Підзамче: місця та простори ID: 18

Мета проекту — представити на карті "Інтерактивний Львів" особливості та головні моменти історичного розвитку кількох ділянок північно-східної частини Львова, об'єднаних назвою Підзамче. 

Історія

Мета проекту — представити на карті "Інтерактивний Львів" особливості та головні моменти історичного розвитку кількох ділянок північно-східної частини Львова, об'єднаних назвою Підзамче. Основний фокус проекту зосереджено на тих місцях та об'єктах, які відігравали важливу роль у житті дільниці та у формуванні її матеріального і символічного ландшафту або ж можуть слугувати показовими прикладами суттєвих процесів, тенденцій чи практик, характерних для дільниці.

Дослідницький інтерес Центру міської історії до Підзамча визначають кілька чинників:

• важлива функціональна роль дільниці (тут зосереджувалась основна промисловість Львова);
• історична унікальність дільниці (упродовж майже усієї дорадянської історії Львова Підзамче було особливим торговельним і робітничим осередком, єврейською дільницею, а під час німецької окупації стало місцем ґетто та Голокосту);
• сучасний малопривабливий образ дільниці і її маргінальність на культурній мапі Львова (особливо порівняно із недавньою радянською історією).

Репрезентація досліджень Підзамча на інтерактивній карті має на меті посприяти приверненню уваги до дільниці і науковців, і мешканців Львова.

Північно-східне передмістя Львова: основні особливості та історичні трансформації

Північно-східна частина Львова має тривалу історію, можливо, навіть тривалішу за історію центральної частини міста. Адже, як вважають дослідники (услід за польським істориком XVII ст. Бартоломеєм Зиморовичем), саме квартали під Замковою горою, на північ від середмістя, були місцем розташування до-польського, "княжого" Львова^[i]. Згодом, після перенесення міського центру, ця територія опинилася за межами мурів середньовічного міста Лева і підпорядковувалася не міській владі, а королівському старості. Колишнє "підзамкове" середмістя стало лише північно-східною частиною Краківського передмістя^[ii]. Тут залишалися і в подальшому оселялися передусім ті, хто мав труднощі із отриманням офіційного львівського громадянства. Найбільшою мірою це стосувалося євреїв, проживання яких у місті суворо контролювалося та обмежувалося — у новому середмісті змогли оселитися лише деякі багаті та впливові євреї^[iii]. Окрім цього, на Краківському передмісті вільніше себе почували ремісники й торговці, які не входили до міських цехів, і просто незаможні люди, зокрема переселенці з довколишніх сіл, для яких проживання у місті означало непідйомні витрати.

     Із початком індустріалізації Львова у ХІХ ст. географічні особливості цих територій (рівнинний простір і природна заслона від середмістя — пагорб Високого замку), відносна дешевизна землі та низький статус з точки зору якості проживання зробили їх найбільш зручним місцем для промислового будівництва. Після проведення залізниці у 1869 році промислове значення дільниці зросло^[iv]. Через ті самі причини міська влада розміщувала тут і не надто привабливі комунальні об'єкти господарського значення. Фактично, до кінця другої світової війни північно-східна частина Львова упродовж багатьох століть зберігала свій особливий характер як ремісничо-торговельна, робітнича, єврейська, а згодом і промислово-господарська дільниця. Після майже повного знищення львівської єврейської меншини в результаті подій Голокосту цю територію перестали пов'язувати з євреями. Про колишню їхню присутність тут могли свідчити лише кілька вцілілих синагог та окремі будинки, що мали стосунок до діяльності єврейських торговців чи підприємців. Уже радянська влада доклала значних зусиль, аби територія передмістя позбулася свого ще однієї особливої ролі — торговельного осередку. Однак боротьба зі стихійною торгівлею, яку визначили як спекулянтську діяльність, та впорядкування і перенесення ринків дали лише часткові результати. Наявність великої кількості фабрик, заводів і ремісничих підприємств, які виробляли важливі для побуту речі та продукти харчування, всіляко заохочували працівників та місцевих мешканців до активної участі у неофіційній торгівлі "з-під поли" чи "з прохідної". Передміське розташування приваблювало сюди і велику кількість селян, які привозили на продаж продукти домашнього виробництва, та перекупників, які купували їх за нижчими ніж "у місті" цінами. Індустріальне значення північних околиць у радянському Львові почало домінувати. Довоєнні підприємства було відновлено, деякі — розширено, реорганізовано або ж змінено їхній профіль^[v]. На незайнятих досі територіях постало чимало нових підприємств.

Підзамче: на перетині старих та нових просторів

До другої половини ХVІІІ ст. усі міські квартали на північ від Краківської брами називалися Краківським передмістям. Із входженням Львова до імперії Габсбургів австрійська влада встановила новий адміністративний поділ міста. Назву Краківського отримало західне передмістя, а північне почало офіційно називатися Жовківським. Зі сходу воно обмежувалося пагорбом Високого замку та селом Знесіння, із заходу — руслом річки Полтва, а з півночі — селом Замарстинів^[vi].

