Місто на лінії: Листопад 1918-го у Львові ID: 29

Станційний будинок центрального залізничного вокзалу (1901–1904, арх. Владислав Садловський — загальний проект будинку; Альфред Захаревич, Тадей Обмінський — інтер'єри; група інженерів під керівництвом Людвіка Вежбицького — інженерні конструкції; 1921–1922 — добудова другого поверху; 1946–1951 — відбудова з реконструкцією інтер'єрів). Стиль будівлі — сецесія з елементами неоренесансу. Дебаркадер центрального залізничного вокзалу (1903 — проект групи залізничних інженерів під керівництвом Л. Вежбицького; 1946 — відбудова; 2000–2001 — реставрація). Комплекс головного львівського вокзалу є прикладом монументальної архітектурної споруди, проектованої на зламі ХІХ-ХХ століть.

Gmach poczty głównej (1886-1889, arch. S. Hawryszkiewicz, F. Setz; 1919-1923 – przebudowa, arch. E. Czerwiński). Styl budowli – w pierwotnym wariancie historyzm (neobarok), po przebudowie – neoklasycyzm (modernizowany empire). Monumentalny gmach poczty usytuowany jest na zachód od centrum miasta, na działce między ulicami Kopernika, Słowackiego i Doroszenki. Obiekt dominuje w zabudowie kwartału. Pod względem architektury jest jedną z najdoskonalszych budowli użyteczności publicznej w mieście.

Dawny gmach Namiestnictwa (1878-1880, architekci Felix Księżarski, Sylwester Hawryszkiewicz). Styl budowli – historyzm (neorenesans). Gmach o monumentalnej architekturze, usytuowany przy wschodniej granicy zabudowy starego miasta, na dawnych Wałach Gubernatorskich. Zajmuje narożną działkę, północna fasada wychodzi na ul. Proswity. Obecnie (2009 r.) – siedziba Lwowskiej Obwodowej Państwowej Administracji.

Budynek jest przykładem pałacu magnackiego doby baroku, włączonego w zespół późnośredniowiecznej i renesansowej zabudowy Rynku. Wzniesiony został w XVII w., w latach 1744-1763 został kapitalnie przebudowany (autorzy projektu: Jan de Witte, Bernard Meretyn, Marcin Urbanik; rzeźbiarze Sebastian Fesinger, Stefan Kodecki).  

Чотириповерховий будинок на розі вулиць Руської та Підвальної було споруджено у 1905–1906 рр. за проектом архітекторів Івана Левинського і Тадеуша Обмінського. Ця будівля — один із найкращих та найяскравіших зразків "гуцульської" сецесії на території України, пам'ятка архітектури (ох. № 391-М). Товариство "Дністер" відігравало символічну роль в культурному житті та розвитку української громади на початку XX ст. Сьогодні в будинку функціонує Комунальна 1-а міська поліклініка.

Народний Дім постав за проектом Вільгельма Шмідта у 1851–1864 рр. У його образі —  слабкий відгомін романтичної течії в архітектурі класицизму та бідермаєру. Тут містилися товариство і редакція Галицько-Руської матиці та ін., театр "Розмаїтості". Сьогодні тут — Окружний будинок офіцерів Львівського військового округу, кінотеатр "Кінопалац", заклади громадського харчування і танцювальні студії. Пам'ятка архітектури (ох. №295-М).

Dawny Kościół Św. Elżbiety (obecnie – Cerkiew Św. Elżbiety i Olgi). Monumentalna neogotycka budowla kościoła Św. Elżbiety stała się jednym z najbardziej charakterystycznych punktów na mapie północno-zachodniej części Lwowa, przylegającej do dworca kolejowego. Zajmuje wielką posesję w centrum placu między ulicami Horodecką, Bandery i Szeptyckich. Świątynia budowana była w latach 1903-1911 wg projektu T. Tałowskiego.

Dawne koszary obronne, miejsce zakwaterowania i dyslokacji żołnierzy, część składowa jądra cytadeli. Piętrowa budowla koszar z dwiema obronnymi wieżami na flankach. Zbudowane z czerwonej nietynkowanej cegły. Stacjonował w nich austriacki 30 Pułk Piechoty. W latach 1864-65 w celach więziennych przetrzymywani byli Postańcy Styczniowi. W listopadzie 1918 r. kwaterowali tu Strzelcy Siczowi oraz szpital dla rannych na odcinku Cytadela-Ossolineum. W okresie II RP stacjonował tu 19 Pułk Piechoty. W latach 1941-1944 w koszarach, przekształconych w więzienie, przetrzymywani byli radzieccy, francuscy, belgijscy i włoscy jeńcy wojenni. W latach 1944-1980 stacjonowały tu wojska radzieckie i wojskowe kompanie sportowe. Od 1990 r. do dziś w koszarach mieści się bank oraz centrum biurowe.

