Żydowskie miasto ID: 16

Кам'яниця (конскр. №232 ст., №244 н.) Оґожалковська постала у XVIII ст. в стилі бароко на фундаментах давньої кам'яниці. Вона відома наріжним зображенням лева. Впродовж існування належала різним власникам: Оґожалковським (XVII), Озґевичам, Крижовським, відтак Морунським. Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.79 року кам'яниця включена до Національного реєстру пам'яток під ох.№1284. Нині (2014) на партері кам'яниці від вул. Галицької розташована крамниця "Цифра" та кафе швидкої їжі, у склеплених пивницях із входом від вул. Староєврейської, 5 розмістилося кафе "Хорс".

Це — характерна ренесансна кам'яниця середмістя, що зберегла ренесансні архітектурні елементи. Належала різним власникам, не раз перебудовувалася та змінювала свою оздобу. З початку XIX ст. її власниками були юдеї, які партерні приміщення використовували під шинок і крамниці. В радянські часи приміщення пристосували під житлові — цю функцію вони виконують і сьогодні. Пам'ятка архітектури (ох.  №1296).

У Покоровичівській кам'яниці впродовж двох сторіч мешкали знакові львівські будівничі, причетні до її вигляду: Адам і Ян Покоровичі, Амвросій Прихильний, Андрій Бемер, Йоан Поправа, Вигодний, Йосиф Дубльовський. Через різні перебудови вона дійшла до нас у зміненому вигляді, все ж зберігши давні пивниці та партер. Пам'ятка архітектури (ох. №1300).

Всі будинки на ділянці на вул. Арсенальській, 7, згідно з ліктьовим податком за 1767 рік, належали кагалу. Ділянка з конскр. № 252 від середини XIX ст. перейшла у власність львівського Ізраелітського шпиталю. Тут у різний час розташовувалися приміщення: ритуальна лазня з миквою (басейном) та шхіта (різня), в'язниця та шпиталь.

Бет гаМідраш– молитовний дім з бібліотекою, який опалювався, де самостійно вивчали Талмуд. Мурований Бет гаМідраш в середміській дільниці Львова звели 1797 року. Це була барокізуюча споруда зі стриманим архітектурним вистроєм, що вирізнялася арковими вікнами на партері, які освітлювали молитовний зал. Наприкінці XIX ст. Бет гаМідраш розбудували. 1943 року його підірвали нацисти разом з синагогою "Золота Роза".

Цвинтар був відкритий у 1855 року у зв'язку із закриттям старого єврейського кладовища. У часи німецької окупації цвинтар був знищений. У післявоєнний період тут були перепоховані останки євреїв зі знищених поховань та розстріляних у 1942–1943 рр., встановлено обеліск. Цвинтар заслуговує на особливу увагу, адже тут зберігаються залишки надгробків з поч. ХХ ст., які є недослідженими мистецькими пам'ятками. З 1962 року включений до Янівського цвинтаря.

Давній єврейський цвинтар розміщувався в межах сучасних вул. Раппапорта, Клепарівської, Броварної та Базарної на місці сучасного ринку "Краківський". Це був один із найдавніших єврейських цвинтарів у Європі, перша згадка про який сягає 1414 року. Сьогодні не існує.

Синагога постала у 1582–1595 роках, з цегли і каменю. Зведена архітектором Павлом Щасливим (Paweł Szczęśliwy) у ренесансному стилі, на кошти заможних львівських міщан-юдеїв Нахмановичів (ben Nachman). Синагога – одна з найдавніших мурованих єврейських святинь на теренах України – яскравий зразок історії, архітектури і містобудування. У серпні 1941 року синагогу цілковито розграбували, а 1943 року її підірвали нацисти. Збережені руїни є символом трагедії львівських євреїв.

Міська синагога, звана Великою, перестала існувати 1943 року. Сьогодні на її місці вільна площа з протрасованими фундаментами. Зруйнована синагога була збудована 1801 року в класицистичному стилі на місці ґотичної з 1555 року. Дві півциркульні арки, крізь які сьогодні можна потрапити на площу з вулиць Староєврейської та Братів Рогатинців — це збережені входи у синагогу. Композиційно-просторовою структурою міська синагога була подібна до передміської.  

W 1988 roku Towarzystwo Kultury Żydowskiej im. Szolema Alejchema we Lwowie zainicjowało budowę pomnika zamordowanym w getcie. Istniał już wówczas projekt pomnika. Jego autorką była mieszkanka Jerozolimy, niegdyś lwowiaka, Luisa Sterenstein. Ogólny budżet projektu, który zmieniał się kilka razy na skutek procesów inflacyjnych w latach 90., wyniósł ponad 500 tys. karbowańców. Mimo trudności, budowa została ukończona, i 23 sierpnia 1992 roku odsłonięty został pomnik ku czci ofiar lwowskiego getta (1941-43) – bez tradycyjnej białej zasłony, ale z czerwoną wstążką.

