боку подвір'я по центру виступає ризаліт із вертикальною смугою вікон сходової клітки, фланкованою балконами. Корпус із двома брандмауерами має в плані прямокутний абрис, розділений навхрест осями вхідних сіней, сходової клітки та коридорів усередині помешкань.

Східний корпус фабрики Левинського був споруджений у 1885–1886 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Протягом 1880–1900-х рр. будівлю постійно розвивали і добудовували. Станом на кінець 1890-х рр. вона займала східну частину фабричної ділянки. Після кількох перебудов перетворилася з малої господарської споруди на двоповерховий Г-подібний у плані будинок, що виконував житлову іадміністративну функцію: власник фабрики І. Левинський мав тут оселю, і в цій же будівлі містився офіс його фірми. На сьогодні колишній східний корпус фабрики використовується як багатоквартирний дім.

Центральний корпус фабрики Левинського, т. зв. "кахлярня" (керамічний цех). Споруджений у 1888 році за проектом бюро Івана Левинського. Протягом 1889–1900 рр. був неодноразово перебудованим. Розміщений у центрі комплексу фабрики. Це двоповерховий будинок, фасад викладений нетинькованою цеглою, завершений трикутним фронтоном. Абрис плану має форму видовженого прямокутника, орієнтованого перпендикулярно до вул. Генерала Чупринки. За часів Левинського в стінах корпусу функціонували потужні керамічні печі. Зараз будівлю використовують різні господарські і комерційні структури.

Північний корпус фабрики Левинського, у якому розміщувалися ковальські та слюсарські майстерні, а також виробничий відділ штучного каменю, гіпсу та деяких видів кераміки. Споруджений у 1891–1892 рр. за проектом бюро Івана Левинського. Протягом 1897–1912 рр. об'єкт неодноразово перебудовувався. На початку 1910-х рр. корпус, розміщений у глибині кварталу, набув у плані форми видовженого прямокутника, вісь якого орієнтовано вздовж вул. Здоров'я. Від будівлі до сьогодні збереглася лише торцева частина, сьогодні функціонує як багатоквартирний житловий будинок.

Західний корпус фабрики Левинського, де розміщувалися деревообробні майстерні. Споруджений у 1892–1893 рр. за проектом бюро Івана Левинського. Протягом 1897–1912 рр. об'єкт неодноразово перебудовувався. До сьогодні не зберігся. Виробничий корпус був розташований у глибині кварталу, ближче до кута між сучасними вулицями Єфремова та Жуковського. На початку 1910-х рр. це була П-подібна в плані будівля, в якій містилися столярні та теслярські майстерні з великим парком верстатів усередині. Корпус розібрали у 1970-х рр.

Колишня сторожка фабрики Левинського споруджена у 1908 році за проектом розробленим у бюро Івана Левинського. Мала одноповерхова будівля розташована на головному в'їзді до колишнього фабричного містечка (з боку вул. Кшижової, сьогодні — вул. Генерала Чупринки. Прямокутна в плані, мурована зі штучного каменю, в опорядженні віконних прорізів — ознаки стилю сецесії. Сьогодні у будинку облаштований банківський офіс.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1935 році за проектом Юзефа Менкера для Мавриція Блоха. Будинок є пам'яткою архітектури функціоналізму.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1934–1935 рр. за проектом архітектора Маріана Коссаковського. Об'єкт є показовим зразком функціоналізму. Чотириповерхова будівля — компонент суцільної забудови кварталу. Чільний фасад відступає від регуляційної лінії, на його площині компонуються смуги вікон та балконних лоджій. Прямокутні форми доповнені заокругленнями наріжників, що оживляють пластику. Частину верхнього поверху займає відкрита тераса. З боку подвір’я  виступає ризаліт. У плані будинок має прямокутний абрис. Осі вхідних сіней та сходової клітки зміщені відносно одна одної, формуючи ламаний коридор, що розмежовує внутрішню площу на дві секції.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1936–1937 рр. за проектом архітектора Фердинанда Каслера. Наріжний чотириповерховий дім — один з елітних об'єктів житлової архітектури Львова другої половини 1930-х рр., зразок функціоналізму. На головному фасаді, відсунутому від червоної лінії вул. Котляревського, розміщено широкий еркер та вхідний портал. Боковий та тильний фасади модельовано асиметричними пристінками. Частину верхнього поверху займає тераса, прилегла до брандмауера, що формує "ламаний" силует корпусу. Кут будинку акцентований півкруглими виступами балконів. У плані  вісь сіней та сходів ділить внутрішню площу будинку навпіл. У центрі просторих квартирних секцій компонуються приміщення холів.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1937 році за проектом архітектора  Зиґмунта Шпербера. Невелика триповерхова кам'яниця — зразок архітектури функціоналізму — будувалась із відступом від червоної лінії. Корпус вписується в суцільну забудову кварталу. Фасади і прямокутний за абрисом план — симетричні. З боку вулиці по центру компонується широкий еркер, фланкований балконами із заокругленими наріжниками. Вісь сіней та сходової клітки ділить будинок навпіл. У помешканнях  два тракти кімнат розділено коридорами, орієнтованими паралельно до фасадів. Поруч під № 44 споруджено будинок-"близнюк".