     Говорити про окрему дільницю Підзамче в межах Жовківського передмістя можна з кінця1860-х років, коли від головного вокзалу було прокладено нову гілку залізничної колії, що прямувала до Бродів. Залізниця пролягла через усе передмістя, розділивши його на дві частини — південну і північну. Хоча лінія поділу пройшла доволі випадково, території, що опинилися по обидві сторони залізничного насипу, мали помітні відмінності. Ближче до центру зосереджувалися основні торговельні квартали та головні об'єкти єврейського релігійного життя. У той час, як території на північ від колії вже мали вигляд перехідних між власне містом та Замарстиновом, тутешня забудова була рідшою та гіршою, переважали промислові споруди. Хоч обидві частини продовжували сприйматися в одному топографічному контексті, залізниця утворила відчутну границю і ускладнювала комунікацію транспорту^[vii]. Дальня частина Жовківського передмістя отримала окрему неофіційну назву — Підзамче — від найменування нової залізничної станції, розташованої під північним схилом Замкової гори. Однак топонім Підзамче продовжував функціонувати й у давнішому значенні — як назва всіх кварталів, що прилягали до Високого Замку на північ від середмістя.

Досліджуючи Підзамче: методологічні виклики

Підзамче є вернакулярним просторовим феноменом. Його територія задається неофіційним, "низовим", традиційним режимом сприйняття простору мешканцями Львова. Границі Підзамча умовні й не зафіксовані детально жодними картами чи планами. Чи не кожен львів'янин цю дільницю окреслює по-іншому. В такій ситуації доводиться мати справу з усіма можливими суб'єктивними локалізаціями цього топоніма, зосереджуючись, однак, на зоні їх перетину.

     Відсутність офіційно усталеної дефініції Підзамча, на яку можна було б опертися, з одного боку, утруднює дослідження. Адже маючи справу із суб'єктивним матеріалом, доводиться аналізувати персональний досвід "іншого", який ніколи не розкривається до кінця. Проте можна говорити також про "відкритість" об'єкта дослідження, яка спонукає бачити його у багатогранній перспективі, помічати його динамічні зв'язки зі загальним контекстом та з іншими явищами. Брак чітких владних, політичних, культурних чи соціальних рамок, які формалізують чи формалізували раніше просторовий феномен Підзамча дає змогу дослідникові вивчати міську реальність у процесі її становлення, а не використовувати існуючі давно усталені й закостенілі структури перцепції. Будь-яке місце містить у собі багато "паралельних" просторів, кожен з яких задається різними процесами та умовами. Упродовж кількох століть території, асоційовані із назвою Підзамче, стали місцем перетину численних владних, громадських, повсякденних політик, практик, агентів та сил, часом взаємно суперечливих. Усі вони залишили тут свій слід, однак можна говорити і про творення особливого матеріального та символічного ландшафту, який є не просто відбитком усіх процесів, а містить в собі щось нове, щось, що властиве лише йому^[viii]. Контроверсійна, складна та маргіналізована історія Підзамче є чудовим матеріалом для дослідження "соціального простору"^[ix], який об'єднує фізичні просторові характеристики із дискурсивно-ментальними уявленнями та соціальними практиками. Підзамче завжди було територією, яка становила одночасно і виклик, і певний ресурс, власне, для міста. У ХІХ  і ХХ  століттях "центральна" влада (міська чи державна) неодноразово намагалася зробити північне передмістя об'єктом своєї політики, що зводилася до експлуатації, емансипації чи модернізації. Однак досвід "залишеності напризволяще", випрацюваний передмістям, задавав також власну локальну позицію чи, точніше, позиції суб'єкта, які проявлялися в "опорі локального матеріалу" й у творенні особливих локальних ідентичностей. Дослідження цього клубка складних переплетінь, на який наклали свій відбиток різні історичні процеси, матеріальні обставини, дискурсивні чинники та соціально-культурні практики, вимагає не одного ґрунтовного дослідження.

Проект "Підзамче: простори та місця" на "Інтерактивному Львові"

Проект "Підзамче: простори та місця", що реалізовується на інтерактивній карті Львова, є спробою створити базовий допоміжний ресурс для такого типу студій. Він має подвійну мету — показати у першому наближенні ту історичну та просторово-матеріальну реальність, яка стоїть за розмитим і суб'єктивним феноменом Підзамча, але також частково виявити й зафіксувати з допомогою відповідних репрезентацій важливий суб'єктивний та персональний досвід, який упродовж багатьох десятиліть вкладався у простір, місця та матеріальні об'єкти дільниці. Важливим моментом при цьому є співвіднесення з ширшим просторовим і часовим контекстом у рамках загального проекту "Львів інтерактивний".

