Secesja ID: 14

Триповерховий житловий будинок, споруджений у 1905 році для Ізраеля та Саломона Ельстерів, а також Леона Топфа. Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (ох.№10). За будинками №9 та №11 розміщена будівля колишньої фабрики "Ельстер і Топф". Сьогодні (2014) в будівлі розташовані офіси.

Narożny budynek mieszkalny w stylu secesji, wchodził w skład tzw. ronda. 1905 r. magistrat, przychylając się do podania Hermana Wallacha, zatwierdza plany i wydaje pozwolenie na budowę. Projekt zostaje wykonany przez architekta Henryka Salwera. Plany wykonane zostają przez budowniczego Remera. W pierwszych dwóch dekadach XX w. w budynku tym mieszkał profesor uniwersytetu  Edmund Biernacki i podróżnik Leon Winig. Obecnie (2009 r.) obiekt wykorzystywany jest jako budynek mieszkalny.

(1906) - narożny budynek mieszkalny z zewnętrznej strony ronda, w stylu secesji. Wzniesiony przez architekta Jana Lewińskiego dla właścicieli Jana Papеé i jego żony Marii Papеé. W latach 1910. w tym budynku mieszkał jego właściciel, profesor, lekarz policyjny, specjalista od chorób skórnych i wenerycznych Jan Papеé. Obecnie (w 2009 r.) kamienica służy głównie jako budynek mieszkalny.

(1906) - budynek mieszkalny w pierzei ulicy, w stylu secesji. Fasadę dekorowaną secesyjną sztukaterią i kratami upiększają kolorowe ceramiczne płytki. Zbudowany przez architekta Jana Lewińskiego dla właścicieli Izraela Elstera, Solomona Elstera i Leona Topfa, współwłaścicieli firmy Elster & Topf. W latach 1910. w tym budynku znajdowały się atelier fotograficzne „Helios” i „Rubens” Maurycego Fruchtmanna oraz Redakcja i zarząd Skorowidzu adresowego królewskiego stołecznego miasta Lwowa. W latach 1930. w kamienicy mieszkał znany lwowski profesor lekarz Adolf Beck. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) kamienica służy głównie jako budynek mieszkalny.

(1906) - budynek mieszkalny wchodzi do składu ronda, w stylu secesji. Zbudowany przez architekta Jana Lewińkiego dla własnych potrzeb. W latach 1930. właścicielem kamienicy był Bernard Pordes, urzędnik Wydziału Krajowego (pierwszy i ostatni pracownik Wydziału wyznania mojżeszowego). Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) budynek służy dla prywatnego zamieszkania.

(1906 - ul. Bohomolca 6) - budynek w prawej pierzei ulicy w stylu secesji, zaprojektowanej przez architektoniczne biuro Jana Lewińskiego dla właściciela realności Leona Staubera - projekt głównej fasady przez architekta Tadeusza Obmińskiego. W latach 1930. przeprowadzono w kamienicy nieznaczne remonty i przebudowy. Leszek Sawicki wspominał o wydarzeniach w tym domu w lipcu 1944 roku. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) znaczną część budynku zajmuje Centrum Miejskiej Historii Europy Środkowo-Wschodniej, reszta wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

(1906) - budynek mieszkalny, w stylu secesyjnym z elementa,i neogotyckimi, wchodzi w skład tzw. ronda. Zbudowany został według projektu architekta Jana Lewińskiego dla Henryka Gottliba Haszlakiewicza. W drugiej dekadzie XX w. mieszkali w tym budynku poseł Sejmu Galicyjskiego Eugeniusz Oleśnicki (Євген Олесницький), architekt Adam Opolski, redaktor „Gazety Lwowskiej” Adam Krechowiecki (1850-1919). Mieściła się tu także pensja dla dziewcząt Аmalji d' Endel. W latach 20. właścicielem budynku był Jakub Posament (1879-1926), znany lwowski kupiec, aktywny działacz społeczny. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009) kamienica pełni funkcje budynku mieszkalnego.

