Іван ЛевинськийID: 1

1851-1919

Один з найвідоміших архітекторів Габсбурзького Львова, підприємець, один з найбільших роботодавців свого часу у місті. Його фірма була причетна до незліченних будівництв і реконструкцій по всьому Львову та краї. Викладач Вищої технічної школи, активний громадський діяч пов'язаний із українським народовецьким рухом.

Іван Левинський (підписувався: укр. Іван Левиньский, пол. Jan Lewiński, нім. Johann Lewiński) народився 6 липня 1851 pоку у Долині, тепер районному центрі Івано-Франківської області. З 1860-х мешкав і працював у Львові, де помер 4 липня 1919 року та похований на Личаківському цвинтарі.

Народився у сім'ї Івана Левинського (†1858), українця, директора народної школи, та Йозефи Гаузер, яка походила із сім'ї баварських колоністів у Галичині. Про походження батька існує припущення щодо належності його до шляхетського роду гербу Сас на Наддніпрянщині.

Левинський завершив реальну школу у Львові і вступив на інженерний відділ Технічної академії у 1869 році. Цей спершу загальний факультет був розділений на три у 1872-му: інженерний, будівельний та хімічний, тож він завершив у 1874 році інженерію (Sprawozdanie, 1897, 236). У 1881 отримав ліцензію на будівельну діяльність (Жук, 2015, 253). Близько 1885 року почав співпрацю з Юліаном Захарієвичем над проектом віллової дільниці Кастелівка у Львові та заснував поруч фабрику будівельних матеріалів на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 58а, і ще одну — на сучасній вулиці Шевченка у спілці із Олександром Домашевичем (Жук, 1995, Nr. 4, 4). Його фабрика виробляла цеглу, дахівку, майоліку та інші вироби з кераміки, гіпсові вироби та штучний камінь; містила столярські, слюсарські та інші майстерні. Протягом 1880-х – 1910-х років реалізував величезну кількість об'єктів у Львові та Галичині, від медичного факультету Університету (1893-1894), Великого міського театру (1898-1900), готелю "Жорж" (1899-1900), пасажу Міколяша (1899-1901), нового залізничного вокзалу (1901-1904), українського студентського гуртожитку (1904), численних міських кам'яниць до сільських церков і народних домів.

Був членом та засновником Товариства політехнічного у 1876, головним завданням якого була промоція нової суспільної групи освічених інженерів, а також Товариства будівничих (1886), "Зорі" ("Товариство українських ремісників, купців та промисловців"), Педагогічного товариства, "Просвіти", та інших. Підтримував робітниче товариство "Поступ", українських студентів у Політехніці "Основа", "Товариство розвою руської штуки" та інші. Був близьким до руху народовців, співпрацював із політиками Юліаном Романчуком та Василем Нагірним, а також митрополитом Андреєм Шептицьким (Нога, 2009, 174-177).

Брав активну участь у виставках: Будівельній (1892), Загальній крайовій (1894), Ювілейній виставці до 25-ліття Товариства політехнічного (1902), Гігієнічно-медичній (1907), Костельній виставці (1909), Виставці польських архітекторів (1910) у Львові. Вироби його фабрики представлялися на Всесвітній виставці у Парижі (1900), Всеросійській у Києві (1913) та інших.

У 1898 році нагороджений Золотим хрестом за заслуги з короною (Goldene Verdienstkreuze mit der Krone), найвищою нагородою в Австро-Угорщині за громадянську службу в інтересах держави (Dodatek do Kurjera Lwowskiego, 1898, Nr. 334).

У 1901-1914 році — спершу надзвичайний, потім звичайний професор у Вищій технічній школі у Львові. Викладав "утилітарне" та "залізничне" будівництво для студентів архітектури, та "енциклопедію" будівництва для студентів інженерії. З 1905 року — член комісії для першого і другого державного іспитів на відділі "цивільного будівництва" (архітектури), а також на відділі інженерії; у 1913/1914 — декан (Program C.K. Szkoły Politechnicznej, 1901-1914).

Іван Левинський був одним із перших випускників Технічної академії у Львові у переломний момент здобуття Галичиною автономії у складі Австро-Угорської імперії. Цей період характерний адміністративними, суспільними змінами та будівельним бумом. Поява технічної освіти та нових технологій, прагнення розвивати економіку у Галичині були стимулами розвитку місцевої будівельної промисловості. Іван Левинський займався не стільки проектуванням, скільки реалізацією проектів, часто інших архітекторів, виробництвом будівельних матеріалів з локальних ресурсів. Використовуючи усі можливості, що відкривали Галицька автономія, технічна освіта, індустріалізація, Левинський побудував успішний бізнес, "сам зробив себе", будучи людиною простого походження із незаможної родини. Його біографія таким чином — це історія успіху.

Тим не менше, його біографія — це також історія краху. У часи загострень міжнаціональних конфліктів у 1900-х він займав все більш виражену проукраїнську позицію, що негативно вплинуло на успіх його фірми. Спершу арешт російськими військами (1915) і заслання у Курську, потім Києві, смерть дружини у 1916-му, бойкот його бізнесу після повернення до Львова у 1918-му, а потім —участь у листопадових подіях 1918 року на боці ЗУНР і відмова скласти присягу на вірність Другій Речі Посполитій, остаточно перекрили йому доступ до продовження кар'єри. Левинський відтак захворів і помер у липні 1919 року. Його двоє дітей — Степан (1897-1946) та Марія, здобули вищу освіту з хімії, проте не продовжили батькового бізнесу, і він поступово розсипався у міжвоєнний час (Жук, 2005; Мудрак, 1929).

Син Степан Левинський, який з 1922 року виїхав зі Львова, став сходознавцем, брав участь у дипломатичних місіях на Далекому Сході, у Китаї та Японії, писав романи, мешкав у Франції. Доля доньки залишається невідомою. Із діяльністю Івана Левинського тісно пов'язані його старший брат Лев (1845-1912) та племінник, також Лев (1876-1940?). Брат був учасником польського Січневого повстання 1863/1864 років та працював на фабриці у Демні Вижній (тепер частина Сколе), а потім очолив керамічний відділ фабрики Івана Левинського у Львові. Його син став архітектором, який співпрацював із Іваном Левинським, а у міжвоєнний період займався власним архітектурно-будівельним бюро та став творцем багатьох церков у містечках і селах колишньої Галичини (Слободян, 2005, 14-16).

Іван Левинський — постать непересічна і багатогранна, йому присвячені дві монографії та багато наукових і популярних статей. Його слава найуспішнішого підприємця-українця та творця національного стилю у Габсбурзькій Галичині часто беруть верх у висвітленні його багатогранної діяльності, а в його біографії залишаються малодосліджені чи й невідомі аспекти. У даній статті я узагальнюю лише кілька моментів з його біографії, виділяючи насамперед контексти щодо середовища у якому він діяв, та технічну освіту, що відіграла у його житті ключову роль.

Архітектура — це спільна справа. Іван Левинський і його колектив

Іван Левинський збудував величезну кількість будівель у Львові і за його межами. Це і незначні адаптації звичайних кам'яниць, і найбільші монументальні об'єкти того часу, як-то новий залізничний вокзал. Кожна будівля є результатом роботи цілого колективу — від головного архітектора до майстрів, тож залежить від кожного з учасників. Чи присутність підпису Левинського на кресленні будинку означає, що це суто його архітектурний задум?

Отримавши ліцензію на будівельну діяльність у Галицькому намісництві у 1881, Іван Левинський відкрив архітектурне бюро, а невдовзі й фабрику з виробництва будівельних матеріалів. Першим його великим проектом стала віллова дільниця Кастелівка у Львові у співпраці із Юліаном Захарієвичем, керівником львівської архітектурної школи, в минулому його вчителем. Зайнятість професора викладанням, громадською та політичною діяльністю навряд чи залишала час на організацію і ведення будівництва власних проектів. Амбітний та новаторський проект Кастелівки потребував більшого, ніж те, що могли запропонувати діючі будівельні фірми Львова. А Іван Левинський за підтримки впливового колеги таким чином зміг вповні продемонструвати свої організаторські здібності та технічні знання. Надалі чи не усі проекти Захарієвича, чи то реконструкція костелу Іоанна Хрестителя чи Галицька ощадна каса — неодмінно реалізовував саме він. Перевагою фірми Левинського над іншими було те, що вона могла забезпечити виконання усього циклу робіт — від проектування до реалізації найменших деталей будівель, вона постійно росла і розвивалася, у той час як інші фірми були здебільшого вузькопрофільованими.

Для виконання численних замовлень, Іван Левинський працевлаштовував велику кількість архітекторів. "Можна сказати, що Львів не має молодого архітектора, який би не пройшов через архітектурне бюро професора Левинського", — стверджував у 1908 році краківський архітектор Францішек Мончинський на сторінках краківського фахового часопису Architekt (Architekt, 1908, z. 9, s. 95). Їхні імена проте далеко не завжди відомі, бо їхні підписи не завжди фігурують на кресленнях, що було і є звичною практикою й сьогодні. Все ж це — вагома частина пояснення чому проекти його фірми настільки різноманітні.

З відомих співробітників Левинського можна виділити: Яна Томаша Кудельського, автора будівель у необароковому стилі, серед яких реконструкція палацу Семенських-Левицьких на вулиці Пекарській, чи міська резиденція графів Потуліцьких на сучасній вулиці Матейка; Тадеуш Обмінський після конфлікту із попередніми працедавцями Улямом та Кендзерським теж подався до бюро Левинського і проектував сецесійні будинки, як-то страхового товариства "Дністер" та українського Академічного дому на теперішній вулиці Коцюбинського, 21 чи ряд чиншових кам'яниць на вулиці Асника (Богомольця) та інші. Співпраця зі своїми студентами (від 1901 року Левинський викладав у політехніці), зокрема із Владиславом Дердацьким та Вітольдом Мінкевичем результувалася, до прикладу, кам'яницями на сучасній вулиці Бандери, 2-4-6, та Котляревського, 67, у дизайні яких помітний пошук нової архітектурної мови, що відповідала б вимогам сучасного часу та втілювала власні принципи Левинського: архітектура повинна бути утилітарною. Олександр Лушпинський працював, зокрема, над клінікою Солецького, Казимир Мокловський — над єврейським шпиталем.