Монументальна, окремо розташована будівля, зі значним відступом від червоної лінії вулиці, розміщена у північно-західній частині міста, в глибині ділянки на похилому терені. Становить архітектурну домінанту вулиць Раппапорта та Леонтовича. Стиль будівлі — iсторизм (мавританський стиль). Будинок cпopуджений на кошти фундації Мавриція Лазаруса. В 1902 за проектом архітектора Владислава Годовського виконано муровану огорожу шпиталю. Сьогодні в будинку знаходиться пологове відділення 3-ої міської клінічної лікарні (2012 p.).

Передміська Синагога на колишньому Краківському передмісті була оборонною спорудою. За все існування її вигляд кілька разів змінювався. Восени 1941 року синагогу підірвали нацисти, а її залишки було розібрано наприкінці 1940-х років.

Триповерховий житловий будинок був споруджений у 1895–1896 рр. як Дім убогих ізраелітів Фундації Германа Гешелеса. Запроектував його міський будівничий Анджей Ґоломб. Це типовий рядовий житловий будинок у стилі історизму. Сьогодні він залишається повністю житловим.

Синагога "Хасидим Шуль" збереглася на світлині, зробленій після погрому 1918 року. 1941 року її підірвали нацисти. Споруда в стилі неоренесансу – це реконструкція архітектора Артура Шлєєна. Сьогодні на її місці розташовуються господарські споруди та кав'ярня в "совдепівському" стилі.

Львівська поступова (прогресивна) синагога, звана темпль (храм), стала першою синагогою реформованого типу в Галичині. Це була монументальна споруда в стилі класицизму, що вирізнялася великою банею і, на відміну від європейських поступових синагог, для яких характерними були орієнтально-мавританські декоративні мотиви (Берлін, Відень чи Будапешт), вона скоріше нагадувала візантійський храм. Львівський темпель знищили нацисти влітку 1941 року.

Синагога "Цорі Ґільод" ("Cori Gilod") розташована в мешкальній забудові двох вулиць, вирізняючись великими вікнами та сецесійним декором. Це одна з кількох синагог в Україні, у якій зберігся стінопис, автором якого є Максиміліан Куґель. 1989 року споруду повернули львівській євpейській громаді "Бейс Аарон ве Ісраель".

Одна з небагатьох збережених синагог Львова, яка була чинною в радянські часи. До спотворень, пов'язаних з катаклізмами XX ст., була пишною сецесійною спорудою, що прикрашала забудову давньої площі Святого Теодора, яку від XIX ст. замешкували євpеї.

Давня кам'яниця, що походила з XVI ст., називалася Крохмалівською – від імені власника Шльоми Крохмаля. Це була ренесансна будівля, характерна для тогочасного Львова, яку зафіксував Франц Ковалишин на рисунку вул. Бляхарської 1904 р., i реконструкцію якої запропонував арх. Януш Вітвіцький на поч. 1944 р.

Будинок №21 у модерновому стилі постав перед Першою світовою війною на фундаментах і пивницях ренесансної кам’яниці, званої Крохмалівською від імені власника юдея Шльоми Крохмаля. Сучасний будинок – один із багатьох чиншових будинків, які зводилися у Львові на зламі ХІХ–ХХ ст. Сьогодні у приміщеннях партеру розташована книгарня "Рідкісна книга" та ремонт телефонів "Мобакс".

Житловий будинок, побудований в 1912 році за проектом арх. Юзефa Авінa для Владислава Жільбера в стилі модерну на місці знесеного невеликого двоповерхового будинку, який походив з 1830-х рр. Реконструктивні зміни фасаду будинку від вул. Св. Станіслава (тепер — вул. Тиктора) виконані за проектом арх. Владислава Шпетмана у 1926 р. В 1935 році споруду реконструйoвaнo під готель "Splendid" (після 1945 р. "Прикарпатський"). Від грудня 2002 р. будівля готелю реконструювалась під АТ кредит Банк (Україна).

Синагога "Аґудас Шльома" (Agudas Schloma) — один із численних хасидських клойзів Львова. Попри своє скромне архітектурне вирішення, вона вирізнялася на тлі забудови кварталу. Синагогу зруйнували під час Шоа. Після знищення на її місці залишилася вільна ділянка. 

Будівля "Єврейськогo товариствa притулку для бездомних" (1929 p., кол. вул. Старотандетнa, 2a) за проектом архітекторів Марека Вайца і Юліуша Кольнера. Ділянка під забудову надавалася безкоштовно з умовою, що за 3 роки на цьому місці буде збудовано притулок для бездомних. Будинок мав 5 поверхів і дві брами; на 1-му поверсі знаходилась громадська їдальня на 260 місць. В 1935 році в їдальні влаштували розборну сцену для вистав. Перед 2-ою світовою війною, коли євр. громаду було розігнано, в будинку облаштували поліклініку. 1941 року, за наказом губернатора "дистрикту Галичина" в цьому будинку знаходився Юденрат з усіма відділами.