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом архітектора Броніслава Бауера. На фасаді, відділеному від хідника смугою квітника, по центру виступає еркер та високий фронтон, вхід та сіни межують із правим брандмауером. За типом декоративного опорядження об'єкт можна віднести до категорії пам'яток пізньої сецесії. Корпус триповерхової будівлі складається з фронтального блоку та видовженого крила офіцини, що тягнеться у бік саду, між якими в куті вписано овальну сходову клітку. Будинок № 43 — компонент парної групи будинків разом із розташованою поруч кам'яницею-"близнюком" під № 45. Дві Г-подібні в плані будівлі дзеркально симетричні і формують блок у формі літери Т. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1935–1936 рр. за проектом Зиґмунта Шпербера. Невелика триповерхова кам'яниця — зразок архітектури функціоналізму — будувалась із відступом від регуляційної лінії. Корпус вписується в суцільну забудову кварталу. Фасади і прямокутний за абрисом план — симетричні. З боку вулиці по центру компонується широкий еркер, фланкований балконами з заокругленими наріжниками. Вісь сіней та сходової клітки ділить будинок навпіл. У помешканнях  два тракти внутрішніх покоїв розділено коридорами, орієнтованими паралельно до фасадів. Поруч під № 42 споруджено будинок-"близнюк". 

Житловий багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом  архітектора Броніслава Бауера. На фасаді, відділеному від хідника смугою квітника, по центру виступає еркер та високий фронтон, вхід та сіни межують із лівим брандмауером. За типом декоративного опорядження об'єкт можна віднести до категорії пам'яток пізньої сецесії. Корпус триповерхової будівлі складається з фронтального блоку та видовженого крила офіцини, що тягнеться у бік саду, між якими в куті вписано овальну сходову клітку. Будинок № 45 — компонент парної групи домів, разом із розташованою поруч кам'яницею-"близнюком" під № 43. Дві Г-подібні в плані будинки  дзеркально симетричні і формують блок у формі літери Т. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1909–1910 за проектом будівничого Кароля Турковського. Кам'яниця, Г-подібний корпус якої включено в щільну периметральну забудову кварталу, будувалася на кутовій ділянці, витягнутій уздовж вул. Богуна. Має три поверхи та півповерх у цокольній частині. На фасадах компонуються ряди прямокутних вікон без декоративного опорядження. Сходова клітка, орієнтована паралельно вул. Богуна, межує з вузькою смугою внутрішнього подвір'я. Компонування кімнат у помешканнях базується на двотрактовому принципі, традиційному для чиншової (прибуткової) кам'яниці. Об'єкт можна кваліфікувати як скромний зразок житлового будівництва періоду близько 1910 р. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1908–1909 рр. за проектом  архітектора Юзефа Сосновського. Триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом, прямокутна в плані, наріжна. Має зрізаний наріжник, фланкований пристінками, з боку вул. Здоров'я доповнений виступами балконів. Пристінки оформлені пілястрами з іонійськими капітелями, нижня частина фасадів — рустована. З боку вул. Левинського по центру розміщено балкони, під ними — вхід до будинку. Сходова клітка межує з внутрішнім кутом подвір'я. Усередині корпусу кімнати компонуються у два ряди паралельно до фасадів. Стильова характеристика — модернізований класицизм (використано класицистичний мотив гірлянди в декорі).

Багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр. вірогідно, за проектом будівничого Якуба Рисяка. Невеликий двоповерховий дім будувався з відступом від регуляційної лінії. Корпус у плані має прямокутну форму, з брандмауерами по боках. Композиція фасаду — симетрична. По центру компонується пристінок із балконом, над ним — трикутний причілок із округлим горищним вікном. Вхід — з правого боку, вхідні сіни та сходову клітку розміщено на торці. Будинок виділяється сецесійним декором чільного фасаду, зокрема рельєфами в опорядженні вікон. 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1908–1909 рр. за проектом архітектора Юзефа Сосновського. Триповерховий із цокольним поверхом дім включений у суцільну периметральну забудову кварталу. Г-подібний у плані корпус, з брандмауерами на торцях, утворено з основного прямокутного блоку та великої офіцини. Композиція фасаду, почленованого горизонталями тяг, має статичний характер. Права частина фасаду акцентована широким пристінком. Фасад рустований, по краях — балкони. Вікна верхнього поверху — аркові. У декорі поєднано стилізовані форми ренесансу і класицизму. Привертає увагу висока якість маскаронів та інших ліпних деталей. Посередині фасаду розміщено в'їзд у замкнене подвір'я. У проїзді з правого боку розташований вхід до сходової клітки. У внутрішньому крилі колись була облаштована стайня. 

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом Броніслава Бауера. Це триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом, включена в суцільну периметральну забудову кварталу. Має прямокутний абрис плану, з брандмауерами на торцях. Композиція фасаду та плану — симетрична. Бокові частини фасадної стіни акцентовані пристінками з балконами та аттиками; нижня частина  оформлена рустом і відділена тягою. Вісь дзеркальної симетрії фіксується порталом, вхідними сіньми та сходовою кліткою. Усередині помешкань запроектовано два тракти кімнат, розділених смугами коридорів. У декорі використано суміш стилізованих мотивів неокласицизму та сецесії. Поруч споруджено будинок № 6, що є "близнюком" кам'яниці № 4.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом  Броніслава Бауера. Це триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом, включена в суцільну периметральну забудову кварталу. Має прямокутний абрис плану, з брандмауерами на торцях. Композиція фасаду та плану — симетрична. Бокові частини фасадної стіни акцентовані пристінками з балконами та аттиками; нижня частина  оформлена рустом й відділена тягою. Вісь дзеркальної симетрії фіксується порталом, вхідними сіньми та сходовою кліткою. Усередині помешкань запроектовано два тракти кімнат, розділених смугами коридорів. У декорі використано суміш стилізованих мотивів  сецесії та класицизму. Поруч, споруджено будинок № 4, який є "близнюком" кам'яниці № 6.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1911–1912 рр. за проектом невідомого архітектора. Триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом — компонент щільної периметральної забудови кварталу. Фасад — симетричний, фланкований пристінками та високими трапецієподібними аттиками. У плані П-подібний корпус складається з фронтального блоку, що містить два ряди покоїв, та пари офіцин, рамена яких охоплюють внутрішнє подвір'я. Вхідні сіні та сходова клітка розміщені на центральній осі. Об'єкт є типовим прибутковим будинком початку 1910-х рр. — зразком постсецесійної архітектури.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1911–1912 рр. за проектом  невідомого архітектора. Триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом — компонент щільної периметральної забудови кварталу. Фасад симетричний, з широким пристінком та балконами, що виступають посередині, з ромбоподібним силуетом високого аттика й балюстрадою в завершенні. У плані — П-подібний корпус складається з фронтального блоку, що містить два ряди кімнат, та пари офіцин, рамена яких охоплюють внутрішнє подвір'я. Вхідні сіні та сходова клітка розміщені на центральній осі. Об'єкт є типовим прибутковим будинком початку 1910-х рр. — зразком постсецесійної архітектури.

Перший студентський гуртожиток у Львові, збудований у 1894–1895 роках. Приклад низової ініціативи, спільної справи багатьох людей, насамперед Товариства братньої допомоги студентів політехніки. Його детально описана історія ілюструє процес спорудження будинку у місті кінця ХІХ століття. Тепер тут навчальні приміщення Інституту підприємництва та перспективних технологій НУ "Львівська Політехніка".

