Звуковий ландшафт Львова ID: 275

Личаківський парк — невеликий міський парк на височинах північно-східного району Львова, що знаходиться біля перетину вулиць Личаківської та Пасічної. За характером композиції належить до парків ландшафтного типу. Створений у 1892 році за проектом видатного майстра львівської садово-паркової архітектури, багаторічного "інспектора плантацій" Арнольда Рьорінґа. Личаківський парк віддалений від центральної частини міста, і є одним із найзатишніших куточків Львова. Домінанта його деревостану — чорні сосни.

Kościół zbudowany został poza granicami fortyfikacji miejskich, na południe od historycznego centrum Lwowa. Znajduje się na północnych zboczach tzw. Góry Kaliczej., na posesji oddzielonej murami od ulic Kopernika i Grabowskiego. Budowla ma charakter wyraźnie obronny. Najważniejszą datą w historii budowy kościoła jest 1634 r. (robotami budowlanymi kierowali autorzy projektu: J. Boni, A. Przychylny); następnie 1640 r. (dobudowa, autor projektu: M. Godny); 1781-1782 (przebudowa szpitala, autor projektu: F. Gryl). Architektura kościoła nosi cechy renesansowe, wyraźne są też wątki gotyckie (kształt okien). <

Львівський лісопарк "Погулянка" — одне з улюблених місць відпочинку городян — розташований на південному сході міста, між вулицями Пасічною, Вашинґтона, Зеленою та Личаківським кладовищем. На початку ХІХ ст. на цій території був маєток адвоката Франциска Венґлінського, збудований на місці приміських господарств ХVІІ – ХVІІІ ст. Пізнішими власниками стали ресторатор Йоган Дістль та пивовар Йоган Кляйн. Погулянка отримала статус лісопарку в 1940 році. У масиві зелені переважають буки та граби.

Парк “Знесіння” – регіональний ландшафтний парк, масив якого розташовується у північно-східній частині Львова. Створений у 1993 р. задля збереження унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння та прилеглої зони, включно з територіями давніх передміських поселень – Знесіння і Кривчиці. Ландшафт парку насичений пам'ятками природи, архітектури, археології.З кінця ХVІІІ ст. терени майбутнього парку “Знесіння”, відомі як “Лоншанівка”, або “Кайзервальд”, стають популярним місцем прогулянок та відпочинку. У 1971 р. тут відкрито скансен, який отримав назву “Шевченківський гай”.

Синагога "Цорі Ґільод" ("Cori Gilod") розташована в мешкальній забудові двох вулиць, вирізняючись великими вікнами та сецесійним декором. Це одна з кількох синагог в Україні, у якій зберігся стінопис, автором якого є Максиміліан Куґель. 1989 року споруду повернули львівській євpейській громаді "Бейс Аарон ве Ісраель".

Dawny Kościół Św. Marii Magdaleny (obecnie Sala koncertowa muzyki organowej i kameralnej). Kościół Św. Marii Magdaleny zbudowany został na wzniesieniu oddalonym od centrum Lwowa, w rejonie dawnych przedmieść południowo-zachodnich. 

Будівля кінотеатру ім. Довженка розташована у загальному громадському центрі житлового району Сихів. Вона була збудована у 1987 р. за індивідуальним проектом, який базується на типовій функціональній схемі. Проект був розроблений авторською групою, у склад якої увійшли арх. Анатолій Ващак, Василь Каменщик, Євгенія Мінкова та конструктори М. Бачинський, Ю. Хробак. За стильовими ознаками будівля належить до модернізму.

Порохова вежа (сьогодні — Будинок архітектора; 1554–1556; 1954–1956 — реконструкція). Одна з чотирьох збережених веж зовнішньої системи давніх міських укріплень. Осібно розміщена споруда, підковоподібна в плані, мурована з каменю, чотирьохповерхова. Крита гостроверхим черепичним дахом. Фасадна стіна прорізана бійницями. Біля входу встановлено скульптури лежачих левів (ХІХ ст.). Будинок архітектора розміщено в вежі з 1956 р.