Фірма Левинського обслуговувала найрізноманітніших замовників, часто — представників середнього класу різних громад міста, але завдяки потужності його фабрики та ефективному керівництву, йому доручали і державні та муніципальні замовлення на спорудження найважливіших будівель. У 1894 Левинський завершив перший медичний корпус Університету Франца І, спроектований в намісництві. На урочистому відкритті за присутності імператора Франца-Йосифа І, він виступав як керівник будівництва. У 1898-1904 вів будівництво Промислового музею за проектом колег-викладачів Юзефа Каєтана Яновського та Леонарда Марконі. У 1898-1901 — проект новітнього пасажу Міколяша у спілці із молодими архітекторами Юзефом Сосновським та Альфредом Захарієвичем, 1897-1900 — вів будівництво Великого міського театру, фактично польської національної інституції, за проектом Зиґмунта Ґорґолевського та інженерними розрахунками Яна Боґуцького, у 1899-1901 — готель "Жорж" за проектом модного віденського бюро Фельнер&Гельмер, у 1901-1904 — нового залізничного вокзалу разом із Тадеушем Обмінським, Владиславом Садловським, Альфредом Захарієвичем та іншими. З 1899 року співпрацював із Едґаром Ковачем, спершу маючи справу з ним під час організації Галицького павільйону у межах Австро-Угорського для Всесвітньої виставки в Парижі (1900), а з 1901 — професором архітектури у Політехніці та реалізовував його проекти реконструкції Василіянських церков у Львові (св. Онуфрія) та Жовкві, а також єзуїтського колегіуму у Хирові (Borowik, 2012, 19). У 1895 його фірма здійснила будівництво монастиря і костелу кармеліток босих проекту кьольнського архітектора Франца Штатца. Цей римо-католицький орден переїхав до Львова із Познанського регіону, а їхній костел став парафіяльним для Кастелівки (Krasny, 2004, 135-137).

З чого будувати? Від місцевих ресурсів до власної естетики. Іван Левинський та його будівельні матеріали

Архітектура століттями трактувалася як ремесло, що у європейських містах до кінця XVIII століття передавалося від майстра до учня у цехах будівничих. Перенесення архітектури до політехнічних шкіл стало визнанням її інженерною наукою. Годі покладатися на традицію в епоху парових машин, залізниць та штучних будівельних матеріалів — потрібно застосовувати найновіші знання з фізики та хімії, будівельної статики. Перевірені століттями архітектурні ордери більше не визначали архітектуру — на перший план вийшла технологія та розрахунок, а естетика стала похідною нових матеріалів.

Зі скасуванням цехової системи у Львові, уся будівельна сфера стала підпорядкована комісії у Надвірній канцелярії у Відні. Через століття, у 1870 році, Галичина стала автономією у складі Австро-Угорської імперії та багато питань змогла тепер вирішувати самостійно. Тож крайова влада задумалася не лише про те, як перемістити на другий план державну німецьку мову, а й як витіснити з ринку "іноземний" (негалицький) продукт і розвивати місцеву економіку. Конкурувати із виробами віденських чи силезьких фабрик однак було складно. "Найчастіше сам будуючий мусить самостійно досліджувати матеріал, а не маючи до того пристроїв, ані потрібної рутини, тримається традиції, поради друга, або використовує матеріал методом проб та помилок і так не раз зазнає прикрого розчарування… мусить заради відповідальності брати матеріал закордонний, випробуваний і уміло досліджений", — писав архітектор Францішек Сковрон критично аналізуючи ситуацію із будівництвом у Галичині (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, s. 3). Проте коштовність привозних матеріалів та ризики із їх транспортуванням все більше штовхали інженерів та промисловців виробляти локальні матеріали та конструкції. Спеціалістів, які це могли реалізувати, постачала Політехніка.

Щоб налагоджувати локальне виробництво потрібно докладно знати місцеві ресурси та вже існуючий ринок. Спеціалісти знали, що запаси глини, гіпсу, пісковику, алебастрів та інших матеріалів у Галичині є значними і якісними, як і, наприклад, деревини. Як їх використовувати, до того ж з огляду на економіку, ще залишалося відкритим запитанням. Це і стало фокусом Будівельної виставки у Львові 1892 року яку організувало Товариство політехнічне. Вона стала першою значною виставкою у місті, а також своєрідним "випробуванням ґрунту" перед Загальною крайовою виставкою 1894-го. У ній взяли участь понад 300 учасників з усієї Австро-Угорщини, що представили 325 експозицій у 5 категоріях: матеріали та вироби, пристрої для будівель, проекти, шкільництво та література, вироби учнів промислових шкіл. Понад половину становили учасники з Галичини, і для заохочення їм була дана негласна перевага при присуджуванні премій (Kurjer Lwowski, 1893, Nr. 4, s. 1).

Іван Левинський був одним з восьми учасників, хто отримав найвищу нагороду цієї виставки — срібну медаль. Його досягнення визнали і у львівській, і у віденській пресі (напр. Der Bautechniker, 1892, Nr. 42, s. 790-792). Левинський показав себе, зокрема, як вмілий виробник кераміки: дахівки, цегли, опалювальних печей, а також майоліки попри те, що її у Галичині почали виробляти лише два роки перед тим. У можливості налагодити технологію та виробництво слід віддати належне дослідній лабораторії кераміки, що з 1886 року працювала у Політехніці. Її заснувала Колегія професорів, утримував Галицький Крайовий виділ, а очолював — інженер-механік Едмунд Кжен (Zajączkowski, 1894, 108). У розвитку керамічних виробів вбачали великий потенціал, зокрема через багаті та чисельні поклади глини довкола Львова. Дахівка ідеально підходила на роль довговічної і вогнетривкої покрівлі — елементу, якого вимагали протипожежні норми — але також і потенційно найдешевшого матеріалу у порівнянні, наприклад, з імпортною бляхою. У попиті на опалювальні печі не виникало сумнівів, але йшлося про їхню естетичну привабливість. Станом на 1892 рік місцево вироблялося два види печей: коричневого та темно-зеленого кольору, і лише щойно почали робити різнобарвні, прикрашені майолікою. Майоліку для фасадів, як і обличкувальну цеглу, яку також виробляв Левинський, архітектор Сковрон оцінював насамперед як витривалий матеріал, що якнайкраще відповідає кліматичним умовам у Галичині та пророкував цілу "естетичну реформу". Зазначаючи, що "останні п'ять років наш промисел розвивався під гаслом кераміки", він завершує рецензію на керамічний відділ виставки словами "згадаймо з гордістю, що сьогодні Львів має більше майоліками оздоблених будинків аніж Відень" (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, s. 3). Якщо поглянути на об'єкти, збудовані у Львові фабрикою Левинського за проектом Захарієвича, а потім і деяких інших архітекторів (як наприклад, Тадеуша Мюнніха), то помітна спільна риса: кольорові цегляні фасади, невеликі за площею тиньковані площини, застосування каменю (штучного), майолікові вставки, керамічна дахівка. Можна дозволити собі припустити, що це була перша спроба на львівському ґрунті виробити локальний "стиль", про який заповідав найвпливовіший архітектурний теоретик ХІХ століття Ґотфрід Земпер у своій праці Der Stil (1860) (Hvattum, 2004). Його вплив помітний у текстах чи не всіх львівських професорів та деяких доцентів архітектури у кінці ХІХ – початку ХХ століття (Zachariewicz, 1877; Skowron, 1881; Bisanz, 1898; Lewiński, 1901; Talowski, 1902).

"Утилітарна" архітектура. Іван Левинський та його кафедра

"Праця — це не фехтування фразочками у сеймі", влучно висловив інженер наприкінці ХІХ століття поширену серед його колег думку (Pawłowski, 1893). Схоже на те, що Іван Левинський дотримувався подібної, адже він відомий своїми реалізованими об'єктами, а не словами. Будучи співзасновником Товариства політехнічного (1876), він за майже сорок років лише один раз виступив у ньому із доповіддю — про парцеляцію ділянок під забудову (Czasopismo Techniczne, 1909, 95-96). Чимало його колег в той же час читали їх значно більше і були більш чи менш активними дописувачами статей чи рецензій у Czasopismo Techniczne або до інших технічних видань, польськомовних і не лише. Показовою є також опублікована у 1907 його конкретна пропозиція Левинського щодо зміни Будівельного статуту міста Львова від 1885 року. Це стало його вкладом до багаторічної дискусії фахівців щодо потреби її зміни (Lewiński, 1907). Суто технічного характеру, без оціночних суджень, ця робота демонструє докладне знання Левинським найновіших світових практик щодо будівництва.

Професійні погляди Івана Левинського найнаочніше ілюструють його лекції для студентів Політехніки, потім опубліковані. У 1901 році він став професором — на посаді його затвердив імператор, а вибрала Колегія професорів, серед якої його колеги — новообраний Едґар Ковач та багатолітній викладач Ґустав Бізанц. Ковач, Левинський, а також Теодор Тальовський, обрані у 1901 році, повинні були стати заміною професорів Юліана Захарієвича (†1898) та Леонарда Марконі (†1899), на яких близько тридцяти років тримався архітектурний факультет.

