Socjalistyczne miasto ID: 4

Uroczyste odsłonięcie pomnika pierwszego drukarza Iwana Fedorowa na skwerze między ulicami Pidwalną i Ruską, przed budynkiem Państwowego Archiwum Obwodu Lwowskiego (DALO), odbyło się dnia 26 listopada 1977 roku. Jego autorami byli znani lwowscy rzeźbiarze Walentyn Borysenko i Walentyn Podolskyj, współpracował z nimi Anatolij Konsułow.  

Pomnik wzniesiony został naprzeciwko Lwowskiego Narodowego Uniwersytetu im. I. Franki w 1964 roku przez zespół architektów: Dymytra Krwawycza, Emanuila Myśka, Jakiwa Czajkę, Wasyla Odrechiwskiego oraz Andrija Szulara.

Na terenie Lwowskiego Instytutu Medycznego, pośrodku klombu przed najstarszym korpusem instytutu na ul. Pekarskiej 52 (zbudowanym w 1894 roku wg projektu architekta Józefa Braunzeisa) zbudowano w 1975 roku pomnik lekarzy, którzy zginęli podczas II wojny światowej. Autorami pomnika byli rzeźbiarz Petro Kusznik i architekt Apołon Orhanowycz.

Praca dyplomowa młodego lwowskiego rzeźbiarza Anatolija Halana, absolwenta Lwowskiego Instytutu Sztuki Stosowanej (obecnie Akademia Sztuk Pięknych) stanęła na podwórzu cerkwi Św. Onufrego na ul. Chmielnickiego w 1971 roku. Była to kompozycja tematyczna złożona z trzech figur – drukarza i podmajstrów. W cerkwi, w której w 1583 pochowany został drukarz Iwan Fedorow, mieściło się wówczas Muzeum Historii Ukraińskiej Książki i Drukarstwa, filia Lwowskiej Galerii Obrazów. Z rozpadem Związku Radzieckiego kompleks klasztoru i cerkwi Św. Onufrego zwrócono jego właścicielom – bazylianom. Muzeum Drukarstwa, noszące obecnie nazwę Muzeum Ukraińskiej Książki Dawnej i Rękopisów, mieści się w dobudowanym budynku w parku otaczającym Pałac Potockich na ul. Kopernika 15. Razem z muzeum zmieniła swoją lokalizację również kompozycja „Pierwsi drukarze”, która znajduje się obecnie przed wejściem do muzeu.

Autorami pomnika Markijana Szaszkewycza byli znani lwowscy rzeźbiarze Dmytro Krwawycz i Mykoła Posikira. Pomnik odsłonięto uroczyście 15 września 1990 roku na ul. Kopernika, na miejscu zniszczonego budynku cerkwi seminaryjnej Św. Ducha.

18 listopada 1981 roku rzeźbiarz Petro Kułyk bezpłatnie wykonał i zbudował model pomnika Iwana Pidkowy mieszczącego się na placu noszącym obecnie jego imię. Podstawą pomnika była rzeźba eksponowana na republikańskiej wystawie „Artyści Lwowa” w Kijowie, zaaprobowana na posiedzeniu rady architektonicznoartystycznej przy Zarządzie Planowania Architektonicznego Lwowa.

(lata 1960). Gmach Lwowskiej Państwowej Akademii Weterynaryjnej Medycyny zbudowany w stylu „radzieckiego historyzmu”, projekt wykonano w pracowni znanego radzieckiego architekta I. Zołtowskiego w 1961 r. Budynek jest usytuowany przy ul. Piekarskiej za jej skrzyżowaniem z ul. Terszakowców i stanowi architektoniczną dominantę w zabudowie ulicy. Na fasadzie głównego gmachu jest umieszczona tablica pamiątkowa na cześć profesora Stepana Gżyckiego. Zabytek jest charakterystycznym przykładem budowli w stylu „radzieckiego historyzmu”, przedstawia wartość historyczną, jako budowla związana z działalnością profesora S. Gżyckiego. Uznany za zabytek historyczny o znaczeniu lokalnym.

Fontanna pojawiła się w tym miejscu w latach 70., po uporządkowaniu skweru na Placu Hałyckim. Niedawno fontanna została odnowiona, działa w miesiącach letnich. Autor kompozycji: Oleh Mykyta.