Алеї, закладені між вулицями Підвальною і Винниченка, утворюють зелений тракт на місці східної частини фортифікацій Львова. Насадження на розрівняних валах насадили 1821 року за ініціативи Вільгельма Райценгайма. Після бурі у 1850-их рр. що повалила тут найстаріші дерева, озеленення відновлювали за проектом міського садівника Карла Бауера.

Станційний будинок центрального залізничного вокзалу (1901–1904, арх. Владислав Садловський — загальний проект будинку; Альфред Захаревич, Тадей Обмінський — інтер'єри; група інженерів під керівництвом Людвіка Вежбицького — інженерні конструкції; 1921–1922 — добудова другого поверху; 1946–1951 — відбудова з реконструкцією інтер'єрів). Стиль будівлі — сецесія з елементами неоренесансу. Дебаркадер центрального залізничного вокзалу (1903 — проект групи залізничних інженерів під керівництвом Л. Вежбицького; 1946 — відбудова; 2000–2001 — реставрація). Комплекс головного львівського вокзалу є прикладом монументальної архітектурної споруди, проектованої на зламі ХІХ-ХХ століть.

Кам'яниця (конскр. №22 ст., №18 н.) постала 1789 р. на місці давньої Кайзерівської кам'яниці. Її звів будівничий Антон Косинський на замовлення власника, адвоката Івана Зарицького. Постановою Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.79 року кам'яниця включена до Національного реєстру пам'яток під ох. №1282. Перед Першою світовою війною і у міжвоєнні часи на партері кам'яниці були розташовані крамниця чоловічого одягу кравця Іцака Ляуфера і майстерня парасоль І. К. Коркеса. Від 2012 року тут розміщене кафе.

Кінотеатр "Штука" був заснований Мареком Парізером у 1926 році в будинку Ремісничої палати. У 1934 році  перейменований на "Балтик" (290 місць, керівник — Францішек Адамський). У 1941–1944 рр. кінотеатр діяв під назвою "Космос". Згодом був перейменований на "Комсомолець". Функціонував принаймні до 23 листопада 1946 року. 

W 1736 roku przed kościołem Św. Andrzeja Apostoła postawiona została barokowa kolumna Św. Jana z Dukli, który, jak uważano, w 1648 roku uratował Lwów przed najazdem tatarskim oraz wojskami Bohdana Chmielnickiego. Kolumnę wzniesiono na koszt wojewody wołyńskiego Seweryna Michała Rzewuskiego.

Dawny Kościół bernardynów (obecnie – Cerkiew Św. Andrzeja, Pl. Soborny 3). Kościół bernardyński we Lwowie jest wybitnym przykładem architektury późnorenesansowej, w której znajduje odbicie duch i klimat epoki późnej kontrreformacji. Świątynia zbudowana została w latach 1600-1630 według projektu B. Awelidesa, P. Rzymianina, A. Przychylnego i A. Belera. Budowlę wzniesiono na miejscu starszego budynku drewnianego, datowanego na ok. 1460 r. Wraz z przyległymi obronnymi budynkami klasztornymi, dzwonnicą, kolumną pamiątkową i rotundą nad studnią na dziedzińcu Kościół bernardynów tworzy zespół architektoniczny. 

"Поле почесних поховань Героїв" — місце поховань українських військових, які загинули у часі російської війни проти України. Належить до юрисдикції Личаківського цвинтаря (поле №86А). 

Dawny Dominikański Kościół Bożego Ciała to największy kościół barokowy Lwowa. Ten monumentalny zabytek architektury sakralnej jest głównym elementem zespołu architektonicznego datowanego na XV-XIX w., w skład którego wchodzą również budowle klasztoru i dzwonnica. Murowany z kamienia i cegły kościół zbudowany został w latach 1749-1764 (autor projektu: Jan de Witte, M. Urbanik, K. Muradowicz) na miejscu kościoła gotyckiego z XV w., na posesji przyległej do zachodniej granicy zabudowy średniowiecznego Lwowa. W latach 1792-1798 kościół był częściowo przebudowywany (autor projektu: K. Fesinger). W latach 1905-1914 przeprowadzono restaurację wnętrza. Przed fasadą wytyczono plac i urządzono skwer.