Кафедра "утилітарного" будівництва, яку він очолив, безсумнівно була створена, аби якнайкраще відповідати поглядам і досвіду самого Левинського. На відміну від колег, для яких архітектура насамперед — це сфера високого мистецтва і естетики, у лекціях Левинського слово "мистецтво" не фігурує. Архітектор сучасності у нього мусить бути не вправним рисувальником, а "будівельним техніком", який послуговується прецезійним розрахунком. За його словами, великі монументальні громадські будівлі відіграють символічну роль, відображають "душу живого народу", проте більшість будівель служать конкрентним людським потребам. Таким чином їхнє головне завдання — бути зручно розпланованими та технічно оснащеними, такими, у яких людині буде комфортно перебувати. Заради здоров'я людини вони повинні мати достатньо сонячного світла та свіжого повітря. На думку Левинського, саме технік — це спеціаліст, який може доцільно розрахувати план будівлі під конкретну функцію, бути в курсі світових технічних досягнень і відкриттів та вміти раціонально/ ефективно використовувати будівельні матеріали та конструкції. Прагнення до ефективності, аніж до ефектності будівлі, є для нього питанням ощадності — заощаджуючи кошти одного замовника заощаджуються кошти всього краю, що сприяє місцевій економіці та добробуту усіх мешканців краю, що у його час означало автономну Галичину.

Левинський у 1901-1914 вів три предмети: "енциклопедію будівництва" — технічних основ для інженерів, прикладних знань щодо будівельних матеріалів та конструкцій. Для студентів архітектури він вів "утилітарне" та "залізничне" будівництво: перше стосувалося будівель найрізноманітнішого призначення, від чиншових будинків до урядових і промислових, а друге — пов'язаних із залізничною інфраструктурою, насамперед вокзалів, станцій, будинків робітників. Найбільшої уваги він приділяв функції будівлі, розплануванню, розрахунку кошторисів та веденню будівництва.

У часи Левинського, кафедра здебільшого складалася із одного професора, та міг бути асистент, випускник із дипломом про складення другого державного іспиту, що замінював професора на лекціях при необхідності, і при цьому займався науковою роботою — готував габілітацію. Його асистентами, а також співробітниками його фірми стали Вітольд Мінкевич, Владислав Дердацький, Євген Червінський — пізніше відомі архітектори міжвоєнного періоду. Мінкевич та Дердацький були одними з перших у Львові модерністів, та без сумніву, саме навчання і досвід роботи з Левинським відіграли важливу роль у їхніх професійних поглядах.

Related places

Ul. Bohomolca, 2 – budynek mieszkalny

(1908) - narożny budynek mieszkalny w stylu modern, na rogu ulic Bohomolca orazIw. Franki. 1907 r. Maria Sabatowska, właścicielka dwupiętrowego budynku przy ul. Pańskiej (obecnie Iw. Franki) 7, uzyskała zezwolenie magistratu na budowę nowej trzypiętrowej kamienicy (architekt Kazimierz Rzeczycki). W latach 1910. w tym budynku znajdowała się firma Orenstein i Koppel, która budowała koleje elektryczne. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) budynek jest użytkowany głównie jako mieszkalny. W budynku mieści się poza tym Konsulat Kanady oraz Lwowskie Komunalne Przedsiębiorstwo nr 505.

More
Ul. Bohomolca, 3 – budynek mieszkalny

(1906) - narożny budynek mieszkalny z zewnętrznej strony ronda, w stylu secesji. Wzniesiony przez architekta Jana Lewińskiego dla właścicieli Jana Papеé i jego żony Marii Papеé. W latach 1910. w tym budynku mieszkał jego właściciel, profesor, lekarz policyjny, specjalista od chorób skórnych i wenerycznych Jan Papеé. Obecnie (w 2009 r.) kamienica służy głównie jako budynek mieszkalny.

More
Ul. Bohomolca, 4 – budynek mieszkalny

(1906) - budynek mieszkalny w pierzei ulicy, w stylu secesji. Fasadę dekorowaną secesyjną sztukaterią i kratami upiększają kolorowe ceramiczne płytki. Zbudowany przez architekta Jana Lewińskiego dla właścicieli Izraela Elstera, Solomona Elstera i Leona Topfa, współwłaścicieli firmy Elster & Topf. W latach 1910. w tym budynku znajdowały się atelier fotograficzne „Helios” i „Rubens” Maurycego Fruchtmanna oraz Redakcja i zarząd Skorowidzu adresowego królewskiego stołecznego miasta Lwowa. W latach 1930. w kamienicy mieszkał znany lwowski profesor lekarz Adolf Beck. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) kamienica służy głównie jako budynek mieszkalny.

More
Ul. Bohomolca, 5 – budynek mieszkalny

(1906) - budynek mieszkalny wchodzi do składu ronda, w stylu secesji. Zbudowany przez architekta Jana Lewińkiego dla własnych potrzeb. W latach 1930. właścicielem kamienicy był Bernard Pordes, urzędnik Wydziału Krajowego (pierwszy i ostatni pracownik Wydziału wyznania mojżeszowego). Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) budynek służy dla prywatnego zamieszkania.

More
Ul. Bohomolca, 6 – Centrum Historii Miejskiej Europy Środkowo-Wschodniej

(1906 - ul. Bohomolca 6) - budynek w prawej pierzei ulicy w stylu secesji, zaprojektowanej przez architektoniczne biuro Jana Lewińskiego dla właściciela realności Leona Staubera - projekt głównej fasady przez architekta Tadeusza Obmińskiego. W latach 1930. przeprowadzono w kamienicy nieznaczne remonty i przebudowy. Leszek Sawicki wspominał o wydarzeniach w tym domu w lipcu 1944 roku. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) znaczną część budynku zajmuje Centrum Miejskiej Historii Europy Środkowo-Wschodniej, reszta wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

More
Ul. Bohomolca, 7 – budynek mieszkalny

(1906) - budynek mieszkalny, w stylu secesyjnym z elementa,i neogotyckimi, wchodzi w skład tzw. ronda. Zbudowany został według projektu architekta Jana Lewińskiego dla Henryka Gottliba Haszlakiewicza. W drugiej dekadzie XX w. mieszkali w tym budynku poseł Sejmu Galicyjskiego Eugeniusz Oleśnicki (Євген Олесницький), architekt Adam Opolski, redaktor „Gazety Lwowskiej” Adam Krechowiecki (1850-1919). Mieściła się tu także pensja dla dziewcząt Аmalji d' Endel. W latach 20. właścicielem budynku był Jakub Posament (1879-1926), znany lwowski kupiec, aktywny działacz społeczny. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009) kamienica pełni funkcje budynku mieszkalnego.

More
Ul. Bohomolca, 8 – budynek mieszkalny

(1907) - budynek mieszkalny w zabudowie atrialnej, w stylu secesyjnym, zbudowany został trzypiętrowy budynek według projektu Jana Lewińskiego (Іванa Левинського), zamówiony przez Izraela Elstera, Solomona Eltnera i Leona Topfa. Fasada dekorowana secesyjną sztukaterią i okuciami, ozdobiona ceramicznymi płytkami. We wnętrzu budynku zachowały się witraże. W latach 30. w budynku znajdował się zakład fotograficzny „Foto-Oto” (Oleh Łużnicki [Олег Лужницький] i J. Silberbusch). Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009) kamienica wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

More
Вул. Академіка Богомольця, 9 – адміністративний будинок (кол. житловий)

Триповерховий житловий будинок був споруджений у 1905 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для фірми "Ельстер і Топф". Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний №9). Сьогодні (2014) в будинку розміщена Прокуратура міста Львова та Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівпромкомунбуд".

More
Вул. Академіка Богомольця, 11 – житловий будинок

Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1905 році для Ізраеля та Саломона Ельстерів, а також Леона Топфа. Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (ох.№10). За будинками №9 та №11 розміщена будівля колишньої фабрики "Ельстер і Топф". Сьогодні (2014) в будівлі розташовані офіси.

More
Пл. Святого Юра, 2 – корпус НУ "Львівська політехніка"

More
Ul. Generala Czyprynki, 103 – gmach Uniwersytetu Leśnictwa

Gmach dawnej bursy Ukraińskiego Towarzystwa Pedagogicznego (1906-1908, architekci L. Lewiński, T. Obmiński, biuro architektoniczne I. Lewińskiego). Wybitny zabytek architektury „ukraińskiego stylu modern”. Obecnie (2009 r.) – główny gmach Ukraińskiego Państwowego Uniwersytetu Leśnictwa.

More
Szkoła muzyczna im. Ludkiewicza

Dawny budynek Muzycznego Instytutu im. M. Łysenki (1913-1916, arch. E. Czerwiński, Biuro Architektoniczne J. Lewińskiego; Pl. Szaszkiewicza 5). Styl budynku – neoklasycyzm pocz. XX w. Wnętrze w stylu późnej secesji. Obiekt wzniesiono na działce narożnej, szczelnie otoczonej zabudową sąsiednich kwartałów mieszkalnych. Obecnie (2008 r.) budynek jest siedzibą Lwowskiej Państwowej Szkoły Muzycznej im. St. Ludkiewicza.

More
Вул. Руська, 20 – І-ша міська поліклініка

Чотириповерховий будинок на розі вулиць Руської та Підвальної було споруджено у 1905–1906 рр. за проектом архітекторів Івана Левинського і Тадеуша Обмінського. Ця будівля — один із найкращих та найяскравіших зразків "гуцульської" сецесії на території України, пам'ятка архітектури (ох. № 391-М). Товариство "Дністер" відігравало символічну роль в культурному житті та розвитку української громади на початку XX ст. Сьогодні в будинку функціонує Комунальна 1-а міська поліклініка.

More
Вул. Паркова, 14 – житловий будинок

Житловий будинок (1910, архітектурне бюро Івана Левинського). Будинок споруджено біля підніжжя пагорбів Стрийського парку. Характерний приклад постсецесійної архітектури у Львові.