     Хронологія проекту "Підзамче" починається від кінця 60-х років ХХ ст., коли через Жовківське передмістя було прокладено залізничну колію "Львів – Броди", й сягає сьогодення.

     Основний метод інтерактивної репрезентації Підзамча — створення картографічної бази об'єктів, що мають важливе значення для ілюстрування різних аспектів історії дільниці. Це можуть бути окремі будівлі або певні місця чи території. Фіксування об'єктів на карті супроводжується наданням додаткової інформації — історичної та архітектурної довідок, аналітичних та описових текстів, цитат із першоджерел, візуальних матеріалів. Задля охоплення різних паралельних тематичних пластів, наявних у історії Підзамча, картографічна база поділяється на кілька карт-площин, що взаємно перетинаються і доповнюють одна одну. У них представлені такі підтеми:

• Підзамче як промислова територія та робітнича дільниця;
• Підзамче як єврейська дільниця;
• Підзамче як торговельна дільниця;
• Підзамче як об'єкт владних та муніципальних політик і практик;
• Підзамче як символічно-культурний ландшафт.

 

---

[i] Див. Іван Крип'якевич, Львів. Його минувшина і теперішність, Львів, 1910, с. 5
[ii] Роман Лозинський, Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини), Львів, Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2005, с. 22-23
[iii] Володимир Меламед, У княжому Львові (XIII – XIV ст.) // "Ї", №51, 2008, с. 16
[iv] Назарук М. Роль промисловості у формуванні соціоекосистеми міста Львова у ХХ столітті // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14). - с. 26-27
[v] Див. Історія Львова. Короткий нарис (під. Ред. Ю. Гербільського, Є. Лазаренка, В. Осечинського, О. Цибко), Львів, Видавництво Львівського університету, 1956, с. 238 - 254
[vi]
[vii] Див. Ludwik Wierzbicki, Rozwój sieci kolei żelaznych w Galicyi od roku 1847 włącznie do roku 1890, Lwów, 1907
[viii] Див. Carl Sauer, The morphology of landscape // The cultural geography reader (ed. by T.S. Oakes, P.L. Price), New York, Routledge, 2008, s. 96-104; Yi-Fu Tuan, Space and Place: The perspective of experience, University of Minnesota press, 2001
[ix] Див. Henri Lefebvre, The production of space, Blackwell publishing, 1991

 

Перелік вибраної літератури по темі:

Bałaban Majer, Dzielnica żydowska jej dzieje i zabytki, (Lwów, 1909)
Bonusiak Andrzej, Lwów w latach 1918 - 1939, (Rzeszów, Wydawnictwo wyzszej szkoły pedagogicznej, 2000)
Drexler Ignacy. Wielki Lwów, (Lwów, 1920)
Gieryński Jan, Lwów nieznany, (Lwow, 1938)
Chodynicki Ignacy, Historia stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi Miasta Lwowa od zalożenia jego az do czasów terazniejszych, (Lwow, 1829)
Krajewski Adam, "Lwowskie przedmieścia", Biblioteka Lwowska, tom 1, Warszawa, Polski dom wydawniczy, 1990
Lwów dawny i dzisiejszy (pod red. B. Janusza), (Lwów, 1928)
Zaderecki Tadeusz, Gdy swastyka lwowem w ładała... (Wycinek z dziejów okupacji hitlerowskiej), Yad Vashem Archives, 06/28, 12
Архітектура Львова. Час і стилі XIII - XIX ст., під ред. Ю. Бірюльова, (Львів, Центр Європи, 2008)
Історія Львова. У трьох томах, під ред. Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій, (Львів, Центр Європи, 2007)
Історія Львова. Короткий нарис, під. Ред. Ю. Гербільського, Є. Лазаренка, В. Осечинського, О. Цибко, (Львів, Видавництво Львівського університету, 1956)
Крип'якевич Іван, Львів. Його минувшина і теперішність, (Львів, 1910)
Меламед Владимир, Евреи во Львове (XIII - первая половина XX века): События. Общество. Люди, (Львов, 1994)
Мельник Ігор, Довкола Високго Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова, (Львів, Апріорі, 2010)
Михалик Володимир, Лемко Ілько, Львів повсякдений (1939 - 2009), (Львів, Апріорі, 2009)
Наконечний Євген, "ШОА" у Львові. Спогади, (Львів, 2004)
Середньовічні села. Історія північного мікрорайону міста Львова. Етапи розвитку і становлення (Клепарів, Голоско, Замарстинів), А. Васильєва, І. Солодовнікова, Л. Мандзій, Р. Стасько, О. Герус, (Львів, 2008)

Організації

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•