Колишній будинок Галицького Музичного Товариства (1907, архітектор Владислав Садловський). Стиль будівлі – сецесія. Концертний зал прикрашений ліпним орнаментальним плафоном, на сцені встановлено орган (1880 p.). Сьогодні (2009 p.) – будинок Львівської обласної філармонії.

Станцію "Підзамче" звели після прокладення залізничної колії Львів–Броди наприкінці 1860-х років. Вона розташувалася на території колишнього Папарівського цвинтаря. Станційні приміщення кілька разів реконструювали та перебудовували, тож первісний вигляд зберігся лише частково. 

Львівська теплоелектроцентраль-1 (вулиця Козельницька, 5) постачає тепло і гарячу воду для вулиць Наукової, Володимира Великого, Сихова та Нового Львова. Функціонує на базі міської електростанції змінного струму, введеної в дію у 1909 році під керівництвом Йосифа Томіцького. Під час Другої світової війни більшість устаткування електростанції вивезли або зруйнували нацисти. Роботу було відновлено за допомогою привезеного обладання в рамках контрибуції після перемоги над нацистською Німеччиною. Максимальної потужності у 60 МВт електростанція досягла наприкінці 1950-х років. Після побудови Добротвірської електростанції втратила своє значення та була переведена у режим теплопостачання.

Бет гаМідраш– молитовний дім з бібліотекою, який опалювався, де самостійно вивчали Талмуд. Мурований Бет гаМідраш в середміській дільниці Львова звели 1797 року. Це була барокізуюча споруда зі стриманим архітектурним вистроєм, що вирізнялася арковими вікнами на партері, які освітлювали молитовний зал. Наприкінці XIX ст. Бет гаМідраш розбудували. 1943 року його підірвали нацисти разом з синагогою "Золота Роза".

Синагога постала у 1582–1595 роках, з цегли і каменю. Зведена архітектором Павлом Щасливим (Paweł Szczęśliwy) у ренесансному стилі, на кошти заможних львівських міщан-юдеїв Нахмановичів (ben Nachman). Синагога – одна з найдавніших мурованих єврейських святинь на теренах України – яскравий зразок історії, архітектури і містобудування. У серпні 1941 року синагогу цілковито розграбували, а 1943 року її підірвали нацисти. Збережені руїни є символом трагедії львівських євреїв.

Стрийський парк розташований у південній частині Львова між вулицями Стрийською і верхньою частиною Франка на узгір’ях, з яких бере початок потік Сорока. Розробником проекту цього уславленого парку був Арнольд Рьорінґ, досвідчений “інспектор плантацій” королівського столичного міста Львова.Роботи на території розпочато у 1887 р. План нижньої тераси базувався на принципах живописного ландшафтного парку. Верхня тераса, облаштована для проведення Крайової виставки 1894 р., має регулярну структуру. У Стрийському парку на площі більш як 50 га ростуть клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни та інші дерева.

Кінотеатр "Львів" на 760 місць існує з 1960 року. Це був перший широкоформатний кінотеатр України зі стереозвуком. Після спаду виробництва широкоформатних фільмів, його було переобладнано системою "Mono". 

Львівська поступова (прогресивна) синагога, звана темпль (храм), стала першою синагогою реформованого типу в Галичині. Це була монументальна споруда в стилі класицизму, що вирізнялася великою банею і, на відміну від європейських поступових синагог, для яких характерними були орієнтально-мавританські декоративні мотиви (Берлін, Відень чи Будапешт), вона скоріше нагадувала візантійський храм. Львівський темпель знищили нацисти влітку 1941 року.

