Олександр ЛушпинськийID: 33

Олександр ЛушпинськийID: 33

1878-1944

Архітектор, рисувальник, художник і проектант предметів ужиткового мистецтва.

Олександр Лушпинський (1878 р. – 1944 р., за іншими джерелами – 1943 р., Львів) – архітектор, рисувальник, художник і проектант ужиткового мистецтва, один із провідних майстрів української сецесії у Львові.

Вчився в Івана Левинського (львівського архітектора та власника однієї з найвідоміших будівельних фірм Львова) на архітектурному відділенні Львівської політехніки, яку закінчив у 1904 р. Після цього до 1914 р. працював проектантом в архітектурному бюро Левинського у Львові.

На межі ХІХ і ХХ ст. у багатонаціональному галицькому регіоні стилізація під народне мистецтво, особливо в архітектурі, була одним із основних формотворчих принципів, що були започатковані ще в добу історизму і досягли свого розквіту в мистецтві сецесії. Як наслідок, з'явилися різноманітні напрямки сецесійних національних або регіональних стилів: “закопанський”, “гуцульський”, “загальногалицький”, “польсько-український”, “український”, “єврейський”, “вірменський”, “чеський” тощо. Перехід від історизму до модернізму, який відбувався в цей період під гаслом боротьби з академічним мистецтвом за створення нового мистецького стилю, хронологічно співпадав із різким зростанням національної самосвідомості народів і національних меншин Європи. Тому в царині мистецтва боротьба за створення нового художнього стилю часто співпадала або розвивалася паралельно з рухом за формування сучасних національних стилів. Про цей процес дослідник львівського мистецтва сецесії Юрій Бірюльов пише наступне: “Ідеологічне обґрунтування «гуцульскої сецесії» як синоніма нового українського національного стилю супроводжувалось плідною практикою. Виникли проекти церков у новому стилі – в 1902 р. на конкурсі, оголошеному митрополитом А. Шептицьким (праці А. Захарієвича, О. Лушпинського), в 1904 конкурсні проекти церкви в Соколівці Золочівського повіту (О. Лушпинський, Лев Левинський), проект церкви в Тернополі (1906, Т. Обмінський), проект церкви в с. Балинці Снятинського повіту (1910, О. Лушпинський) та ін.”. “Це форми наших дерев'яних церков, перенесені в камінь та цеглу”, – зазначали у пресі.

Втіленням ідей нового українського стилю в архітектурі стали пошуки поєднання української народної архітектури та декоративного мистецтва. Ця ідея також була яскраво реалізована співробітниками фірми Івана Левинського, серед яких був Олександр Лушпинський. Вже починаючи з 1902 р. Лушпинський постійно використовував у своїх проектах прийом стилізації народного гуцульського та бойківського мистецтва, зокрема в архітектурних спорудах – стилізації народної дерев'яної архітектури.

Архітектори фірми Левинського стали ініціаторами застосування принципів “гуцульської” сецесії також у декоративно-прикладному мистецтві. За проектами Лушпинського виконувалися вироби з металу і дерева, побутова кераміка, книжкові обкладинки, театральні декорації та комплексні інтер'єри. Він також входив до складу художнього керівництва фабрики будівельної та художньої кераміки Івана Левинського, вироби якої високо цінувалися на поч. ХХ ст. по всій Галичині.

Синтетичність мислення, характерна для мистецтва сецесії, часто змушувала поєднувати в особі архітектора навички живописця, прикладника, майстра садово-паркового мистецтва тощо. Більшість архітекторів проектували для своїх споруд оздоблення, обстановку інтер'єру, вітражі, стінні розписи, вирішували проблему поєднання архітектури та садово-паркового мистецтва. Яскравим прикладом синтетичного осмислення сецесійної архітектурної споруди є запроектований Олександром Лушпинським санаторій Казимира Солецького на вул. Личаківській, 107 (1906–1908), в оздобленні якого він не тільки використав мотиви гуцульського дерев'яного будівництва та народної орнаментики, але й вирішив проблему інтеграції споруди в ландшафт, в оточуючий її сад.

Як архітектор, Олександр Лушпинський працював переважно для українських громад Східної Галичини, виконавши для них низку проектів українських церков та громадських споруд. У червні 1922 р. взяв участь у Першій виставці ГДУМ (Гурток діячів українського мистецтва – туди входили художники, літератори, архітектори), що проходила в залах музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Як живописець – малював картини із зображеннями старої архітектури Галичини. Його етюди маленьких церков були показані ним у 1910 р. у Львові на Виставці польського живопису та скульптури, а в 1934 р. – у Варшаві. В 1920 р. у Львові вийшов альбом його акварелей “Дерев'яні церкви Галичини ХVІ–ХVІІІ ст.”. Олександр Лушпинський був автором пам'ятника Івану Левинському на Личаківському кладовищі (1920).

Works

Проекти за межами Львова

1903-1905 — народний дім у с. Копичинці на Тернопільщині.
1904 — конкурсний проект церкви в с. Соколівка Золочівського повіту. Спільно з Левом Левинським.
1906-1907 — церква в с. Оброшино Львівської обл.
1908 — читальня "Просвіти" у с. Буцнів Тернопільської обл.
1909 — кіот у церкві с. Пустомити на Львівщині.
1910 — проект церкви в с. Балинці Снятинського повіту.
1910-1911 — народний дім у Кам'янці-Бузькій Львівської обл.
1910 — церква в с. Балинці Снятинського повіту.
1911 — проект пам'ятника Маркіянові Шашкевичу у Підлиссі під Буськом (слюсарна майстерня Михайла Стефановського).
1912 — церква в с. Бориня (тепер Турківського р-ну Львівської обл.).
1910-1914 — інститут василіанок в Станіславові (тепер Івано-Франківськ).
1914 — пам'ятник Тарасові Шевченку під Винниками біля Львова.
1914 — будинок Сільськогосподарської школи у с. Милування біля Рошніва (нині – Івано-Франківської обл.).

People

Sources