W 1940 roku na „wysepce”, która istniała wówczas na skrzyżowaniu Prospektu Swobody, ul. Hnatiuka i Placu Iwana Pidkowy zbudowano monumentalny pomnik Konstytucji Stalinowskiej. Wykonano go ze sklejki i pokryto betonem. Przyjaźń między narodami symbolizował figury umieszczone w dolnej części kompozycji, składające się z pięciu kolumn. Były to betonowe figury żołnierzaczerwonoarmisty, robotnika, kobietymatki z dzieckiem, dziewczynystudentki oraz rolnika z małym chłopcem, widniały tam również napisy po ukraińsku, polsku i hebrajsku.

W 1948 roku koło muzeum Iwana Franka przy ul. I. Franka, 150-152 wzniesiony został pomnik pisarza w formie popiersia umieszczonego na niewielkim postumencie. Autorem pierwszego we Lwowie pomnika I. Franka był rzeźbiarz Pywarow.

W 1988 roku Towarzystwo Kultury Żydowskiej im. Szolema Alejchema we Lwowie zainicjowało budowę pomnika zamordowanym w getcie. Istniał już wówczas projekt pomnika. Jego autorką była mieszkanka Jerozolimy, niegdyś lwowiaka, Luisa Sterenstein. Ogólny budżet projektu, który zmieniał się kilka razy na skutek procesów inflacyjnych w latach 90., wyniósł ponad 500 tys. karbowańców. Mimo trudności, budowa została ukończona, i 23 sierpnia 1992 roku odsłonięty został pomnik ku czci ofiar lwowskiego getta (1941-43) – bez tradycyjnej białej zasłony, ale z czerwoną wstążką.

Розміщений над Личаківським парком на вул. Пасічній колись Пагорб Слави — сектор Поля почесних поховань №87, відведений у 2025 році для поховань українських військових, які загинули у часі російської війни проти України. Цьому передував демонтаж радянського Меморіалу воїнів Червоної армії, що існував тут із 1952 року. Первинно територія була відведена під військовий цвинтар, закладений російською владою у 1914–1915 роках для поховання солдатів, загиблих у Галицькій битві. 

"Поле почесних поховань Героїв" — місце поховань українських військових, які загинули у часі російської війни проти України. Належить до юрисдикції Личаківського цвинтаря (поле №86А). 

Кам'яницю збудована за проектом арх. Яна Шульца. На першому поверсі з 1930 р. знаходилася цукерня Залевського з інтер'єрами, оздобленими в стилі арт деко. За радянських часів тут була кондитерська крамниця, яка у 1960-х почала називатися "Світоч". 1972 року у підвалі "Світоча" відкрили бар "Шоколадний". Лазня з басейном в глибині подвір'я, "Купальний заклад Святої Анни", збудована 1887 року. За радянських часів тут була баня № 2. Тепер (2009 р.) тут "Ґранд-клуб "Софія".

Кінотеатр "Октябрь" збудований у 1980 році на вул. Любінській, 93 за проектом арх. Людмили Нівіної. Наприкінці 1980-х його перейменовано на "Жовтень", а згодом на "Галичину". Кінотеатр не виконує своїх функцій з 2000-х рр., деякий час у його фойє діяв радіо-ринок. Будинок демонтований у 2013 р.

Кінотеатр "Дружба" збудований у 1952 році за типовим проектом у стилі т.зв. сталінського ампіру. Глядацький зал був розрахований на 300 місць. Кінотеатр був розташований у Парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького на вул. Дзержинського, 4 (тепер вул. Вітовського).

Кінотеатр "Орлятко" був відкритий у 1978 році у будинку спорудженому посеред парку "Горіховий гай". Цей кінотеатр був розрахований на дитячу публіку. У часи Незалежності його перейменовано на "Сокіл". У середині 1990-х років він припинив свою діяльність, проте відновив її у 2003 році і тут проводилися нерегулярні кінопокази. У 2015 році тут відкрився Львівський кіноцентр — кінотеатр незалежного, авторського кіно та освітній центр.