(1907) - budynek mieszkalny w zabudowie atrialnej, w stylu secesyjnym, zbudowany został trzypiętrowy budynek według projektu Jana Lewińskiego (Іванa Левинського), zamówiony przez Izraela Elstera, Solomona Eltnera i Leona Topfa. Fasada dekorowana secesyjną sztukaterią i okuciami, ozdobiona ceramicznymi płytkami. We wnętrzu budynku zachowały się witraże. W latach 30. w budynku znajdował się zakład fotograficzny „Foto-Oto” (Oleh Łużnicki [Олег Лужницький] i J. Silberbusch). Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009) kamienica wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

Триповерховий житловий будинок був споруджений у 1905 році за проектом, виконаним у бюро Івана Левинського для фірми "Ельстер і Топф". Це чиншовий будинок у стилі орнаментальної сецесії, пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний №9). Сьогодні (2014) в будинку розміщена Прокуратура міста Львова та Львівський державний інститут проектування комунального будівництва "Львівпромкомунбуд".

Колишній будинок Галицького Музичного Товариства (1907, архітектор Владислав Садловський). Стиль будівлі – сецесія. Концертний зал прикрашений ліпним орнаментальним плафоном, на сцені встановлено орган (1880 p.). Сьогодні (2009 p.) – будинок Львівської обласної філармонії.

Dawny budynek Muzycznego Instytutu im. M. Łysenki (1913-1916, arch. E. Czerwiński, Biuro Architektoniczne J. Lewińskiego; Pl. Szaszkiewicza 5). Styl budynku – neoklasycyzm pocz. XX w. Wnętrze w stylu późnej secesji. Obiekt wzniesiono na działce narożnej, szczelnie otoczonej zabudową sąsiednich kwartałów mieszkalnych. Obecnie (2008 r.) budynek jest siedzibą Lwowskiej Państwowej Szkoły Muzycznej im. St. Ludkiewicza.

Колишній будинок театру-вар'єте (1909, архітектори Зиґмунт Федорський, Станіслав Мацудзинський). "Модернізований" історизм початку ХХ ст. В оформленні екстер'єру широко використано мотиви з арсеналу готики в поєднанні з декоративними елементами, типовими для сецесії. Сьогодні (2009 p.) — будинок Львівського театру ім. Л. Курбаса.

Gmach dawnej bursy Ukraińskiego Towarzystwa Pedagogicznego (1906-1908, architekci L. Lewiński, T. Obmiński, biuro architektoniczne I. Lewińskiego). Wybitny zabytek architektury „ukraińskiego stylu modern”. Obecnie (2009 r.) – główny gmach Ukraińskiego Państwowego Uniwersytetu Leśnictwa.

Будинок колишньої Промислової Школи (1907-1909, архітектори Владислав Садловський, А. Вайсс; 1920-і рр. - добудова). Стиль будівлі – cецесія. Сьогодні (2008 p.) – будинок Львівського технікуму залізничного транспорту і Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша.

Будинок колишнього Технологічного Інституту (1907–1909 рр., арх. Тадей Обмінський). Будинок споруджено для т. зв. Технологічного Інституту — закладу, функцією якого було поширення професійних знань в середовищі промисловців та ремісників, з метою підвищення якості продукції і кваліфікації виробників. Стиль будівлі — cецесія. Сьогодні (2009 p.) будинок використовується як навчальний корпус Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка.

Dawne Sanatorium Kazimierza Soleckiego (1909 r.). Budynek został wzniesiony według projektu z 1908 r.  architekta Aleksandra Łuszpińskiego (Ołeksandr Łuszpyńskyj) jako sanatorium Czerwonego Krzyża, do I wojny światowej stanowił własność lekarza Kazimierza Soleckiego. W 1934 r. nadbudowano drugie piętro (arch. Wawrzyniec Dayczak). Obecnie w budynku mieści się oddział szpitala Wojsk Ochrony Pogranicza Ukrainy.

