Візит цісаря до Львова у 1855 році ID: 77

Парк був заснований в 1835 році. Назву він отримав завдяки фортеці, залишки якої збереглися на території. Структура парку орієнтована на модель ландшафтного парку. Має нижню та верхню тераси. Над верхньою у другій половині ХІХ ст. насипали штучний курган Люблінської унії, з оглядовим майданчиком на вершині. Окраса парку — ясенева та каштанова алеї на нижній терасі.

Kолишній Палац губернаторів. У 1829 році австрійський уряд купив зведену 1821 року кам'яницю, яка належала родині Краттерів. Новонабуту кам'яницю мали перебудувати для потреб губернатора Галичини. У першій половині ХІХ ст. відбулася реконструкція будинку. Будівля відноситься до палацової архітектури пізнього класицизму (ампір). Тепер тут розміщені Львівська обласна держадміністрація, Львівська обласна рада народних депутатів, Львівське обласне управління культури.

Sobór archikatedralny Ukraińskiej Cerkwi Grekokatolickiej pod wezwaniem Św. Jury. Sobór Św. Jury jest głównym budynkiem kompleksu na Wzgórzu Św. Jury i jedną z dominant architektonicznej panoramy Lwowa. Katedra zbudowana została w latach 1744-1761 (autorzy projektu: B. Merettini i S. Fesinger), restaurowana była w latach 1905-1911, 1933, 1980, 1999-2001.

Dawny Kościół bernardynów (obecnie – Cerkiew Św. Andrzeja, Pl. Soborny 3). Kościół bernardyński we Lwowie jest wybitnym przykładem architektury późnorenesansowej, w której znajduje odbicie duch i klimat epoki późnej kontrreformacji. Świątynia zbudowana została w latach 1600-1630 według projektu B. Awelidesa, P. Rzymianina, A. Przychylnego i A. Belera. Budowlę wzniesiono na miejscu starszego budynku drewnianego, datowanego na ok. 1460 r. Wraz z przyległymi obronnymi budynkami klasztornymi, dzwonnicą, kolumną pamiątkową i rotundą nad studnią na dziedzińcu Kościół bernardynów tworzy zespół architektoniczny. 

Kościół klarysek (obecnie Muzeum I. H. Pinzla, oddział Lwowskiej Galerii Sztuki). Kościół klarysek jest najwyraźniejszym akcentem zabudowy dolnej części ul. Łyczakowskiej. Wzniesiony został w 1607 r. (autor projektu: P. Rzymianin), a na lata 60 XVIII w. datowany jest wystrój wnętrza. W latach 1938-1939 przeprowadzono prace restauracyjne z częściową rekonstrukcją (autor projektu: J. Łobos). W efekcie architektura kościoła łączy formy renesansowe, barokowe i art deco.

Dawny budynek jezuickiego konwiktu, później – stary gmach uniwersytetu (XVIII w.; 1842 – przebudowa, arch. F. Stadler). Styl budowli – klasycyzm. Budynek wzniesiono dla jezuickiego konwiktu gdzie kształcono młodzież szlachecką, z czasem rozmieszczono w nim koszary. W 1851 r. gmach przekazano uniwersytetowi. Obecnie (2009 r.) mieszczą się tutaj wydziały biologiczny i geologiczny Lwowskiego Narodowego Uniwersytetu im. I. Franki.

Dawny gmach Sądu Krajowego – „Pałac sprawiedliwości” (1891-1895, arch. F. Skowron, ul. Kniazia Romana 1-3). Monumentalna budowla w śródmieściu, zwieńczona frontonem z balustradą i attyką z grupą rzeźbiarską (1893, rzeźbiarz L. Marconi). Północny westybul upiększa alegoryczna rzeźba personifikująca sprawiedliwość (1893, rzeźbiarz A. Popiel). Sala na pierwszym piętrze jest ozdobiona sztukaterią oraz malowidłami artystów ze szkoły J. Matejki. Styl gmachu – historyzm (wykorzystujący formy renesansu i baroku). Główna (zachodnia) fasada wychodzi na ul. Kniazia Romana, boczna (północna) na pl. Halicki. Obecnie (2009 r.) jest jednym z gmachów Państwowego Uniwersytetu „Lwowska Politechnika”.

Колишня греко-католицька духовна семінарія i богословська академія (кін. ХІХ ст., арх. Сильвестр Гавришкевич). Будівля в периметральній забудові вулиці, впpитул прибудована до будинку головної пошти і сучасних приміщень Телеграфно-телефонної станції й компанії "УТЕЛ" (Дорошенка, 43). До 1945 року будівля знаходилася на території парку греко-католицької духовної семінарії. Побудована за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича у 1889 році. У каплиці семінарії в 1927–1939 роках був Святодухівський іконостас пензля Петра Холодного-старшого (сьогодні зберігається у Національному музеї). Тепер тут міститься географічний факультет і кафедра іноземних мов ЛНУ ім. І. Франка. 