More
Вул. Вишенського, 12 – житловий будинок

Вілла була зведена фірмою Івана Левинського у 1911–1912 рр. для українського адвоката Романа Ковшевича. Будівля — яскравий приклад пізньої сецесії, вирізняється елементами народної орнаментики у декорі фасадів. Пам'ятка архітектури (охор. №1214-М).

More
Ul. Generała Czuprynki, 7 – budynek mieszkalny

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1897-1898; architekci-współautorzy projektu: Julian Zachariewicz i Jan Lewiński). Kamienica wpisana między dwa sąsiednie budynki (Nr 23 przy ul. Neczuja-Lewyckiego i nr 9 przy ul. Czuprynki), stanowi centralny element grupy utworzonej z trzech wielorodzinnych budynków mieszkalnych. Budynek dwupiętrowy, od frontu ozdobiony symetryczną fasadą. Planowanie wnętrz bazuje na dwutraktowym rozkładzie pokoi. Historyzm końca XIX w., zorientowany na formy neobaroku.

More
Ul. Generała Czuprynki, 11a – budynek mieszkalny

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego – współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Wielka, dwupiętrowa budowla na planie podkowy położona w głębi działki ma trzy fasady. Na rogu wystający wielokątny wykusz. Kamienica wyróżnia się ostrą, ekspresyjną sylwetką dachu z daszkami. Sekcje mieszkań zgrupowane są dookoła dwóch pionów komunikacyjnych. Budynek zwraca uwagę jako przykład architektury secesyjnej stylizowanej na motywy sztuki ludowej.

More
Ul. Bohuna, 7 – budynek mieszkalny

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego - współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Budynek na planie litery L, tradycyjnym dla kamienic, które składają się z głównego frontalnego korpusu i wewnętrznego skrzydła – oficyny. Fasada, umiejscowiona wzdłuż linii regulacyjnej, ozdobiona trójkątnym szczytem. Cechą dekoracyjnego wykończenia kamienicy jest geometryzacja ornamentalnych form, wskazująca na późną secesję.

More
Ul. Bohuna, 5 – budynek mieszkalny

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Dwupiętrowy budynek na planie litery L. Korpus od frontu dopełnia oficyna, dobudowana pod kątem prostym. Razem z sąsiednim budynkiem nr 7 kamienica tworzy bliźniaczą grupę w kształcie litery T. Fasada wyróżnia się w perspektywie ulicy podobnym do podkowy szczytem attyki. Secesja.

More
Ul. Zdrowia, 7 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo I. Lewińskiego, W. Minkiewicza i / albo W. Derdackiego?]). Nieduża dwupiętrowa kamienica posiada wąską fasadę zakończoną trójkątnym szczytem z reliefem, w którego kompozycję włączona jest figura putta. Plan ma prostokątny zarys z występem ryzalitu na tylnej fasadzie. Portal i klatka schodowa są przesunięte do prawego brandmuru. Kamienica nr 7 przy ul. Zdrowia była osobistą własnością Iwana Lewińskiego, z czasem przeszła w ręce jego spadkobierców. Neoklasycyzm z początku XX w.

More
Ul. Neczuja-Lewickiego, 20 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1890-1891). Projekt opracowany wspólnie przez J. Zachariewicza i I. Lewińskiego. Budowla jest częścią składową architektonicznego zespołu północno-wschodniego kwartału Kastelówki, którego zabudowę stanowiły w całości domy jednorodzinne. Dom posiada przyległą działkę ogrodową. Wnętrze ma symetryczny plan, ośrodek jego struktury stanowi główny hol z wyjściem do loggi. Willa uniknęła przebudowy w XX w. i zachowała się lepiej niż inne obiekty na Kastelówce. W szczególności, zachowała się konstrukcja wysokiego dachu i autentyczny wystrój (ceramiczne i rzeźbione elementy).

More
Ul. Neczuja-Lewickiego, 23 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1897-1898; architekci-współautorzy projektu: Julian Zachariewicz oraz Iwan Lewiński). Narożna kamienica, o Г-podobnym planie. Należy do architektonicznego zespołu składającego się z trzech wielomieszkaniowych domów (pozostałe składowe grupy – nn 7, 9 przy ul. Gen. Czuprynki). Budynek jest dwupiętrowy, z wystrojem elewacji typu „kurtynowego”, oddzielony od chodnika pasmem przyfasadowego ogródka. Historyzm końca XIX w., zorientowany na formy neobaroku.

More
Ul. Metrologiczna, 3 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1911-1912; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego). Trzypiętrowa kamienica tworzy zespół z sąsiednim budynkiem nr 67 przy ul. Kotlarewskiego. W sekcjach mieszkaniowych rozplanowanie wewnętrzne jest zorganizowane według zasady dwutraktowego rozmieszczenia pokoi. Neoklasycyzm początku XX w.

More
Ul. Kotlarewskiego, 67 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1911-1912; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego, Witolda Minkiewicza i / albo Władysława Derdackiego?]). Neoklasycyzm początku XX w. Korpus trzypiętrowego budynku ma dwa skrzydła, rozmieszczone pod ostrym kątem, między którymi występuje narożny ryzalit. Fasady są zakończone przez wysokie trojkątne frontony. Jądrem struktury rozplanowania wnętrza jest klatka schodowa o wielobocznym kształcie. Charakterystyczną cechą architektury budynku jest duża uwaga poświęcona małym formom (rotunda w rogu ogródka przy fasadzie).

More
Ul. Kotlarewskiego, 41 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1897-1898; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego). Jednopiętrowa willa jest założona na Г-podobnym planie, jej korpus graniczy z brandmurem sąsiedniej kamienicy. Z trzech stron jest otoczona pasmem działki ogrodowej, wejście i schody rozmieszczone są w środku dłuższego skrzydła, zorientowanego prostopadle do ul. Kotlarewskiego. Elewacje wyłożone nietynkowaną cegłą z majolikowymi wstawkami oraz wysoki dach stanowią typowe atrybuty stylu neoromantycznej willi w okresie późnego historyzmu. Na szczególną uwagę zasługuje dekoracyjny wystrój budowli, zwłaszcza piękne kute ozdoby.

More
Ul. Kotlarewskiego, 4 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1890-1891). Projekt został opracowany we współautorstwie przez Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Budynek stanowi część architektonicznego zespołu północno-wschodniego kwartału Kastelówki, o całkowicie willowej zabudowie. Willę projektowano jako obiekt wolnostojący otoczony ogrodem. Dom ma symetryczny plan. Niegdyś integralnym elementem architektury budynku był wysoki dach namiotowy oparty na rzeźbionych kroksztynach. W drugiej połowie XX w. willę przebudowano. Na fasadach zachowały się autentyczne ceramiczne elementy dekoracyjne.

More
Ul. Kotlarewskiego, 31 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – dawna willa (1891-1892, późniejsze przebudowy; współautorstwo arch. Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Razem z sąsiednią willą nr 29 tworzył grupę domów jednorodzinnych stanowiącą składową część zabudowy dzielnicy Kastelówka. Dom miał jedno piętro, wysoki dach i mansardę. Następne gruntowne rekonstrukcje przekształciły willę na wielomieszkaniowy budynek. O pierwotnym projekcie z początku lat 1890. obecnie przypomina tylko zakomponowanie otworów okiennych na przebudowanych elewacjach i przylegająca działka ogrodowa.

More
Ul. Kotlarewskiego, 29 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1891-1892, współautorstwo Juliana Zachariewicza i Iwana Lewińskiego). Razem z sąsiednimi willami (nn 27, 31) budynek tworzył grupę domów jednorodzinnych stanowiącą typową część zabudowy dzielnicy Kastelówka. Budynek nr 29 zajmuje działkę na terenie zbocza doliny potoku Wuleckiego; przed fasadami urządzony jest ogródek i pasma kwietników. Dom jest jednopiętrowy, w wystroju przeważają elementy drewniane (daszki, ozdoby balkonów). Na początku XX w. w budynku dokonano pewnych przebudowań ale, ogólnie biorąc, obiekt zachował pierwotny charakter. Styl budynku jest typowy dla budownictwa willowego w okresie późnego historyzmu.

More
Ul. Kotlarewskiego, 25 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Aleksandra Łuszpińskiego?]). Dwupiętrowa kamienica tworzy grupę-zespół w parze z przyległym budynkiem nr 23. Architektoniczna bryła budynku, wzniesionego na zboczu dawnego wąwozu i otoczonego ogrodowo-rekreacyjnym terenem, harmonijnie wpisała się w malowniczy krajobraz. Plastyka zaokraglonej ściany frontowej świadczy o odejściu od tradycji projektowania fasad typu „kurtynowego”. Wewnętrzne rozplanowanie typu sekcyjnego. Późna secesja.

More
Ul. Kotlarewskiego, 23 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Aleksandra Łuszpińskiego?]). Dwupiętrowa kamienica usytuowana na zboczu pogórka, tworzy grupę-zespół w parze z przyległym budynkiem nr 25. Fasada odznacza się wyrazistą plastyką zaokrąglonej kątowej bryły. Rdzeń wewnętrznej struktury stanowi klatka schodowa, wokół której organizowane są sekcje mieszkalne. Dla Lwowa, z początku lat 1910., kamienica jest jednym z najlepszych przykładów architektury budynków wielomieszkaniowych.

More
Ul. Kotlarewskiego, 20 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1902; późniejsza przebudowa; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Alfreda Zachariewicza ?]). Projektowany był jako niewielki dom jednopiętrowy (później nadbudowano drugie piętro), wolnostojący w otoczeniu kwietników i sadowych działek. Budynek w planie ma kształt wydłużonego prostokąta z wąskim narożnym ryzalitem, zorientowanym po przekątnej. W kompozycji fasad przeważają pionowe podziały rozczłonkowania. Na tylnej fasadzie występuje cylindryczny blok klatki schodowej wykonany z żelazobetonu. Secesja.