Станційний будинок центрального залізничного вокзалу (1901–1904, арх. Владислав Садловський — загальний проект будинку; Альфред Захаревич, Тадей Обмінський — інтер'єри; група інженерів під керівництвом Людвіка Вежбицького — інженерні конструкції; 1921–1922 — добудова другого поверху; 1946–1951 — відбудова з реконструкцією інтер'єрів). Стиль будівлі — сецесія з елементами неоренесансу. Дебаркадер центрального залізничного вокзалу (1903 — проект групи залізничних інженерів під керівництвом Л. Вежбицького; 1946 — відбудова; 2000–2001 — реставрація). Комплекс головного львівського вокзалу є прикладом монументальної архітектурної споруди, проектованої на зламі ХІХ-ХХ століть.

Чотириповерховий будинок на розі вулиць Руської та Підвальної було споруджено у 1905–1906 рр. за проектом архітекторів Івана Левинського і Тадеуша Обмінського. Ця будівля — один із найкращих та найяскравіших зразків "гуцульської" сецесії на території України, пам'ятка архітектури (ох. № 391-М). Товариство "Дністер" відігравало символічну роль в культурному житті та розвитку української громади на початку XX ст. Сьогодні в будинку функціонує Комунальна 1-а міська поліклініка.

Кам'яницю збудували за проектом арх. Альфреда Захаревича у 1909 році для страхової компанії Assicurazioni Generali в стилі пізньої сецесії. У путівниках її називають італійською, однак вона була приписана до міста Трієст, що належав тоді до Австро-Угорщини. До ІІ Світової війни у цьому будинку, оздобленому горельєфами Тадея Блотницького та скульптурами Зиґмунта Курчинського, містилась ресторація Юзефа Баєра, у якій виступало кабаре "UL" ("Вулик") та кілька модних крамниць. Сьогодні (2009 р.) тут перебуває фінансово-економічний інститут.

Колишній будинок Празького Банку (зараз — будинок Промінвестбанку України), споруджений у 1912 році, проект архітектора Матвія Блехи. Пізня сецесія. Монументальна споруда у ряді забудови центрального проспекту міста, локована на розі проспекту Свободи та вул. Гнатюка. Разом з розташованим навпроти давнім будинком Галицької Ощадної Каси творить один з найпомітніших акцентів південно-західної ділянки львівського "ringstrasse". Будинок — цегляний, тинькований, зведений з використанням залізобетонних конструкцій. П'ятиповерховий, з високим дахом, в плані — Г-подібний.

Koлишній готель "Народна гостинниця" (зараз — будинок Західної регіональної митниці; 1905–1906, архітектурне бюро Міхала Уляма). Орнаментальна сецесія. Наріжна будівля у ряді житлової забудови, розміщена зі східного торця кварталу, на куті вулиць Костюшка (східний фасад) та Дорошенка (південний фасад). Тильний північний фасад виходить на вул. Ю. Дрогобича. Є одним із архітектурних акцентів вул. Дорошенка. З 1999 року будинок використовується Львівською митницею.

Колишній дім адвоката Сеґаля — визначна пам'ятка ранньої (орнаментальної) сецесії у Львові, що характеризується оригінальною композицією фасадів та виразним силуетом. Один із містобудівельних акцентів проспекту Шевченка, зразок престижного житла початку ХХ ст. Пам'ятка архітектури місцевого значення, Ох. № 396. 

Житловий будинок, споруджений у 1905-1906 рр., архітектурним бюро Едмунда Жиховича. Зразкова пам'ятка сецесійної архітектури. На першому поверсі сьогодні розташована бібліотека.

Чиншовий будинок, зведений за проектом Юзефа Сосновського і Альфреда Захарєвича у 1910 р. — одна з найкращих пам'яток архітектури Львова у стилі модерну. Постановою Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. будинок внесений до Реєстру місцевих пам'яток, ох.№66-М. Сьогодні (2014) використовується як житлово-офісний будинок, тут розташовані вид-во "Світ", адвокатське бюро і Управління соціального захисту населення м. Львова.

Житловий будинок (1910, архітектурне бюро Івана Левинського). Будинок споруджено біля підніжжя пагорбів Стрийського парку. Характерний приклад постсецесійної архітектури у Львові.