Будинок, в якому сьогодні діє театр ім. Марії Заньковецької, був споруджений у 1837–1842 рр. як театр фундації гр. Cтаніслава Скарбека. Проект будинку виконав віденський арх. Людвік Піхль, будівництвом керував львівський міський арх. Йоганн Зальцманн. Стилістично будинок є характерним зразком пізнього класицизму у варіанті віденської архітектурної школи. Будинок театру є одним із найбільших у Європі, пам'яткою архітектури національного значення, ох.№1286.

Dawne koszary obronne, miejsce zakwaterowania i dyslokacji żołnierzy, część składowa jądra cytadeli. Piętrowa budowla koszar z dwiema obronnymi wieżami na flankach. Zbudowane z czerwonej nietynkowanej cegły. Stacjonował w nich austriacki 30 Pułk Piechoty. W latach 1864-65 w celach więziennych przetrzymywani byli Postańcy Styczniowi. W listopadzie 1918 r. kwaterowali tu Strzelcy Siczowi oraz szpital dla rannych na odcinku Cytadela-Ossolineum. W okresie II RP stacjonował tu 19 Pułk Piechoty. W latach 1941-1944 w koszarach, przekształconych w więzienie, przetrzymywani byli radzieccy, francuscy, belgijscy i włoscy jeńcy wojenni. W latach 1944-1980 stacjonowały tu wojska radzieckie i wojskowe kompanie sportowe. Od 1990 r. do dziś w koszarach mieści się bank oraz centrum biurowe.

Парк розміщений між вулицями Листопадового Чину і Крушельницької, на схилі одного з пагорбів Львівської височини. Його територіальною основою були ґрунти приміського єзуїтського фільварку (звідси походить історична назва "Єзуїтський сад"). Наприкінці ХVІІІ ст. імператор Йосиф ІІ подарував його львівським міщанам для облаштування муніципального парку. 1855 р. перепланований Карлом Бауером.

Від пл. Святого Духа (тепер Івана Підкови) до будівлі Національного музею, закриваючи третину його фасаду, тягнувся довжелезний триповерховий "Дикастеріальний будинок", споруджений у 1792–1800 і добудований у 1838–1844 рр. за проектом Юрія Ґлоговського у стилі класицизму, який у Львові називали "касарняним". Тут містилась Цісарсько-королівська фінансова дирекція, архів кадастральних мап і планів, та інші установи, які мусили періодично відвідувати галичани, які займались підприємницькою чи іншою діяльністю. Будинок був зруйнований бомбами люфтваффе і розібраний до 1947 року.

Двоповерховий будинок був зведений у 1849–1851 роках для Закладу сліпих, школи-інтернату з приміщеннями для навчання, майстерень, та помешкань учнів і вчителя. З 1901 року тут діяла Гімназія №VI (у міжвоєнний період "Гімназія №VI ім. Сташіца"). Після Другої світової війни тут діяв військкоммат. У 2018 році будинок був знесений.

Колишня Колегія піярів (1762–1776 рр.) Акт на заснування колегії видано 1748 р. Будівля побудована на кошти єпископа суфрагана Самуеля Роха Ґловінського, вірогідно, за проектом архітектора Паоло Антоніо Фонтана як освітньо-виховний заклад для шляхетської молоді. Основні будівельні роботи були проведені у 1762–1776 рр., вже після відкриття закладу. Будівельні роботи виконував архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький. Від 1776 р. заклад називався  Терезіанською кoлeгiєю (Collegium Teresianum). Після скасування ордену піярів 1784 р. колегію замінено на шпиталь боніфратів, а згодом після їх касації 1785 р. австрійський уряд передав будівлю урядовому шпиталю, який у 1866 р. став загальним міським шпиталем. Деякий час тут був міський будинок для психічно хворих. Будівля остаточно завершена у 1885 р. Тоді, зокрема, за проектом архітектора Юзефа Каєтана Яновського добудований східний флігель, який за своїми формами повторює західний бароковий; піднятий третій поверх всієї будівлі і покрито її новим дахом. Тепер (2009 p.) – це головний корпус Обласної клінічної лікарні.

Kościół Sakramentek zbudowany został na posesji oddalonej od centrum miasta, w rejonie wschodnich przedmieść Lwowa. Najważniejsze daty z historii budowy kościoła: lata 1743-1780 (autor projektu: B. Merettini); 1881-1887 (przebudowa, autor projektu: A. Minasewicz); 1902-1904 (przebudowa, autor projektu: W. Sadłowski). Ogólną strukturę kościoła i kompozycję fasad charakteryzują formy barokowe.