Березневі демонстрації 1848 року ID: 83

Dawny Dominikański Kościół Bożego Ciała to największy kościół barokowy Lwowa. Ten monumentalny zabytek architektury sakralnej jest głównym elementem zespołu architektonicznego datowanego na XV-XIX w., w skład którego wchodzą również budowle klasztoru i dzwonnica. Murowany z kamienia i cegły kościół zbudowany został w latach 1749-1764 (autor projektu: Jan de Witte, M. Urbanik, K. Muradowicz) na miejscu kościoła gotyckiego z XV w., na posesji przyległej do zachodniej granicy zabudowy średniowiecznego Lwowa. W latach 1792-1798 kościół był częściowo przebudowywany (autor projektu: K. Fesinger). W latach 1905-1914 przeprowadzono restaurację wnętrza. Przed fasadą wytyczono plac i urządzono skwer.

Kолишній Палац губернаторів. У 1829 році австрійський уряд купив зведену 1821 року кам'яницю, яка належала родині Краттерів. Новонабуту кам'яницю мали перебудувати для потреб губернатора Галичини. У першій половині ХІХ ст. відбулася реконструкція будинку. Будівля відноситься до палацової архітектури пізнього класицизму (ампір). Тепер тут розміщені Львівська обласна держадміністрація, Львівська обласна рада народних депутатів, Львівське обласне управління культури.

Найдавніший з готелів Львова. Перший готель на цьому місці — "Під трьома гаками" — заклав в 1793 році Георґ (Жорж) Гоффман (1778–1839). В 1811 році на його місці власник збудував новий готель "Російський" ("De la Russіe"), що відкрився для відвідувачів 03.12.1811 р. Це була будівля у стилі класицизму, з двома в'їзними брамами з боку площі та великим садом від пл. Хорунщини (тепер вул. П. Чайковського). У саду було влаштовано павільйони та альтанки, одну з них у вигляді грецького храму 1848 р. збудував архітектор В. Равський-старший. Фронтон готелю прикрашали виконані перед 1811 роком ампірні скульптурні композиції (за твердженням Юрія Бірюльова, майже ідентичні з рельєфами Г. Вітвера на будинку Гауснерів на сучасному просп. Свободи, 1-3). В старому готелю до 1894 року збиралося також німецьке культурне товариство "Веселий норов" ("Frohsin") з власним театром. Готель розібрали у квітні 1899 року.

Будинок, в якому сьогодні діє театр ім. Марії Заньковецької, був споруджений у 1837–1842 рр. як театр фундації гр. Cтаніслава Скарбека. Проект будинку виконав віденський арх. Людвік Піхль, будівництвом керував львівський міський арх. Йоганн Зальцманн. Стилістично будинок є характерним зразком пізнього класицизму у варіанті віденської архітектурної школи. Будинок театру є одним із найбільших у Європі, пам'яткою архітектури національного значення, ох.№1286.

Колишня греко-католицька духовна семінарія i богословська академія (кін. ХІХ ст., арх. Сильвестр Гавришкевич). Будівля в периметральній забудові вулиці, впpитул прибудована до будинку головної пошти і сучасних приміщень Телеграфно-телефонної станції й компанії "УТЕЛ" (Дорошенка, 43). До 1945 року будівля знаходилася на території парку греко-католицької духовної семінарії. Побудована за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича у 1889 році. У каплиці семінарії в 1927–1939 роках був Святодухівський іконостас пензля Петра Холодного-старшого (сьогодні зберігається у Національному музеї). Тепер тут міститься географічний факультет і кафедра іноземних мов ЛНУ ім. І. Франка. 

Житловий будинок (ХІХ cт.) на розі вул. Валової і площі Міцкевича. Будинок побудований на початку ХІХ cт. В 1912 реконструйовані вітрини на першому поверсі. За проектом 1935 — відновлені фасади будинку. В 2003 також проводились ремонтно-відновлювальні роботи. Tиповий приклад львівської житлової архітектури кінця ХІХ.