Будинок архітектора Івана Долинського, споруджений за його власним проектом у 1898–1902 рр. у стилі "піттореск". Це — одна із містобудівельних домінант, що надають романтично-історичний колорит території колишньої Софіївки. Вписаний у складний рельєф, будинок вирізняється своїм силуетом із високою вежею, черепичними дахами складної конфігурації, цегляними коминами та шпилями. У ньому використані унікальні дерев'яні та металеві елементи конструкцій та декору (шпилі, огородження, водомет-горгулья тощо), а також живописні панно під карнизом вежі. Пам'ятка архітектури (ох. №764-М).

Вілла була зведена фірмою Івана Левинського у 1911–1912 рр. для українського адвоката Романа Ковшевича. Будівля — яскравий приклад пізньої сецесії, вирізняється елементами народної орнаментики у декорі фасадів. Пам'ятка архітектури (охор. №1214-М).

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Dwupiętrowy budynek na planie litery L. Korpus od frontu dopełnia oficyna, dobudowana pod kątem prostym. Razem z sąsiednim budynkiem nr 7 kamienica tworzy bliźniaczą grupę w kształcie litery T. Fasada wyróżnia się w perspektywie ulicy podobnym do podkowy szczytem attyki. Secesja.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego - współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Budynek na planie litery L, tradycyjnym dla kamienic, które składają się z głównego frontalnego korpusu i wewnętrznego skrzydła – oficyny. Fasada, umiejscowiona wzdłuż linii regulacyjnej, ozdobiona trójkątnym szczytem. Cechą dekoracyjnego wykończenia kamienicy jest geometryzacja ornamentalnych form, wskazująca na późną secesję.

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1906-1907; biuro projektowe architekta Jana Lewińskiego – współautorstwo Jana Lewińskiego i Lwa Lewińskiego [?]). Wielka, dwupiętrowa budowla na planie podkowy położona w głębi działki ma trzy fasady. Na rogu wystający wielokątny wykusz. Kamienica wyróżnia się ostrą, ekspresyjną sylwetką dachu z daszkami. Sekcje mieszkań zgrupowane są dookoła dwóch pionów komunikacyjnych. Budynek zwraca uwagę jako przykład architektury secesyjnej stylizowanej na motywy sztuki ludowej.

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Aleksandra Łuszpińskiego?]). Dwupiętrowa kamienica usytuowana na zboczu pogórka, tworzy grupę-zespół w parze z przyległym budynkiem nr 25. Fasada odznacza się wyrazistą plastyką zaokrąglonej kątowej bryły. Rdzeń wewnętrznej struktury stanowi klatka schodowa, wokół której organizowane są sekcje mieszkalne. Dla Lwowa, z początku lat 1910., kamienica jest jednym z najlepszych przykładów architektury budynków wielomieszkaniowych. 

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Aleksandra Łuszpińskiego?]). Dwupiętrowa kamienica tworzy grupę-zespół w parze z przyległym budynkiem nr 23. Architektoniczna bryła budynku, wzniesionego na zboczu dawnego wąwozu i otoczonego ogrodowo-rekreacyjnym terenem, harmonijnie wpisała się w malowniczy krajobraz. Plastyka zaokraglonej ściany frontowej świadczy o odejściu od tradycji projektowania fasad typu „kurtynowego”. Wewnętrzne rozplanowanie typu sekcyjnego. Późna secesja. 

Gmach dawnego Akcyjnego Spółdzielczego Banku (1911), usytuowany na zachodniej stronie placu. Wzniesiony dla Akcyjnego Spółdzielczego Banku według projektu z 1910 r. przez arch. Alfreda Zachariewicza w stylu klasycyzującego modernizmu. W okresie międzywojennym mieściły się tutaj rozmaite instytucje państwowe, obecnie znajduje się tu Zarząd Ministerstwa Spraw Wewnętrznych Ukrainy w Obwodzie Lwowskim.

(ok. 1909 r.). Budynek mieszkalny usytuowany w pierzei ulicy, wzniesiony według projektu architekta Adama Opolskiego dla Michała i Stefanii Zawojskich w stylu romantycznej secesji.

(1908 r.) Budynek mieszkalny usytuowany w pierzei ulicy. Wzniesiony według projektu architekta Agenora Imduchowskiego z twórczej pracowni architekta Adama Opolskiego dla Marii Rek w stylu romantycznej secesji.

