Pl. Kropywnyckiego, 1 – cerkiew Św. Elżbiety i Olgi ID: 209

Dawny Kościół Św. Elżbiety (obecnie – Cerkiew Św. Elżbiety i Olgi). Monumentalna neogotycka budowla kościoła Św. Elżbiety stała się jednym z najbardziej charakterystycznych punktów na mapie północno-zachodniej części Lwowa, przylegającej do dworca kolejowego. Zajmuje wielką posesję w centrum placu między ulicami Horodecką, Bandery i Szeptyckich. Świątynia budowana była w latach 1903-1911 wg projektu T. Tałowskiego.

History

1904–1911 — будівництво храму.
1914–1915 — реквізовані три дзвони та мідна покрівля.
1918–1919 — поруйновані фасади.
1930-ті  — влаштований орган та необароковий амвон, головний вівтар, вітражі, крипта, мідне покриття дахів
1939 — руйнування через вибух авіабомби. 
1980-і — шпилі храму наново перекрили мідною бляхою.
1990-ті – 2000-і — ремонтно-реставраційні роботи.

Ідея зведення костелу св. Єлизавети у Львові визріла наприкінці XIХ ст., невдовзі після трагічної загибелі австрійської імператриці Єлизавети, відомої як Сісі. Це мав бути парафіяльний храм західного Краківського передмістя, яке тоді інтенсивно розбудовувалося. Створений 1894 року комітет, згідно з дозволом цісаря Франца-Йосифа I, отримав пл. Солярні (від 1924 року – пл. Більчевського, тепер пл. Кропивницького) між сучасними вулицями Городоцькою, Шептицьких і Бандери, загальною площею 1000 кв. сажнів. 1898 року комітет докупив кілька сусідніх ділянок площею 200 кв. сажнів.

За задумом католицького духовенства, костел святої Єлизавети, на противагу до собору святого Юра, мав підкреслити польський характер Львова. Посвяту храму одразу визначили св. Єлизаветі Угорській, опікунці цісаря, а також на честь його дружини Єлизавети Баварської (Габсбурґ). 5 березня 1902 року оголосили архітектурний конкурс. Загальна вартість будівництва мала не перевищувати 700 тисяч золотих ринських (без впорядкування ділянки та вистрою інтер'єру). Кошти на будову збирали доброчинними внесками львівських залізничників. За умовами конкурсу костел мав бути розрахованим на на 2200 осіб, у тому числі 500 сидячих місць; а також бути витриманим у стилі пізньороманської або ранньоготичної архітектури, будуватися із каменю та цегли із відкритим муруванням.

На конкурс надіслали 19 проектів. Журі визнало найкращим проект під девізом "Тріо", автором якого був професор Львівської політехніки Теодор Тальовський (Talowski), учень архітектора Юліяна Захарієвича (Zachariewicz). Будівництво костелу провадила фірма інженера Кароля Ріхтмана (Richtman) під наглядом Яна Новорити (Jan Noworyta). У вересні 1904 року розпочали роботи по копанню ровів під фундаменти, а 15 жовтня 1905 року архієпископ Юзеф Більчевський (Bilczewski) заклав наріжний камінь із фундаційним актом. Стіни зводили до серпня 1908 року.

1908–1911 рр. фірма Францішека Бжозовича (Franciszek Brzozowicz) покрила дахи костелу, а 1910 року встановили три дзвони роботи фірми Фельчинських (Felczyński). У лютому 1911 року фірма Антонія  Барщевського (Barszczewski) розпочала мощення підлоги. Кам'яні віконні заповнення з масверками виконували майстри з Демні (біля Миколаєва над Дністром) на чолі з Яковом Миханівом; скляні віконні заповнення і рами виготовляли в майстерні Фелікса Ґретхела (Gretchel) у Львові. Великої уваги приділили скульптурному оздобленню фасадів і кам'яній різьбі екстер'єру та інтер'єру: до цього були залучені відомі львівські митці, такі як живописець Казимир Сіхульський (Kazimierz Sichulski), скульптор Петро Війтович (Piotr Wojtowicz), Тадеуш Блотницький (Błotnicki), архітекторка та скульпторка Яніна Райхерт-Тот (Reichert-Toth), Людомил Дюркович (Lyudomil Gyurkovich), Юзеф Шостакевич (Józef Szostakiewicz), Вавжинець Дайчак (Wawrzyniec Dajczak), Ядвіґа Городиська (Gorodyska).

Освячення костелу відбулося 22 жовтня 1911 року, роботи над вистроєм інтер'єру ще продовжувалися. Загалом, видатки на будівництво храму склали 1 млн. 544 тис. 378 корон, що майже вдвічі перевершило попередньо заплановану суму.

Під час Першої світової війни були реквізовані 3 дзвони та мідна бляха, яку замінили папою. Лише 1923 року керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісних встановлених як тимчасові. 1926 року у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких (Biernacki). 1930 року тимчасовий головний вівтар замінили на новий мармуровий у стилі Ар Деко, авторами якого були архітектор Людомил Дюркович і Юзеф Шостакевич та скульпторка Яніна Райхерт-Тот, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв. Їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю. Вівтар виготовили на фабриці Чарторийських у Журавні. 1926 року скульптор Петро Війтович та Л. Репіховський виготовили необароковий амвон. 1933 року за проектом Вавжинця Дайчака фірмою Желенських (Żeleński) були влаштовані орнаментальні  вітражі (втрачені). У 1935–1936 рр. збудували крипту, дахи костелу наново покрили мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але проекти не були реалізовані.