More
Ul. Kotlarewskiego, 18 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1904–1905; biuro projektowe architekta- budowniczego Iwana Lewińskiego). Nieduży jednopiętrowy dom, wzniesiony z odstępem od linii regulacyjnej, zblokowany jest w parę z sąsiednim domem nr 16. Charakter fasad określa pionowe rozczłonkowanie lizenami, na których są zakomponowane reliefy. Boczna zachodnia fasada jest symetryczna, w jej środku urządzone jest wejście. Założenie na planie prostokąta z występami ryzalitów. Wewnątrz bloku znajduje się małe zamknięte podwórze. Secesja.

More
Ul. Kolberga, 8 – willa

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Budowla o Г-podobnym planie stanowi zewnętrzną część zespołu, do którego wchodzą także domy nn 4 i 6 przy ul. Kolberga. Willa ma piętro z mansardą, asymetrycznie rozmieszczone ryzality i wieżę, której wysoki namiotowy dach nie zachował się do dziś. Neoromantyczny kierunek architektury późnego historyzmu. Obiekt przebudowywano w drugiej połowie XX w.

More
Ul. Kolberga, 6 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Blok budynku jest środkowym obiektem grupy, do którego wchodzą także budynki nn 4 i 8 przy ul. Kolberga. Trzy wille mają przy fasadach pasmo kwietników oraz wspólną przestrzeń działek ogrodowych pośrodku kwartału. Budynek jest jednopiętrowy, prostokątny w planie. Jego fasadę z występem w środku akcentuje trapezoidalny fronton. Neoromantyczny kierunek architektury późnego historyzmu.

More
Ul. Kolberga, 4 – budynek mieszkalny

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, współautorstwo J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Willa jest składową grupy-zespołu, utworzonego przez trzy domy, do którego wchodzą także budynki nn 6 i 8 przy ul. Kolberga. Trzy wille mają przy fasadach pasmo kwietników oraz wspólną przestrzeń działek ogrodowych pośrodku kwartału. Budynek nr 4 jest prostokątny w planie, z występami pozornych ryzalitów wzdłuż obwodu i blokiem wieży, nakrytej wysokim namiotowym dachem. Neoromantyczny kierunek późnego historyzmu. Obiekt przebudowywano w drugiej połowie XX w.

More
Ul. Generała Czuprynki, 60 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Jana Lewińskiego (Iwan Łewyńskyj) ). Trzypiętrowa narożna kamienica jest częścią składową obwodowej zabudowy kwartału. Blok o Г-podobnym planie ma ścięty narożnik. Występuje na nim wykusz, nad którym nadbudowano wysoką kopułę, przypominającą hełm. Fasady, rozczłonkowane przez gzymsy i pilastry, są zakończone attykami. Wejście z ul. Gen Czuprynki, klatka schodowa przylega do kąta wewnętrznego podwórza. Neoklasycyzm początku XX w.

More
Ul. Generała Czuprynki, 27 – budynek mieszkalny

Wielomieszkaniowy budynek (1900-1901; biuro projektowe architekta-budowniczego Jana Lewińskiego (Iwan Łewyńskyj). Nieduży jednopiętrowy dom zbudowany z odstępem od linii regulacyjnej, brandmurem graniczy z budynkiem nr 25. Fasady są pionowo podzielone przez pozorne ryzality o trójkątnych zwieńczeniach. Zarys planu stanowi wydłużony prostokąt. Węższa fasada wychodzi na ul. Gen. Czuprynki, przy lewym skraju urządzony jest portal. Na tylnej fasadzie, od strony sadu, przybudowano nieduży występ z werandą. Wewnątrz bloku jest małe zamknięte podwórze. Secesja.

More
Ul. Generała Czuprynki, 21 – dawna willa

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, późniejsze przebudowy; współautorstwo arch. J. Zachariewicza i J. Lewińskiego [?]). Budynek reprezentuje neoromantyczny typ jednorodzinnego domu, obliczonego na przedstawicieli miejscowej klasy średniej, który w latach 80. XIX w. stał się popularny we Lwowie. Willę zbudowano na narożnej działce, w otoczeniu sadu i kwietników, jako obiekt wolnostojący. Bryłę o Г-podobnym założeniu dopełniono malowniczą narożną sześcioboczną wieżyczką. Fasady, wykonane z nietynkowanej cegły, upiększają jaskrawe dekoracje ceramiczne (polewane kafle) oraz rzeźbione detale.

More
Ul. Generała Czuprynki, 11 – budynek banku (dawna willa)

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1889-1890, późniejsze przebudowy; współautorstwo arch. J. Zachariewicza i I. Lewińskiego). Neoromantyczny typ jednorodzinnej siedziby. Narożna wieżyczka oraz dynamiczny zarys planu wykazują podobieństwo do form sąsiednich obiektów Kastelówki (na przykład willi przy ul. Gen Czuprynki 21). W ciągu następnych dziesięcioleci architektura domu nr 11 utraciła pierwotny charakter. Przebudowy przekształciły willę na wielomieszkalny budynek. Obecnie (2009 r.) mieszczą się tutaj biura instytucji bankowej.

More
Ul. Generała Czuprynki, 9 – budynek mieszkalny

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1897-1898; architekci – współautorzy projektu: Julian Zachariewicz i Jan Lewiński). Narożna kamienica na planie litery L jest komponentem kompleksu architektonicznego, na który składają się trzy domy mieszkalne (do grupy wchodzi też budynek przy ul. Neczuja-Lewyckiego 23 i przy ul. Gen. Czuprynki 7). Budynek dwupiętrowy z dwutraktowym systemem rozmieszczenia pokoi. Historyzm końca XIX w., z elemantami neobaroku.

More
Просп. Шевченка, 17-19 – будинок прокуратури Львівської області (кол. торгово-промислова палата)

More
Вул. Дорошенка, 29 – житловий будинок

Житловий будинок у периметральній забудові вулиці. Побудований у 1899–1900 роках за проектом архітектора Івана Левинського для Зиґмунта Райнгольда (Zygmunt Reinhold) на місці триповерхового будинку з 1826 року, зведеного за проектом архітектора Юзефа Землера (Józef Zemler). Проект пристосування офіцин виконаний архітектором Філемоном Левицьким (Filemon Lewicki). В 1932 році реконструйовано балкони на першому і другому поверхах. Xaрактерний приклад львівської житлової архітектури кінця ХІХ ст.

More
Вул. Бандери, 25 – житловий будинок

Житловий будинок (1887 p.), pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом будівничого Анджея Ґоломба для власника Беріша Вольфа Гаусмана. 18 вересня 1887 магістрат видав дозвіл на заселення будинку. Проект вітрин на першому поверсі, затверджений 30 липня 1907 р., виконав архітектор Іван Левинський.

More
Вул. Озаркевича, 4 – шпиталь ім. митрополита Андрея Шептицького

Шпиталь ім. Митрополита Андрея Шептицького (Народна лічниця) пов'язаний із визначними діячами української культури і науки, зокрема: митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким, лікарями Євгеном Озаркевичем і Титом-Євгеном Бурачинським, архітекторами Іваном Левинським і Олександром Пежанським та ін. Пам'ятка архітектури (ох. №233-М).

More
Просп. Шевченка, 8 – будинок кінотеатру

У триповерховій кам’яниці, збудованій близько 1880 р., у 1892-1898 роках перебувало Наукове Товариство ім. Шевченка. В подвір'ї цієї кам'яниці у 1912 р. фірма Івана Левинського збудувала кінотеатр "Штука", (потім "Химера"). За радянських часів кінотеатр почав називатись "Київ". Під такою назвою він існував до ліквідації у 2017 році.

More
Вул. Туган-Барановського, 14 – житловий будинок

Чиншова кам’яниця в стилі історизму на вул. Туган Барановського, 14 збудована 1888 р. за проектом Івана Левинського. Ця ділянка, на якій стояв палац, збудований у XVIII ст., належала родині Млоцьких. Рішенням Львівського облвиконкому №381 від 05.07.1985 р. кам’яниця включена до місцевого реєстру пам’яток під ох.№М-383

More
Просп. Свободи, 28 – Oперний театр

Будинок Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької споруджений у 1897–1900 рр. за проектом архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Зведений у стилі історизму в дусі так званого "віденського неоренесансу". Монументальна будівля театру зайняла ключове місце в архітектурному ансамблі головного проспекту міста, створеному наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

More
Пл. Ринок, 18 – колишня кам'яниця Ґуттетерівська

Будинок на пл. Ринок, 18 (охор. №326/17) розташований на території Державного історико-архітектурного заповідника, в лінійній забудові південного боку ринкової площі. Колишня шестивіконна Ґуттетерівська кам'яниця побудована близько 1553 року для краківського купця Єжи Ґуттетера як палацова. Вважається найстаршою кам'яницею на пл. Ринок.

More
Pl. Rynek, 23 – dawna kamienica Szolc-Wolfowiczów

Dawna Kamienica Szolc-Wolfowiczów. Budynek jest znanym zabytkiem architektury lwowskiej doby późnego renesansu. Najważniejsze daty w historii budowy obiektu: 1570 r., przebudowa w połowie XVII w. i w połowie XVIII w. Kamienica Szolc-Wolfowiczów jest bardzo cennym obiektem ze względu na w pełni zachowane zdobienia rzeźbiarskie fasady z XVII w. Historyczna nazwa kamienicy – Kamienica Szolc-Wolfowiczów – pochodzi od nazwiska dawnych właścicieli budynku. Najważniejsze etapy budowy kamienicy miały miejsce w 1570 r., w połowie XVII w. i połowie XVIII w. Obecnie (2008) budynek mieszkalny.