(lata 1925–1926). Budynek mieszkalny usytuowany w pierzei ulicy. Wzniesiony według projektu architekta Stankiewicza dla Ireny Stankiewicz w stylu romantycznej secesji.

(1910 р.). Житловий будинок, розташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом Аґенора Імдуховського з творчої майстерні Адама Опольського для Ванди Імдуховської в стилі романтичного модерну.

(lata 1908–1911). Budynek mieszkalny usytuowany w pierzei ulicy. Wzniesiony według projektu z 1908 r. przez architekta Adama Opolskiego dla Franciszeka Sawy w stylu romantycznej secesji. W 1911 r. według projektu architekta Iwana Lewińskiego opracowano dodatkowe plany. W 1936 r. według projektu architekta Henryka Sandiga wykonano rekonstrukcję parteru. W tym budynku w latach 1909–1923 oraz 1923–1924 mieszkała ukraińska wywiadowczyni Olga Basarab z Lewickich. W latach 1946–1972 mieszkał tu i pracował pisarz Anton Szmygielski.

(lata 1911–1913). Budynek mieszkalny usytuowany w pierzei ulicy. Wzniesiony według projektu architekta Adama Opolskiego dla Leokadii Kraft w stylu romantycznej secesji.

(1928 r.). Budynek mieszkalny usytuowany w pierzei ulicy. Wzniesiony według projektu z 1925 r. (architekt nieznany) dla Józefa Pencakowskiego w stylu romantycznej moderny.

Одна з небагатьох збережених синагог Львова, яка була чинною в радянські часи. До спотворень, пов'язаних з катаклізмами XX ст., була пишною сецесійною спорудою, що прикрашала забудову давньої площі Святого Теодора, яку від XIX ст. замешкували євpеї.

Два суміжні, дзеркально відображені будинки збудовані в 1906–1907 роках Якубом Рисяком. Обидва характеризуються сецесійною стилістикою, вираженою у прикметному ліпному декорі, а також в розписах з мотивом маків. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Wielomieszkaniowy budynek (1906-1907; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe firmy budowlanej Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Narożna dwupiętrowa kamienicą jest częścią składową zabudowy wzdłuż obwodu kwartału. Fasadę zdobią frontony o parabolicznym kształcie. Blok na Г-podobnym planiema ścięty narożnik. Wejście z ul. Neczuja Lewickiego, klatka schodowa jest wkomponowana przy kącie wewnętrznego podwórza. Secesja.

Mieszkalny dom jednorodzinny – willa (1904-1905; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe budowlanej firmy Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Jednopiętrowy budynek usytuowano na wąskiej kątowej działce jako wolnostojący obiekt otoczony sadem i kwietnikiem. Prostokątny zarys planu ożywiają występy ryzalitów. Ekspresję architektonicznej kompozycji wzmacniają ostre sylwetki trójkątnych szpiców i uskoki wysokości gzymsów. Architektura budynku ma cechy stylu zakopiańskiego w połączeniu z formotwórczymi środkami secesji. Dominantę wystroju dekoracyjnego stanowią rzeźbione elementy drewniane.

Будинок під № 47 на вул. Котляревського, що є колишньою віллою Кароля Дзядоня Дзелінського, збудований у 1903–1906 рр. фірмою Івана Левинського, за проектом Альфреда Захаревича. Вілла розташована на центральній вулиці респектабельної дільниці Кастелівки — між нинішніми вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберґа. Основним акцентом будівлі є  наріжна вежечка з високим гострим шпилем, що разом із відкритим цегляним муруванням та високими стрімкими дахами під черепицею надають віллі готизуючого характеру.Рішенням  Львівського облвиконкому № 381 від 05.07. 1985 р. вілла внесена до списку пам'яток місцевого значення  (Ох. № 116-М).