У будинку за сучасною адресою просп. Чорновола, 2 діяв кінотеатр зі зміною назв: “Мир” (1966-1990-ті рр.), “Клекіт” (1990-ті — 2001 р.)Будинок був споруджений у 1965 р. за типовим проектом, проект прив'язки виконав арх. Станіслав Соколов. У цьому будинку діяв нічний клуб "Міленіум". У проекті адаптації кінотеатру під розважальний комплекс приймала участь Науково-дослідна лабораторія експлуатаційної надійності будівель і споруд Національного університету водного господарства та природокористування у м. Рівне.

Кінотеатр "Львів" на 760 місць існує з 1960 року. Це був перший широкоформатний кінотеатр України зі стереозвуком. Після спаду виробництва широкоформатних фільмів, його було переобладнано системою "Mono". 

Будівля кінотеатру ім. Довженка розташована у загальному громадському центрі житлового району Сихів. Вона була збудована у 1987 р. за індивідуальним проектом, який базується на типовій функціональній схемі. Проект був розроблений авторською групою, у склад якої увійшли арх. Анатолій Ващак, Василь Каменщик, Євгенія Мінкова та конструктори М. Бачинський, Ю. Хробак. За стильовими ознаками будівля належить до модернізму.

Будівля державних установ: Управління статистики, Державного комітету земельних ресурсів та Машинолічильної станції. Збудована у 1962–1967 рр. за проектом архітектора Мирона Вендзиловича. Стиль будівлі: пізній радянський модернізм. Станом на 2012 р., окрім вищезгаданих державних установ, приміщення будівлі використовувалися різноманітними приватними підприємствами на комерційній основі.

Комплекс поліграфічного комбінату видавництва "Вільна Україна" збудований в 1974 р. Архітектор проекту — Володимир Дорошенко. Стиль будівлі — промисловий радянський модернізм. Станом на 2012 р. тут розміщуються офіси видавництв "Вільна Україна", "Укрвидавполіграфія", редакції газет "Високий Замок", "Український Шлях", "Aviso", журналу "Прейскурант". Крім того, складські та офісні приміщення будівлі на комерційній основі використовуються автосалоном, відділенням банку, більярд-клубом, а також поліграфічними підприємствами.

Будівля навчального корпусу № 2 Національного університету “Львівська політехніка” зведена у 1976 р. Проектна організація – Студентське проектне конструкторське бюро (СПКБ) Львівського політехнічного інституту. Архітектор проекту – Ірина Русанова, головний інженер – Віктор Кваша. Стиль – модернізм. Будівля з навчальними аудиторіями та лабораторіями. Станом на 2013 р. використовується як навчальний корпус, де знаходиться Інститут будівництва та інженерії довкілля.

Будівля студентської їдальні Національного університету “Львівська політехніка” збудована у 1972–78 рр. Архітектори проекту – Іван Петришин та Віктор Кравцов. Стиль будівлі – модернізм. Будівля з кафетеріями, студентською їдальнею на 850 місць та складом сировини. Станом на 2013 р. використовується за своїм первинним призначенням.

Будівля навчального корпусу №1 Національного університету “Львівська політехніка” збудована у 1965–66 рр. Керівник проекту – Іван Багенський. Архітектори проекту – Роман Липка, Андрій Рудницький та Микола Микула. Стиль будівлі – модернізм. Будівля з лекційними та навчальними авдиторіями, актовим залом та студентською їдальнею. Станом на 2013 р. використовується як навчальний корпус Львівської політехніки.

Будівля навчального корпусу №5 Національного університету "Львівська політехніка" збудована у 1966–72 рр. як Навчально-лабораторний корпус енергетичного факультету Львівського політехнічного інституту. Архітектор проекту — Муза Консулова. Співавтори В. Голдовський, Г. Рахуба. Стиль будівлі — модернізм. Будівля з лекційними та навчальними авдиторіями та лабораторіями. Станом на 2013 р. будівля використовується як навчально-лабораторний корпус Львівської політехніки.

Будівля підприємства Державний інститут проектування міст "Містопроект" зведена як Виробничо-лабораторний корпус інституту "Діпроміст" у 1980–1987 рр. за проектом архітекторів Миколи Столярова, Зіновія Підлісного, Василя Каменщика та інженера Василя Бойківа. Стиль будівлі — радянський постмодернізм. Станом на 2012 рік приміщення будинку, окрім "Містопроекту", використовується різноманітними державними та приватними організаціями на комерційній основі.