More
Пл. Міцкевича, 1 – готель "Жорж"

Готель "Жорж" (1899–1901, архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер; 1932 — перебудова частини приміщень, арх. Тадей Врубель; пл. Міцкевича, 1). Пізній історизм (неоренесанс, необароко, неоампір), елементи сецесії, арт деко (інтер'єри 1930-х рр.). Монументальна будівля у центрі міста. Головний фасад акцентований на осі ризалітом з центральним входом та аттиковим завершенням з рельєфом "Св. Георгій", у нішах бічних фасадів — алегоричні фігури чотирьох континентів (авторства ск. Леонарда Марконі та Антонія Попеля). В готелі зупинялося багато відомих особистостей. В 1848 р. в період "Весни народів" тут відбувалися урочисті бенкети. В 1910–1912 рр. в готелі діяла книгарня Альфреда Альтенберґа, згодом у 1912– 920 рр. — видавнича спілка "Г. Альтенберґ, Г. Зайфарт, Е. Венде і спілка". У 1940 р. готель отримав назву "Львів", 1945–1995 рр. — "Інтурист".

More
Вул. Винниченка, 1 – житловий будинок

Триповерховий будинок в стилі класицизму спорудили у сер. ХІХ століття на місці розібраних фортифікацій бернардинського монастиря. Його власниками були Анна і Станіслав Родкєвичі, графиня Скарбек, Купецьке товариство, Товариство народної школи (TSL), тут містилася кав'ярня "Сецесія" (потім "Європейська", тепер "На розі"), сьогодні на 2-му поверсі діє бібліотека для дітей №1. Пам'ятка архітектури №239-М.

More
Вул. Винниченка, 10 – житловий будинок

Триповерховий житловий будинок був споруджений до 1828 року. Cучасного вигляду набув у 1890-му внаслідок перебудови у стилі історизму, здійсненої за проектом Адольфа Куна на замовлення аптекаря та члена міської ради Анджея Кохановського. До 1903 року тут містилася відома аптека "Під римським цісарем Титом".

More
Вул. Винниченка, 24 – будинок наукових інституцій

Житловий чиншовий будинок зведений 1839 р. архітекторами Йоганом Зальцманом і Флоріаном Ондеркою. У 1912–1939 рр. перебував у власності НТШ. У радянський період тут містився Інститут суспільних наук. Нині тут діють Відділ україніки ЛННБУ ім. В. Стефаника, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та НДЦ "Рятівна археологічна служба" ІА НАН України. Пам'ятка архітектури (Ох.№425-М).

More
Вул. Винниченка, 26 – житловий будинок

Житловий будинок (чиншовий будинок) збудований у 1879–1880 рр. арх. Міхалом Фехтером у стилі неоренесансу. У 1898–1939 рр. будинок перебував у власності НТШ, а в радянський період став житловим. Пам’ятка архітектури (Ох.№426-М).

More
Вул. Богдана Хмельницького, 36 – церква св. Онуфрія

More
Вул. Єрошенка – парк "Кортумова гора"

Парк розміщений на північному заході Львова, на схилах однойменної гори що є частиною тракту височин Розточчя. Ще з кінця ХVІІІ ст. за ним закріпився історичний топонім "Кортумівка". Назва походить від імені губернаторського радника Ернста фон Кортума, який мав у цьому місці маєток. Після його смерті (1811) територія перейшла у власність військових, які влаштували тут стрільницю.

More
Вул. Січових Стрільців, 19 – корпус ЛНУ ім. Франка (колишній житловий будинок)

Колишній елітний житловий будинок був збудований у 1889–1890 рр. Проект виконувався в архітектурному бюро буд. Івана Левинського. Будинок є характерною пам’яткою архітектури неоренесансу, його чільний фасад відзначається композиційною врівноваженістю і строгою симетрією. На окрему увагу заслуговує простора парадна сходова клітка. Зараз кам’яниця використовується як корпус ЛНУ ім. І. Франка.

More
Вул. Дорошенка, 54 – житловий будинок

Багатоквартирний житловий будинок споруджений у 1885–1886 рр. за проектом арх. Михайла Ковальчука та Івана Левинського. Це типова львівська кам'яниця доби історизму, побудована на підйомі вулиці як елемент суцільної забудови кварталу. Чільний фасад, орієнтований за регуляційною лінією, і традиційний Г-подібний план. Зразок архітектури необароко. Зараз використовується як багатоквартирний житловий дім.

More
Вул. Матейка, 4 – Західний науковий центр НАН України

Вілла-палац презентує тип шляхетської резиденції кін. ХІХ ст., адаптованої до умов життя в модерному місті. Збудована в 1891–1894 роках. Проект вілли був розроблений у бюро будівельної фірми Івана Левинського за участі арх. Яна Томаша Кудельського. Будинок вирізняється динамікою архітектурної композиції та підкреслено гнучким плануванням. Пам'ятка пізнього необароко.

More
Вул. Генерала Чупринки, 17 – житловий будинок

Індивідуальний житловий будинок, споруджений у 1892–1893 рр. за проектом будівничого Казимира Теодоровича з проектного бюро архітектора-будівничого Івана Левинського. Вільно розташований об’єкт, по периметру оточений смугою саду та квітників. Проектувався наприкінці ХІХ ст. як невеликий котедж із верандою. У результаті перебудови 1923–1924 рр. з'явився додатковий ризаліт на північному торці, розширено верхній поверх та мансарду під пірамідальним дахом. Будинок перетворився на простору віллу з великим холом, оформлену в стилі арт-деко.

More
Вул. Генерала Чупринки, 55 – вілла (не існує)

Колишній індивідуальний житловий будинок був споруджений у 1901–1902 рр. за проектом бюро Івана Левинського. В архівних документах фігурує під назвою "вілла Романа" (за іменем власника, професора Романа Залозецького), займав ділянку на розі теперішньої вул. Горбачевського. Проектувалася як двоповерхова окремостояча будівля. Її характерними рисами були асиметричні виступи ризалітів, мальовничий силует даху та вільне планування. У результаті перебудови 1906–1907 рр. в архітектурі вілли з'явилися мотиви народного будівництва, стилізовані до формотворчих принципів сецесії. Вілла "Романа" — одна з архітектурних пам'яток Кастелівки, що не збереглися до сьогодні.

More
Вул. Генерала Чупринки, 58a – житловий будинок (колишній східний корпус фабрики)

Східний корпус фабрики Левинського був споруджений у 1885–1886 рр. за проектом, розробленим у бюро Івана Левинського. Протягом 1880–1900-х рр. будівлю постійно розвивали і добудовували. Станом на кінець 1890-х рр. вона займала східну частину фабричної ділянки. Після кількох перебудов перетворилася з малої господарської споруди на двоповерховий Г-подібний у плані будинок, що виконував житлову іадміністративну функцію: власник фабрики І. Левинський мав тут оселю, і в цій же будівлі містився офіс його фірми. На сьогодні колишній східний корпус фабрики використовується як багатоквартирний дім.

More
Ul. Kotlarewskiego, 47 – budynek mieszkalny

Будинок під № 47 на вул. Котляревського, що є колишньою віллою Кароля Дзядоня Дзелінського, збудований у 1903–1906 рр. фірмою Івана Левинського, за проектом Альфреда Захаревича. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Основним акцентом будівлі є наріжна вежечка з високим гострим шпилем, що разом із відкритим цегляним муруванням та високими стрімкими дахами під черепицею надають віллі готизуючого характеру.Рішенням Львівського облвиконкому № 381 від 05.07. 1985 р. вілла внесена до списку пам'яток місцевого значення (Ох. № 116-М).

More
Вул. Котляревського, 49 – житловий будинок (колишня вілла "Людмила")

Будинок під № 49 на вул. Котляревського, колишня вілла "Людмила", збудований 1908 року фірмою Івана Левинського на замовлення Антонія і Людмили Бобріхів. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Львова Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Будівля привертає увагу сецесійним архітектурним вирішенням зі стильним та вишуканим написом "LUDMILA".

More
Вул. Горбачевського, 6 – вілла (не існує)

Колишній індивідуальний будинок із художньою майстернею споруджений у 1901–1902 роках за проектом бюро Івана Левинського. Об'єкт функціонував як вілла-майстерня скульптора Антонія Попеля. Проектувався як окрема будівля, архітектура якої вирізнялася експресивним моделюванням ризалітів та силуету даху. Композиційною домінантою було приміщення просторої студії скульптора, блок якої був орієнтований діагонально щодо основної частини корпусу. Ця вілла — одна з будівель Кастелівки, що не збереглись до нашого часу.

More
Вул. Коперника, 1 – будинок колишньої аптеки, частина колишнього пасажу Міколяша

Будинок побудований для приміщення нової аптеки в 1892 році на кошти Кароля Міколяша, сина чеського підприємця Петра Міколяша, за проектом архітектора Яна Шульца. На зламі ХІХ і ХХ століть в подвір'ї кам'яниці побудовано архітектурний ансамбль будівель у стилі сецесії відомий під назвою "Пасажу Міколяша".

More
Просп. Шевченка, 8 – кінотеатр (не діє)

У будинку на просп. Т. Шевченка, 8 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Фрашка” (1912), “Штука” (1913), “Кінотофон Едісона” (1913–1915), “Кінотеатр Червоного Хреста” (1915–1919), “Химера” (1919–1940), “Стахановець” (1940–1941), “Київ” (з 1944). У 2000-х рр. тут час від часу демонструються арт-хаусні фільми. Частина приміщень здається в оренду.