Два суміжні будинки на вулиці Котляревського, 26 і 26а зведені у 1905–1906 роках львівським будівничим Якубом Рисяком. Вони вирізняються зі свого оточення сецесійною стилістикою, вираженою у ліпному декорі рослинного характеру. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

Wielomieszkaniowy budynek (1908-1909; architekt-budowniczy Józef Hornung). Dwupiętrowa kamienica, o V-podobnym planie, z trzech stron przed fasadami  otoczona kwietnikami i ogrodem. Lewy brandmur graniczy z boczną ścianą sąsiedniego budynku nr 19. Narożna część bloku ma występ w kształcie trapezu, nad którym nadbudowano niewielką kopułę; na rogu znajduje się portal. Klatka schodowa, przylega do narożnika, zorientowana jest po przekątnej. Pokoje w skrzydłach bocznych rozmieszczone są według zasady dwurzędowej. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1902; późniejsza przebudowa; biuro projektowe architekta-budowniczego Iwana Lewińskiego [współautorstwo Iwana Lewińskiego i Alfreda Zachariewicza ?]). Projektowany był jako niewielki dom jednopiętrowy (później nadbudowano drugie piętro), wolnostojący w otoczeniu kwietników i sadowych działek. Budynek w planie ma kształt wydłużonego prostokąta z wąskim narożnym ryzalitem, zorientowanym po przekątnej. W kompozycji fasad przeważają pionowe podziały rozczłonkowania. Na tylnej fasadzie występuje cylindryczny blok klatki schodowej wykonany z żelazobetonu. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; architekt-budowniczy Józef Hornung). Dwupiętrowa kamienica graniczy brandmurami z bocznymi ścianami sąsiednich budowli. Plan i wystrój powtarzają w lustrzanym odbiciu kształty przylegającego budynku nr 17. Przed fasadą urządzono kwietnik; za blokiem, w głębi kwartału – sad. Pośrodku fasady, pod trójkątnym balkonem-daszkiem, rozmieszczono portal, z lewej strony występuje pozorny ryzalit zakończony szczytem, który zdobi majolikowe panneau. Plan ma Г-podobną konfigurację. Secesja.

Wielomieszkaniowy budynek (1904–1905; biuro projektowe architekta- budowniczego Iwana Lewińskiego). Nieduży jednopiętrowy dom, wzniesiony z odstępem od linii regulacyjnej, zblokowany jest w parę z sąsiednim domem nr 16. Charakter fasad określa pionowe rozczłonkowanie lizenami, na których są zakomponowane reliefy. Boczna zachodnia fasada jest symetryczna, w jej środku urządzone jest wejście. Założenie na planie prostokąta z występami ryzalitów. Wewnątrz bloku znajduje się małe zamknięte podwórze. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1910-1911; architekt-budowniczy Józef Hornung). Dwupiętrowa kamienica graniczy brandmurami z bocznymi ścianami sąsiednich budowli. Plan i wystrój powtarzają w lustrzanym odbiciu kształty przylegającego budynku nr 19. Przed fasadą urządzono kwietnik; za blokiem, w głębi kwartału – sad. Pośrodku fasady, pod trójkątnym balkonem-daszkiem, rozmieszczono portal, z prawej strony występuje pozorny ryzalit zakończony szczytem, który zdobi majolikowe panneau. Secesja.

Wielomieszkaniowy budynek (1904-1905). Nieduży jednopiętrowy dom, wzniesiony z odstępem od linii regulacyjnej, zblokowany jest w parę z sąsiednim domem nr 18. Charakter fasad określa pionowe członowanie lizenami, na których skomponowane są reliefy. Portal rozmieszczony jest na bocznej wschodniej fasadzie. Założenie na planie prostokąta z występami i ryzalitami. Wewnątrz bloku znajduje się małe zamknięte podwórze. Secesja. 

Wielomieszkaniowy budynek (1904-1905; architekt Alfred Zachariewicz [biuro projektowe budowlanej firmy Józefa Sosnowskiego i Alfreda Zachariewicza]). Z czasem kamienica została przystosowana do potrzeb zakładu leczniczego. Budowla jest dwupiętrowa. Fasada, orientowana według linii regulacyjnej, posiada symetryczną strukturę. Pośrodku zakomponowany jest występ z portalem, zakończony szczytem. Po prawej strony – wjazd na podwórze. Budynek ma plan w kształcie prostokąta, z występem ryzalitu ze strony podwórza. Klatka schodowa znajduje się w centrum bloku. Późny historyzm (wykorzystujący motywy gotyku) z domieszką elementów secesji.