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. за проектом архітектора та будівничого Броніслава Бауера. Це триповерхова кам'яниця з цокольним поверхом, наріжна, Г-подібна в плані. Корпус з брандмауерами на торцях та зрізаним наріжником вбудований у периметр кварталу під регуляційну лінію. Бокові частини фасадів виділені пристінками з аттиками нагорі. Фасад з боку вул. Левинського фланковано балконами, посередині розташований вхід до будинку. Сходова клітка межує з внутрішнім кутом між раменами корпусу. Усередині помешкань кімнати компонуються двома паралельними трактами, розділеними коридором. У декорі використано суміш стилізованих мотивів неокласицизму та сецесії. 

Будинок міської школи ім. Марії Магдалини споруджено у 1928–1930 рр. за проектом  архітектурного бюро міської ради та архітектора Тадеуша Пісевича. Об'єкт добудовувався до старого будинку школи (сьогодні вул. Бандери, 11). Нова будівля  триповерхова, в основу її плану покладена V-подібна конфігурація. У куті між крилами корпусу в заглибленні компонується портал, над яким облаштовано тригранний дашок із терасою, а з боку подвір'я — трикутна сходова клітка. Через крила шкільного будинку проходять коридори, уздовж них одним трактом розміщено навчальні приміщення. Додатковий двоповерховий блок, де міститься спортивний зал, прибудовано до краю правого крила. На фасадах, почленованих горизонталями карнизів, розташовуються ряди прямокутних вікон. Гострий, "кристалоподібний" силует аттика та форма опор кутової тераси свідчать про вплив стилю арт-деко. У пізніші роки будівля була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1911–1912 рр. співавторами  проекту були архітектори  Іґнатій Кендзерський та Адам Опольський. Це чотириповерхова кам'яниця, завершена високим пірамідальним дахом. Проектувалась як компонент щільної периметральної забудови на ділянці, що має форму неправильного п'ятикутника. На фасадній стіні по центру компонується еркер, фланкований із правого боку балконами. Портал та вхідні сіни, сполучені під кутом з овальною сходовою кліткою, розташовуються під правим брандмауером. Корпус будинку складається з фронтального блоку, в якому розташований тракт житлових покоїв із коридором та кухнею в центрі та рамено офіцини зі сторони внутрішнього подвір’я, з лівого краю. Стиль будинку — неокласицизм початку ХХ ст., поєднаний із формами пізньої сецесії. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений у другій половині 1890-х рр. Наріжна триповерхова будівля розміщена на розі вул. Київської, з двома вуличними фасадами, включена в суцільну периметральну забудову кварталу. Г-подібний корпус має зрізаний наріжник, на якому монтується балкон під кутом 45°. Композиція фасадів має статичний характер, переважають горизонтальні членування. Бічні частини фасадів виділено пристінками, перший поверх рустований. У декорі фігурують мотиви неоренесансу. Вхід — із вул. Генерала Чупринки, у центрі фасаду. Сходова клітка прилягає до кута внутрішнього подвір'я, охопленого балконами-галереями. Будинок презентує тип середньої прибуткової кам’яниці останніх років ХІХ ст., з адаптованим під крамниці партером.

Колишній будинок жіночої гімназії ім. Королеви Ядвіґи споруджений  близько 1930 р. Чотириповерховий дім із цокольним поверхом, побудований на великій ділянці між вулицями Генерала Чупринки, Захаревича та Котляревського, що займає більшу частину кварталу. Архітектурний проект передбачав прості призматичні форми Г-подібного в плані корпусу, відсунутого углиб парцелі, з рядами прямокутних вікон на фасадах без декору. Нижній поверх відділений по периметру фасадів горизонтальною тягою. На розі вулиць Генерала Чупринки й Захаревича кутову частину акцентовано ризалітом. Східне рамено будівлі, завершене на торці ще одним ризалітом, внаслідок добудови початку 1960-х рр. розширилося до вул. Левинського. Схема плану традиційна для навчальних закладів: усередині вздовж крил корпусу прокладено коридори, що розділяють два тракти внутрішніх приміщень. Зараз у будинку функціонує шпиталь.