More
Вул. Лисенка, 14-14а – відділ рідкісної книги ЛННБ ім. В. Стефаника

Кол. адреса: Куркова, 14-14а (конскрипційний № 76 4/4); у 1871 і 1889 рр. — вул. Куркова, 6. На "Плані міста Львова, столиці Русі…" (М.Plan la Ville de Leopole Capitale de la Russi…) кінця XVIII ст. на цьому місці показано палац М. Бекицького (Petit Palais de M. Bekycsky). На плані Львова з передмістями 1844 р. на цій ділянці видно прямокутну в плані будівлю з великим внутрішнім двором. Тепер (2010 р.) частина будинку зайнята під помешкання, а у лівому крилі (Лисенка, 14а) розташовані Відділ рідкісної книги бібліотеки НАН України ім. Стефаника та Кабінет нової німецькомовної сучасної літератури, німецький читальний зал й австрійська бібліотека.

More
Вул. Личаківська, 3 – житловий будинок

Історія забудови цієї ділянки нерозривно пов'язана з відомою в Австрійській імперії друкарнею Піллерів та аптекою Антонія Ербара. Сьогодні у цьому триповерховому житловому будинку продовжує функціонувати аптека — тепер матері і дитини, праворуч від брами у пивниці діє кафе "Джонні Рокер" і крамниця "Золотий фазан". Пам'ятка архітектури (ох.№617-М).

More
Вул. Личаківська, 5 – житловий будинок

На ділянці розміщені 4 будинки, кожний із яких має свою історію. Чільна кам'яниця — яскравий приклад історизму, зведена 1886–1889 р. Іваном Левинським і надбудована 1924 р. Владиславом Дердацьким і Станіславом Ревуцьким. Тильний будинок — перебував у власності картографічної і видавничої фабрики "Атлас", прилягає до куртини східної лінії фортифікацій. Пам'ятка архітектури (ох.№619-М).

More
Вул. Марка Черемшини, 17 – спортивний комплекс

Найбільший стадіон Львова кінця ХІХ ст. був побудований для польського спортивного товариства "Сокіл" у 1898 році. Біля стадіону стояв критий дерев'яний манеж для кінного спорту, споруджений за проектом архітектора-будівничого Івана Левинського у закопанському стилі. Пізніше, у міжвоєнний період, його перебудували на мурований цегляний будинок для спортивних вправ. Комплекс включає стадіон, палац спорту, майданчики для ігрових видів спорту і сектор для метань. Споруджений у 1950–80-х рр. на місці давнього фільварку Цетнерівка. Межує з рекреаційною зоною парку Погулянка, територією студентських гуртожитків, Пагорбом Слави та Личаківським цвинтарем. Сьогодні це один із корпусів Львівського університету фізичної культури. Стадіон отримав нове ім'я — "Скіф".

More
Вул. Пекарська, 19 – школа-інтернат №102 для дітей з розумовими вадами

Колишній палац Семенських-Левицьких було збудовано до 1849 року. Граф Костянтин Семенський замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана.

More
Вул. Грицька Чубая, 1 – житловий будинок

Будинок розташований у центральній частині міста на розі вулиць Грицька Чубая (раніше Академіка Павлова) та Кониського. Будинок побудований на початку ХХ ст. за проектом архітектора Івана Левинського для Юзефа та Александра Ельстерів. Є пам'яткою архітектури місцевого значення (ох.№М-220). Сьогодні використовується як житловий.

More
Вул. Грицька Чубая, 3 – житловий будинок

Будинок розташований у центральній частині міста в лінійній забудові вулиці. Побудований на поч. ХХ ст. за проектом архітектора Івана Левинського для Юзефа та Олександра Ельстерів. Має спільний проект із сусіднім будинком №1. Є пам'яткою архітектури місцевого значення (ох.№М-221). Сьогодні використовується як житловий.

More
Вул. Мечнікова – Личаківський цвинтар

Личаківський цвинтар розташований при вул. І. Мечнікова, його територія займає Личаківське плато і прилеглі до нього околиці. Сьогодні це найдавніший збережений цвинтар Львова, який був офіційно відкритий у 1786 році. Він є одним із найвідоміших європейських некрополів, який містить велику кількість мистецьких пам'яток, визнаний пам'яткою історії, археології та мистецтва національного значення. Тут розміщені могили багатьох видатних осіб, військові поховання часів Першої та Другої світових воєн, тощо.

More
Вул. Раппапорта, 8 – міська клінічнa лікарня

Монументальна, окремо розташована будівля, зі значним відступом від червоної лінії вулиці, розміщена у північно-західній частині міста, в глибині ділянки на похилому терені. Становить архітектурну домінанту вулиць Раппапорта та Леонтовича. Стиль будівлі — iсторизм (мавританський стиль). Будинок cпopуджений на кошти фундації Мавриція Лазаруса. В 1902 за проектом архітектора Владислава Годовського виконано муровану огорожу шпиталю. Сьогодні в будинку знаходиться пологове відділення 3-ої міської клінічної лікарні (2012 p.).

More
Вул. Генерала Чупринки, 70 – колишній монастир кармеліток босих

Будівля монастиря кармеліток босих (1895) проектувалася у комплексі з костелом Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа. Архітектор: Франц Штатц. Монастирський корпус складається з чотирьох блоків, що охоплюють внутрішній двір; абрис плану — наближений до квадрату. Усередині по периметру прокладено коридори, уздовж яких розташовуються ряди кімнат. В оформленні фасадів, викладених профільованою облицювальною цеглою, фігурують мотиви неоготики.

More
Вул. Генерала Чупринки, 70 – колишній будинок капелана при монастирі кармеліток

Будинок капелана при костелі кармеліток босих (1893–1895). Архітектор: Франц Штатц. Невелика будівля — одноповерхова, з пів-поверхом у високому цоколі — була частиною монастирського ансамблю. План має прямокутну конфігурацію, з боку внутрішнього двору — виступ ризаліту. Фасади, викладені облицювальною цеглою, оформлено сліпими неоготичними арками та щипцями.

More
Вул. Генерала Чупринки, 70 – церква св. Климента (колишній костел.Матері Божої Неустанної Помочі і св. Йосифа)

Колишній костел Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа — теперішня церква св. Климентія (1895). Архітектори: Франц Штатц, Тадеуш Мюнніх та ін. Належав жіночому ордену кармеліток босих. Храмова будівля — однонавна з трансептом і гранчатою апсидою, орієнтованою на північ. На південному фасаді компонується портал, стрілчасте вікно з масверком, в завершенні — трикутний причілок. По периметру фасадів, викладених червоною цеглою, приставлено контрфорси, дах — двосхилий. З західного боку прибудовано корпус монастиря, у куті між трансептом і стіною хору — вежу-дзвіницю. Стильова характеристика: неоготика. Зараз храм функціонує як парафіяльна церква УГКЦ.

More
Ul. Łyczakowska, 107 – Szpital wojskowy

Dawne Sanatorium Kazimierza Soleckiego (1909 r.). Budynek został wzniesiony według projektu z 1908 r. architekta Aleksandra Łuszpińskiego (Ołeksandr Łuszpyńskyj) jako sanatorium Czerwonego Krzyża, do I wojny światowej stanowił własność lekarza Kazimierza Soleckiego. W 1934 r. nadbudowano drugie piętro (arch. Wawrzyniec Dayczak). Obecnie w budynku mieści się oddział szpitala Wojsk Ochrony Pogranicza Ukrainy.

More
Вул. Конопницької, 8 – житловий будинок

Чотириповерховий рядовий житловий будинок споруджений у 1912–1913 рр. за проектом Станіслава Ольшевського як чиншова кам'яниця лікаря Влодзімєжа Серадського. Ранньомодерністичний будинок зведений з використанням залізобетонних конструкцій, з мережами водопостачання, каналізації, електрики, вентиляції та центрального опалення. У стильовому вирішенні поєднує мотиви пізньої сецесії та неокласицизму. Пам'ятка архітектури, ох.№124-М.

More
Вул. Коновальця, 16 – житловий будинок

Одноповерхова вілла збудована у 1901–1902 роках за проєктом Емануеля Яримовича, який тоді працював у фірмі Івана Левинського. Приклад мальовничого стилю в архітектурі. Замовниками були Юзеф Петри, лісничий інспектор, і його дружина Феліція. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