1939 року поряд із храмом розірвалася авіаційна бомба, пошкодивши шпилі та стіни. Остання Служба Божа відбулася в костелі у травні 1946, після чого його закрили. В радянський період будівлю використовували як склад. 1962 року з вежі зрізали хрест.

Рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. колишній костел cв. Єлизавети включений до Місцевого реєстру пам'яток під ох.№146-М.

1991 року храм передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву Святих Ольги та Єлизавети. Парохом став о. Михайло Федорів, за якого в 1992 р. розпочався інтенсивний ремонт храму. Повністю перекрили дахи, засклили вікна. Під час реконструкції демонтували також латинський престол, замінивши його греко-католицьким. Дипломники коледжу ім. І. Труша відтворили 10 скульптур апостолів (2 збереглися). 19 травня 1994 р. на годинникову вежу повернули хрест, який виготовили на львівському локомотивно-ремонтному заводі (вага хреста 400 кг). Відновлювальні роботи в інтер'єрі тривали до 1995 р. У 1996–1998 рр. вітражі вівтарної частини зробив Валерій Шаленко. У 2000–2003 рр. територію храму огородили кованою залізною огорожею, виготовленою робітниками згаданого заводу. В храмі донині ведуться ремонтно-реставраційні роботи. Впродовж 2005–2011 рр. влаштували обігрівальний контур у підлозі (2007); замостили керамічною плиткою підлогу (2008); провели ремонт дахів. Крім цього здійснили низку ремонтно-реставраційних робіт екстер'єру: відновили віконні розети, замінили старі віконні рами на склопакети; провели  реставрацію декоративних кам'яних елементів, відтворюються втрачені елементи. Впродовж останніх років облаштовано цоколь та приміщення у вежах під класи, відремонтовані всі сходи, в тому числі металеві гвинтові у вежах та кам'яні, що ведуть до головного входу в храм.

Костел є активною домінантою не лише в забудові західної частини міста, а й у формуванні його краєвиду.

Architecture

Kościół jest murowaną z cegły i kamienia trójnawową bazyliką, z szerokim transeptem i półowalną apsydą. Fasada zachodnia obramowana jest dwoma wieżami z wysokimi gotyckimi iglicami. Trzecia wieża, najwyższa, wznosi się obok przecięcia transeptu z nawą główną. Ściany wzmocnione są przyporami. Budowla przykryta jest sklepieniem krzyżowym wspartym na słupach. Do ołtarza przylegają z obu stron pomieszczenia zakrystii.

Centralna część fasady głównej wysunięta jest do przodu, ma dekoracyjne zwieńczenie i wielką rozetę, pod którą mieści się wgłębiony portal. Łukowe nisze modelujące ścianę fasady zdobione są maswerkami. Wieże zdobią wimpergi i pinakle z baldachimami.

Nad zachodnią fasadą znajduje się Grupa Ukrzyżowania autorstwa P. Wojtowicza z 1911 r. We wnętrzu zachował się ołtarz główny w stylu art deco (1928-1932).

 

People

Антоній Барщевський (Antoni Barszczewski) — його фірма влаштувала мощення підлоги в костелі. 
Юзеф Більчевський (Józef Bilczewski) — архієпископ, який заклав наріжний камінь із фундаційним актом.
Вавжинець Дайчак (Wawrzyniec Dajczak) — архітектор.
Домінік і Вацлав Бернацькі (Dominik, Wacław Biernacki) — фірма з виготовлення органів.
Єлизавета Баварська Габсбурґ (Сісі) — дружина імператора Франца Йосифа I, імператриця Австрії.
Францішек Бжозович (Franciszek Brzozowicz) — власник фірми, яка покрила дахи костелу.
Тадеуш Блотницький (Tadeusz Błotnicki) (1858–1928) — скульптор.
Ядвіґа Городиська (Jadwiga Gorodyska) — архітекторка.
Фелікс Ґретхел (Feliks Gretchel) — власник майстерні з виготовлення скляних віконних заповнень і рам.
Людомил Дюркович (Ludomil Gyurkovich)(1899–1980) — архітектор, співавтор мармурового вівтаря.
Желенські (Żeleński) — власники фірми з виготовлення вітражів.
Юліян Захаревич (Захарєвич, Захарієвич) (Julian Zachariewicz) — архітектор.
Яків Миханів — майстер із Демні (біля Миколаєва над Дністром), що керував роботою з виготовлення кам'яних віконних заповнень із масверками.
Ян Новорита (Jan Noworyta) — будівничий, який вів будівництво костелу
Яніна Райхерт-Тот (Janina Reichert-Toth) (1895–1986) — скульпторка, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв.
Л. Репіховський (Rzepichowski) — скульптор.
Кароль Ріхтман (Karol Richtman) — інженер, фірма якого провадила будівництво костелу.
Казимир Сіхульський (Kazimierz Sichulski) — живописець.
Теодор Тальовський (Teodor Talowski) — архітектор, професор Львівської політехніки, автор проекту костелу.
Михайло Федорів — парох церкви свв. Єлизавети і Ольги з 1991 р.
Фельчинські (Felczynski) — власники фірми, що виготовляла дзвони.
Франц-Йосиф I (Franz Josef I) — імператор Австрійської імперії.
Валерій Шаленко — художник-вітражист, автор вітражів у вівтарній частині.
Юзеф Шостакевич (Józef Szostakiewicz) — архітектор, співавтор мармурового вівтаря.

Sources