Колишній індивідуальний житловий будинок був споруджений у 1901–1902 рр. за проектом бюро Івана Левинського. В архівних документах фігурує під назвою "вілла Романа" (за іменем власника, професора Романа Залозецького), займав ділянку на розі теперішньої вул. Горбачевського. Проектувалася як двоповерхова окремостояча будівля. Її характерними рисами були асиметричні виступи ризалітів, мальовничий силует даху та вільне планування. У результаті перебудови 1906–1907 рр. в архітектурі вілли з'явилися мотиви народного будівництва, стилізовані до формотворчих принципів сецесії. Вілла "Романа" — одна з архітектурних пам'яток Кастелівки, що не збереглися до сьогодні.

Колишній індивідуальний будинок із художньою майстернею споруджений у 1901–1902 роках за проектом бюро Івана Левинського. Об'єкт функціонував як вілла-майстерня скульптора Антонія Попеля. Проектувався як окрема будівля, архітектура якої вирізнялася експресивним моделюванням ризалітів та силуету даху. Композиційною домінантою було приміщення просторої студії скульптора, блок якої був орієнтований діагонально щодо основної частини корпусу. Ця вілла — одна з будівель Кастелівки, що не збереглись до нашого часу.

Індивідуальний будинок був споруджений у 1901–1902 роках за проектом бюро Івана Левинського. Будувався як окремо стояча споруда, оточена садом, із довшим раменом корпусу, витягнутим углиб ділянки перпендикулярно до вул. Горбачевського. У проекті застосовано принцип вільного планування. Характерними ознаками будівлі є мальовниче компонування ризалітів та пірамідальних дахів, доповнених сецесійними декоративними деталями (на сьогодні втраченими). Об'єкт є зразком малої приватної оселі перших років ХХ ст.

Багатоквартирний будинок (1907–1908). Будівничі — Міхал Улям і Владислав Гертман. Чотириповерхова з цоколем кам'яниця, корпус якої складається з фронтального блоку, з двома рядами покоїв усередині, та видовженої офіцини. В композиції чільного фасаду, проектованого під регуляційну лінію, переважають горизонтальні членування (карниз і тяги). З лівого краю — компонується пристінок з балконами. Вхідну браму та сіні зміщено у правий бік. Сходова клітка прилягає до внутрішнього кута Г-подібного корпусу, включеного у щільну забудову кварталу. Стильова характеристика: сецесія; в декорі стилізуються мотиви класицизму.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1933–1934 роках за проєктом Юзефа Ліндера для Етки Безен. У 1935 році надбудований 4-ий поверх за проєктом Артура Шталя. 

Багатоквартирний будинок споруджений у першій половині – середині 1900-х рр. Розміщений на  ділянці, витягнутій углиб кварталу, з відступом від регуляційної лінії. Двоповерхова будівля має прямокутний у плані корпус із двома брандмауерами по боках, вписується в периметральну забудову. Перед чільним фасадом облаштовано квітник. Композиція фасаду має статичний характер, в ній переважають горизонтальні членування. Нижній поверх — рустований, має півциркульні аркові вікна; на другому поверсі розташований балкон. Портал і сходова клітка зміщені вправо. У декорі фігурують мотиви неоренесансу.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1928–1929 рр. за проектом архітектора Тадеуша Врубеля. Належав житловому кооперативу працівників Політехніки. Архітектурна композиція оперує набором прямокутних форм, характерних для конструктивізму. Будівля — триповерхова. На чільному фасаді, з боку вул. Котляревського, з лівого краю виступає пристінок із вікнами сходової клітки, прилеглої до кута. На фасаді з боку саду компонуються лоджії з трикутними виступами балконів. У плані будинок має наближену до квадрата форму. Його композиційним стрижнем помешкань є хол-передпокій, навколо якого компонуються житлові кімнати, вікна яких виходять на три фасади.

Багатоквартирний будинок споруджений у середині 1930-х рр. Триповерховий із цоколем дім побудовано на ділянці, витягнутій углиб кварталу. Відділений від вулиці прифасадним квітником та огорожею. На фасаді з правого боку виступає еркер із вертикальною смугою вікна сходової клітки. Під еркером розміщено вхід, з правого краю — балкони. Корпус має прямокутну проекцію плану з брандмауерами по боках. Естетика геометричних форм свідчить про стильову орієнтацію на функціоналізм.