Sobór archikatedralny Ukraińskiej Cerkwi Grekokatolickiej pod wezwaniem Św. Jury. Sobór Św. Jury jest głównym budynkiem kompleksu na Wzgórzu Św. Jury i jedną z dominant architektonicznej panoramy Lwowa. Katedra zbudowana została w latach 1744-1761 (autorzy projektu: B. Merettini i S. Fesinger), restaurowana była w latach 1905-1911, 1933, 1980, 1999-2001.

Резиденція (сьогодні архиєпископів УГКЦ) була зведена у 1761–1762 роках як частина барокового ансамблю собору св. Юра. Її авторство суперечливе (версії дослідників: Клеменс Фесінґер, Ріко де Тірґей, Ян де Вітте). Бароковий комплекс доповнюють митрополичі сади на схилах Святоюрської гори. Пам'ятка архітектури національного значення (ох. №376) та ЮНЕСКО.

Katedra pw. Wniebowzięcia Najświętszej Marii Panny. W architekturze katedry ormiańskiej tradycyjne formy zapożyczone z Armenii (odpowiednikiem kompozycji bryły centralnej jest świątynia w Ani) łączą się z motywami renesansowymi (nawa, arkady), barokowymi (rzeźba na dziedzińcu) i charakterystycznymi dla epoki historyzmu (fasada od ul. Krakowskiej).

Янівський цвинтар заснований у 1883 р., розташований при вул. Т. Шевченка. Сьогодні його площа становить близько 38 га, на його 68 полях поховано понад 200 тис. осіб. Тут розміщені численні гробівці, що мають високу мистецьку вартість, а також цивільні та військові поховання з Першої і Другої світових воєн, зокрема стрільців УГА, польських військових, гітлерівців, жертв Янівського концтабору 1941–1943 рр. У 1962 р. до цвинтаря приєднано територію розташованого поруч єврейського цвинтаря, заснованого ще у 1855 р. З 1980-х рр. Янівський цвинтар закритий для поховань через брак вільного місця.

Цвинтар розташований на території історичного Кайзервальду при суч. вул. Заклинських. Розміщений у невеликому яру між двома схилами. Цей цвинтар заслуговує на особливу увагу, оскільки тут містяться недосліджені мистецькі пам'ятки ХІХ ст., а також історико-меморіальні поховання з Першої світової війни та Українсько-польської війни 1918–1919 рр., зокрема поховання бійців УГА, в'язнів Талергофу, активістів товариства "Просвіта" та "Союзу Українок".

Пам'ятник загиблим учасникам боїв за Львів 1918 року встановили біля головної будівлі Львівської політехніки у 1925 році. Авторами цього проекту були архітектор Вітольд Вінцент Равський, скульптори Юзеф Стажинський і Анджей Альбрихт. Монумент знищили після 1950 року.

Польський військовий меморіал або Цвинтар оборонців Львова, також званий Меморіалом орлят, був розміщений на ґрунті під Личаківським цвинтарем. Тут були поховані поляки – учасники боїв проти ЗУНР у 1918 р. та проти більшовиків 1920 р., жертви німецько-польської війни 1939 р. та Руху опору у 1922–1944 рр. У 1971 р. цвинтар був знищений радянською владою, тоді ж на частині його території було прокладено суч. вул. Банаха. Протягом 1989–2005 рр. меморіал було частково відбудовано.

Синагога "Хасидим Шуль" збереглася на світлині, зробленій після погрому 1918 року. 1941 року її підірвали нацисти. Споруда в стилі неоренесансу – це реконструкція архітектора Артура Шлєєна. Сьогодні на її місці розташовуються господарські споруди та кав'ярня в "совдепівському" стилі.

Будинок Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької споруджений у 1897–1900 рр. за проектом архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Зведений у стилі історизму в дусі так званого "віденського неоренесансу". Монументальна будівля театру зайняла ключове місце в архітектурному ансамблі головного проспекту міста, створеному наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

На території, що її обмежують вулиці Джерельна, Балабана, Куліша, Під Дубом, розміщувався комплекс колишньої міської газівні, призначення якого було забезпечувати Львів газом для освітлення вулиць. До 2010-х зберігався центральний будинок заводського комплексу — чотириповерхова будівля котельні, споруджена, ймовірно, за проектом архітекторів Альфреда Каменобродзького та Міхала Лужецького у 1890-х роках. Нетинькована цегляна споруда була характерним зразком промислової архітектури кінця ХІХ ст. з елементами неоготики й неороманського стилю.

Парк розміщений між вулицями Листопадового Чину і Крушельницької, на схилі одного з пагорбів Львівської височини. Його територіальною основою були ґрунти приміського єзуїтського фільварку (звідси походить історична назва "Єзуїтський сад"). Наприкінці ХVІІІ ст. імператор Йосиф ІІ подарував його львівським міщанам для облаштування муніципального парку. 1855 р. перепланований Карлом Бауером.