More

Ul. Bohomolca, 2 – budynek mieszkalny
Ul. Bohomolca, 3 – budynek mieszkalny
Ul. Bohomolca, 4 – budynek mieszkalny
Ul. Bohomolca, 5 – budynek mieszkalny
Ul. Bohomolca, 6 – Centrum Historii Miejskiej Europy Środkowo-Wschodniej
Ul. Bohomolca, 7 – budynek mieszkalny
Ul. Bohomolca, 8 – budynek mieszkalny
Вул. Академіка Богомольця, 9 – адміністративний будинок (кол. житловий)
Вул. Академіка Богомольця, 11 – житловий будинок
Пл. Святого Юра, 2 – корпус НУ "Львівська політехніка"
Ul. Generala Czyprynki, 103 – gmach Uniwersytetu Leśnictwa
Szkoła muzyczna im. Ludkiewicza
Вул. Руська, 20 – І-ша міська поліклініка
Вул. Паркова, 14 – житловий будинок
Вул. Вишенського, 12 – житловий будинок
Ul. Generała Czuprynki, 7 – budynek mieszkalny
Ul. Generała Czuprynki, 11a – budynek mieszkalny
Ul. Bohuna, 7 – budynek mieszkalny
Ul. Bohuna, 5 – budynek mieszkalny
Ul. Zdrowia, 7 – budynek mieszkalny
Ul. Neczuja-Lewickiego, 20 – budynek mieszkalny
Ul. Neczuja-Lewickiego, 23 – budynek mieszkalny
Ul. Metrologiczna, 3 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 67 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 41 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 4 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 31 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 29 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 25 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 23 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 20 – budynek mieszkalny
Ul. Kotlarewskiego, 18 – budynek mieszkalny
Ul. Kolberga, 8 – willa
Ul. Kolberga, 6 – budynek mieszkalny
Ul. Kolberga, 4 – budynek mieszkalny
Ul. Generała Czuprynki, 60 – budynek mieszkalny
Ul. Generała Czuprynki, 27 – budynek mieszkalny
Ul. Generała Czuprynki, 21 – dawna willa
Ul. Generała Czuprynki, 11 – budynek banku (dawna willa)
Ul. Generała Czuprynki, 9 – budynek mieszkalny
Просп. Шевченка, 17-19 – будинок прокуратури Львівської області (кол. торгово-промислова палата)
Вул. Дорошенка, 29 – житловий будинок
Вул. Бандери, 25 – житловий будинок
Вул. Озаркевича, 4 – шпиталь ім. митрополита Андрея Шептицького
Просп. Шевченка, 8 – будинок кінотеатру
Вул. Туган-Барановського, 14 – житловий будинок
Просп. Свободи, 28 – Oперний театр
Пл. Ринок, 18 – колишня кам'яниця Ґуттетерівська
Pl. Rynek, 23 – dawna kamienica Szolc-Wolfowiczów
Пл. Міцкевича, 1 – готель "Жорж"
Вул. Винниченка, 1 – житловий будинок
Вул. Винниченка, 10 – житловий будинок
Вул. Винниченка, 24 – будинок наукових інституцій
Вул. Винниченка, 26 – житловий будинок
Вул. Богдана Хмельницького, 36 – церква св. Онуфрія
Вул. Єрошенка – парк "Кортумова гора"
Вул. Січових Стрільців, 19 – корпус ЛНУ ім. Франка (колишній житловий будинок)
Вул. Дорошенка, 54 – житловий будинок
Вул. Матейка, 4 – Західний науковий центр НАН України
Вул. Генерала Чупринки, 17 – житловий будинок
Вул. Генерала Чупринки, 55 – вілла (не існує)
Вул. Генерала Чупринки, 58a – житловий будинок (колишній східний корпус фабрики)
Ul. Kotlarewskiego, 47 – budynek mieszkalny
Вул. Котляревського, 49 – житловий будинок (колишня вілла "Людмила")
Вул. Горбачевського, 6 – вілла (не існує)
Вул. Коперника, 1 – будинок колишньої аптеки, частина колишнього пасажу Міколяша
Просп. Шевченка, 8 – кінотеатр (не діє)
Вул. Лисенка, 14-14а – відділ рідкісної книги ЛННБ ім. В. Стефаника
Вул. Личаківська, 3 – житловий будинок
Вул. Личаківська, 5 – житловий будинок
Вул. Марка Черемшини, 17 – спортивний комплекс
Вул. Пекарська, 19 – школа-інтернат №102 для дітей з розумовими вадами
Вул. Грицька Чубая, 1 – житловий будинок
Вул. Грицька Чубая, 3 – житловий будинок
Вул. Мечнікова – Личаківський цвинтар
Вул. Раппапорта, 8 – міська клінічнa лікарня
Вул. Генерала Чупринки, 70 – колишній монастир кармеліток босих
Вул. Генерала Чупринки, 70 – колишній будинок капелана при монастирі кармеліток
Вул. Генерала Чупринки, 70 – церква св. Климента (колишній костел.Матері Божої Неустанної Помочі і св. Йосифа)
Ul. Łyczakowska, 107 – Szpital wojskowy
Вул. Конопницької, 8 – житловий будинок
Вул. Коновальця, 16 – житловий будинок

People

Олександр Лушпинський – Архітектор, рисувальник, художник і проектант предметів ужиткового мистецтва.

Organizations

Товариство політехнічне (Towarzystwo politechniczne)

Засноване 1876 року, діяло до 1939-го (з 1913 — як Польське товариство політехнічне) — перша та головна недержавна організація спеціалістів технічних галузей коронного краю Галичини. Поєднувало риси профспілки та наукового товариства. Завдяки їм у Львові з'явився Промисловий музей, проведені електрифікація, каналізування міста та ін.
More

Sources

Julius von Bük, "Die Baugewerbeausstellung in Lemberg", Der Bautechniker, 1892, Nr. 41, s. 771-772; Nr. 42, s. 790-792
Jan Lewiński, "O budownictwie utylitarnem", Czasopismo techniczne, 1902, Nr. 3, 38-39; Nr. 4, 54-56
Jan Lewiński, " Znaczenie rzutu poziomego w budownictwie utylitarnem i w gospodarstwie społecznem", Czasopismo techniczne, 1903, Nr. 23, 320-321; Nr. 24, 332-334
Jan Lewiński, "O parcelacji gruntów budowlanych", Czasopismo techniczne, 1909, Nr. 27, 95-96
Franciszek Skowron, "Otwarcie wystawy przemysłu budowlanego", Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 197, 3-4
Franciszek Skowron, "Wystawa przemysłu budowlanego", Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, 3; Nr. 211, 4; Nr. 212, 4-5
"Część urzędowa", Gazeta Lwowska, 1901, Nr. 245, 1
"Część urzędowa", Gazeta Lwowska, 1908, Nr. 252, 1
"Przemówienie Rektora Gustawa Bisanza na otwarciu roku szkolnego 1898/1899 w Politechnice Lwowskiej", Czasopismo techniczne, 1898, Nr. 21, s. 273-275
"Style u narodów czynnych: wykład inauguracyjny prof. Teodora Talowskiego", Czasopismo techniczne, 1902, Nr. 21, 278-280
"Засідання Ради Державних Секретарів", Діло, 1918, ч. 260, с. 3
Ю. Мудрак, "Як Товариство "Праця" орудує спадщиною пок. проф. Івана Левинського", Діло, 1929, ч. 223, с. 3-4
Jan Lewiński, "Hygiena budowli jako podstawa dla zmienić się mającej ustawy budowniczej miasta Lwowa", (Lwów: Związkowa drukarnia, 1907), c. 32
Aleksander Pawłowski, "O rozwoju techniki i jej wpływie na cywilizycję współczesną", 1893
Franciszek Skowron, O polichromii świątyni greckiej, (Kraków, 1881)
Julian Zachariewicz, Odczyt o architekturze wygłoszony 19. Marca 1877, (Lwów: Nakładem Księgarni Polskiej, 1877), 29
Księga pamiątkowa Towarzystwa "Bratniej Pomocy" Słuchaczów Politechniki we Lwowie, (Lwów, 1897), с. 236
Program ces. król. Szkoły Politechnicznej we Lwowie na rok naukowy: 1902/1903 (Lwów, 1902), 1903/1904 (Lwów, 1903), 1904/1905 (Lwów, 1904), 1905/1906 (Lwów, 1905), 1906/1907 (Lwów, 1906), 1909/1910 (Lwów, 1909), 1910/1911 (Lwów, 1910), 1911/1912 (Lwów, 1911), 1913/1914 (Lwów, 1913)
Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877-1902. Pamiętnik jubileuszowy, red. Edmund Stanisław Grzębski (Lwów, 1902)
Władysław Zajączkowski, c.k. Szkoła politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny, (Lwów, 1894), s. 169
Юрій Бірюльов, Захаревичі: Творці столичного Львова, (Львів: Центр Європи, 2010), с. 336
Ігор Жук, "Іван Левинський — портрет на фоні епохи", Галицька брама, 1995, №3, 7; №4, 4; №6, 12; №7, 11; №9, 13
Ігор Жук, "Архітектура Львова кінця ХІХ — початку ХХ століть: спадщина Івана Левинського та його фірми"
Ігор Жук, "Іван Левинський та його будівельна фірма за часів передвоєнної кризи і Великої війни", Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 2015, вип. 26, с. 252-266
Василь Нагірний, "З моїх споминів", Нагірні, Леви: Історія родини, упор. Христина Лев, Наталка Філевич, Василь Лев-молодший, (Львів, 2000), 55-110
Олесь Нога, Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат, ред. Юрій Бірюльов, (Львів: Центр Європи, 2009), с. 192
Василь Слободян, "Архітектор Лев Левинський", Вісник інституту "Укрзахідпроектреставрація", №15, (Львів, 2005)
Aneta Borowik, Dzieje, architekturaoraztwórcyZakładuOO. Jezuitów w Chyrowie. Twórczość Antoniego Łuszczkiewicza oraz Edgara Kovatsa na tle epoki, (Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu śłąskiego, 2012)
Mari Hvattum, Gottfried Semper and the Problem of Historicism, (Cambridge: Cambridge University Press, 2004), 288
Sergey R. Kravtsov, "The Israelite Hospital in Lemberg/Lwów/Lviv, 1898-1912: "Jewish" Architecture by an "International" Team", Jews and Slavs, Vol. 25, The Ukrainian-Jewish Encounter: Cultural Dimensions, ed. Wolf Moskovits and Alti Rodal, (Jerusalem: Philobiblon, 2016), 85-100
Jakub Lewicki, Między tradycją a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893–1918, (Warsaw: Towarzystwo Opieki nad Zabytkami, Wydawnictwo Neriton, 2005)
Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej, red. Nauk. Jan K. Ostrowski, Cz. I, Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego, t. 12, (Kraków, Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004)
Igor Żuk, "Zakopiańszczyzna – secesja – neoklasycyzm: ewolucja stylowa w twórczości Tadeusza Obmińskiego", Folia Historiae Artium, Seria Nowa, t.15, (Kraków, Instytut Historii Sztuki UJ, 2017), 97-126

Citation

Ольга Заречнюк. "Іван Левинський". Lviv Interactive (Center for Urban History, 2026). URL: https://lia.lvivcenter.org/pl/persons/levynskyi-ivan/

Author: Ольга Заречнюк

Ольга Заречнюк. "Іван Левинський". Інтерактивний Львів (Центр міської історії 2019). URL: https://lia.lvivcenter.org/uk/persons/levynskyi-ivan/
DOI: https://doi.org/10.69915/lia024

Related Stories

Related places

People

Organizations

Sources

Citation