Багатоквартирний будинок споруджений у другій половині 1890-х рр. Триповерховий, з цокольним поверхом, займає кутову ділянку на розі вул. Котляревського. V-подібний у плані корпус включено у периметральну забудову кварталу. Має зрізаний наріжник із діагонально розташованим балконом. Фасад  рустований на рівні нижнього поверху. У декорі фігурують мотиви необароко. Вхід — з вул. Нечуя-Левицького. Сходову клітку облаштовано біля внутрішнього кута між крилами корпусу. Кам'яниця будувалась на похилому терені. Перепад рівнів вулиці оживляє традиційну архітектурну композицію, типову для середньої "чиншівки" (прибуткового будинку) кінця ХІХ ст. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок (середина 1900-х). Складається з двох корпусів, споруджених на витягнутій углиб кварталу ділянці: фронтального блоку з брандмауерами по боках і двома трактами внутрішніх покоїв, та офіцини, відділеної внутрішнім подвір'ям. Кам'яниця триповерхова. Чільний фасад виходить на вул. Глибоку, уздовж її регуляційної лінії. На фасаді, фланкованому пристінками, симетрично розташовуються вікна та балкони. Крізний проїзд у подвір'я зміщено вправо. Будинок презентує тип середньої прибуткової кам'яниці 1900-х років, декоративне опорядження якої (рельєфи, майолікові плитки та решітки) має характерні ознаки стилю сецесії.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1920-ті рр. Це триповерховий дім з мансардою та високим наметовим дахом. Г-подібний у плані, з двома вуличними фасадами. Позицію чільного фасаду визначає регуляційна лінія вул. Жуковського, другий — повернутий до прилеглого саду, ділянка якого тягнеться уздовж вулиці. На наріжнику та по краях фасадної стіни компонуються балкони, по центру — пристінки почленовані пілястрами з іонійськими капітелями. Нижній ярус фасаду відділений тягою. Портал та сходова клітка прилягають до північного брандмауера. Будівля, архітектура якої позначена рисами неокласицизму, має строгу й вишукану композицію.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1910–1911 рр. Співавторами проекту були архітектор Ян Багенський, будівничий Войцех Дембінський. Це чотириповерхова кам'яниця, з цоколем та мансардним поверхом під високим дахом. Г-подібна в плані, з видовженою офіциною, ламане рамено якої охоплює внутрішній двір. Є компонентом периметральної забудови. На фасаді компонуються вузькі дво- і трисекційні вікна та ризаліт, доповнений асиметрично розміщеними балконами, зі зміщеними у правий бік вхідною брамою та високим трикутним причілком. Віссю планувальної структури є шахта сходової клітки в центрі корпусу. Стиль масивних форм визначають модернізовані мотиви середньовічної архітектури. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Koлишня вілла Захаревичів "Юлієтка" споруджена у 1891–1893 рр. за проектом архітектора Юліана Захаревича в стилі романтизуючого варіанту пізнього історизму/ранньої сецесії. Будівля розташована на мальовничому терені західної околиці міста, у парковій зоні. В інтер'єрі — дерев'яні перекриття. Віконні прорізи оформлені вітражами. Після Другої світової війни вілла використовувалася дошкільним дитячим закладом. З 2014 р. у будинку розмістився хостел.

Житловий будинок споруджений у 1901 році за проектом архітектора Юзефа Сосновського; у 1922 здійснено реконструкцію під прибутковий дім архітектором К. Пйонтковським. Стильова характеристика — пізній історизм . Це наріжний будинок, виразний акцент вуличної забудови. В оформленні екстер'єру широко використані елементи неоготики та неороманського стилю. Перед входом встановлена скульптура лева.

Одноповерхова вілла збудована у 1901–1902 роках за проєктом Емануеля Яримовича, який тоді працював у фірмі Івана Левинського. Приклад мальовничого стилю в архітектурі. Замовниками були Юзеф Петри, лісничий інспектор, і його дружина Феліція. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Колишній індивідуальний житловий будинок споруджений у 1892–1893 рр. за проектом архітектора–будівничого Альфреда Каменобродського. Двоповерхова вілла проектувалась як виокремлений об'єкт, вільно розташований на ділянці, що межує з північно-західним краєм району Кастелівки. Будівля має динамічний, "ламаний" абрис плану, асиметричну структуру якого акцентують ризаліти та балконна тераса. Над карнизом надбудовані аттики з мансардними віконцями і висока покрівля. В опорядженні фасадів використано мотиви неоренесансу. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.