Колишній будинок театру-вар'єте (1909, архітектори Зиґмунт Федорський, Станіслав Мацудзинський). "Модернізований" історизм початку ХХ ст. В оформленні екстер'єру широко використано мотиви з арсеналу готики в поєднанні з декоративними елементами, типовими для сецесії. Сьогодні (2009 p.) — будинок Львівського театру ім. Л. Курбаса.

Uroczyste odsłonięcie pomnika pierwszego drukarza Iwana Fedorowa na skwerze między ulicami Pidwalną i Ruską, przed budynkiem Państwowego Archiwum Obwodu Lwowskiego (DALO), odbyło się dnia 26 listopada 1977 roku. Jego autorami byli znani lwowscy rzeźbiarze Walentyn Borysenko i Walentyn Podolskyj, współpracował z nimi Anatolij Konsułow.  

Будівля автовокзалу “Львів” на вул. Стрийській, 109 зведена у 1976-80 рр. Архітектори проекту – В. Сагайдаківський, В. Леохновський та М. Столяров; інженери – В. Бойків та А. Єфремов.  Стиль будівлі – модернізм. Приваблива форма автовокзалу в поєднанні з 14-поверховими житловими будинками на його фоні створюють виразну картину при в’їзді до міста. Станом на 2013 р., окрім автобусної станції, приміщення будівлі орендуються автосалоном.

Dawny Kościół Św. Anny (Ul. Horodocka 30-32). Kościół Św. Anny zbudowany został daleko poza granicami dawnych murów miejskich, na północny zachód od historycznego centrum miasta. Świątynia znajduje się na rogu obecnych ulic Horodeckiej i Szewczenki. Od południa przylegają do niej budynki dawnych zabudowań klasztornych. Data budowy – 1673 r.; przebudowy odbyły się w XVIII-XIX w.; hełm wieży nadbudowany został w 1927 r. (autor projektu: – B. Wiktor). Budowlę wzniesiono na miejscu dawniejszego kościoła, datowanego na 1505 r. 

Sobór archikatedralny Ukraińskiej Cerkwi Grekokatolickiej pod wezwaniem Św. Jury. Sobór Św. Jury jest głównym budynkiem kompleksu na Wzgórzu Św. Jury i jedną z dominant architektonicznej panoramy Lwowa. Katedra zbudowana została w latach 1744-1761 (autorzy projektu: B. Merettini i S. Fesinger), restaurowana była w latach 1905-1911, 1933, 1980, 1999-2001.

Kościół klarysek (obecnie Muzeum I. H. Pinzla, oddział Lwowskiej Galerii Sztuki). Kościół klarysek jest najwyraźniejszym akcentem zabudowy dolnej części ul. Łyczakowskiej. Wzniesiony został w 1607 r. (autor projektu: P. Rzymianin), a na lata 60 XVIII w. datowany jest wystrój wnętrza. W latach 1938-1939 przeprowadzono prace restauracyjne z częściową rekonstrukcją (autor projektu: J. Łobos). W efekcie architektura kościoła łączy formy renesansowe, barokowe i art deco.

Будинок Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької споруджений у 1897–1900 рр. за проектом архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Зведений у стилі історизму в дусі так званого "віденського неоренесансу". Монументальна будівля театру зайняла ключове місце в архітектурному ансамблі головного проспекту міста, створеному наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

Figura Amfitryty znajduje się w północno-zachodnim rogu Rynku. Badacz lwowskiej rzeźby J. Birulow pisał: „Do najlepszych dzieł Hartmana Witwera (1774-1825) należą bez wątpienia cztery kamienne, wykonane z wapienia posągi na rogach Rynku – uosabiają alegorie Ziemi (figury Diany i Adonisa) oraz Wody (figury Neptuna i Amfitryty). Czas wykonania figur można określić na lata 1810-1814. Pierwsza wzmianka pisemna o posągach na Rynku pochodzi z 1815 roku. Rada miejska wydała wówczas rozporządzenie o ochronie posągów podczas tradycyjnego ukraińskiego święta Jordanu (poświęcenia wody)”.