Wielomieszkaniowy budynek (1900-1901; biuro projektowe architekta-budowniczego Jana Lewińskiego (Iwan Łewyńskyj). Nieduży jednopiętrowy dom zbudowany z odstępem od linii regulacyjnej, brandmurem graniczy z budynkiem nr 25. Fasady są pionowo podzielone przez pozorne ryzality o trójkątnych zwieńczeniach. Zarys planu stanowi wydłużony prostokąt. Węższa fasada wychodzi na ul. Gen. Czuprynki, przy lewym skraju urządzony jest portal. Na tylnej fasadzie, od strony sadu, przybudowano nieduży występ z werandą. Wewnątrz bloku jest małe zamknięte podwórze. Secesja. 

Wielorodzinny budynek mieszkalny (1910-1911; architekci – współautorzy projektu: I. Kędzierski i A. Opolski). Trzypiętrowa kamienica zwraca uwagę dynamicznym kształtem fasady ozdobionej ryzalitami i wykuszem. Bryłę architektoniczną stanowi korpus na planie prostokąta, przyległy do ul. Gen. Czuprynki, wykończony oficynami od strony podwórza. Klatka schodowa podkreśla centralną oś planu. Pomieszczenia rozlokowane są w dwóch rzędach. Neoklasycyzm początku XX w. połączony z elementami architektury późnej secesji. Górna część fasady ozdobiona podwójnymi haut-relief.

Будинок є визначним прикладом львівської сецесії. Його звела фірма Зиґмунта Кендзерського і Міхала Уляма за проектом Тадеуша Обмінського Юзефа Гауссмана у 1906–1907 роках. Пам'ятка архітектури (№735-М). 

Kолишній Реколекційний дім єзуїтів –– пам'ятка архітектури поч. ХХ ст., розташована у глибині ділянки, на південний захід від центральної частини міста, у дільниці Новий Світ. Побудований за проектом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана. При реколекційному домі 1914–1916 рр. побудовано костел єзуїтів св. Йосифа і блаженного Анджея Боболі за проектом архітекторiв Станіслава Дидека i Францискa Мончинськoгo. У вересні 1939 року під час обстрілу та авіабомбардування Львова дахи реколекційного дому і костелу були пошкоджені. Радянська влада закрила дім 04.04.1946 року i у радянський час тут діяла школа (будівлю перебудовано і з'єднано галереєю з костелом, змінено декор головного фасаду). Від серпня 1993 року частину будівлі передано на новіціат греко-католицького Згромадження сестер милосердя св. Вінцента де Поля. У костелі тепер греко-католицька церква св. Йосифа-обручникa, a більшу частину приміщень дому використовує Національний лісотехнічний університет України.

Житловий будинок (1908 р.), pозміщений у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Адама Опольського для Яна Ґотфріда в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1911–1912 рр.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Михайла Ковальчука для Едмунда і Марії Шнайдерів в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1909 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом, виконаним в творчій майстерні архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського для Едварда Яворського в стилі романтичного модерну. В 1936 р. за проектом архітектора Євгена Нагірного проведена реконструкція будинку.

Житловий будинок (1909 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом, виконаним в творчій майстерні архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського для Володимира Черніка в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1908 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітектора Сaломона Рімера з творчої майстерні Адама Опольського і Ігнатія Кендзерського в стилі романтичного модерну. Реставрація фасаду 2000 р.

Житловий будинок (1908–1909 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом виконаним в творчій майстерні архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського для Вільгельма Манна в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1908 р.), pозташований у периметральній забудові вулиці. Будівля зведена архітектором Міхалом Мацялеком для Самуеля Брьодера в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1910–1911), pозташований у периметральній забудові вулиці. Побудований, вірогідно, за проектом архітектора Адама Опольського в стилі романтичного модерну.

Житловий будинок (1910 р.) на червоній лінії вулиці, у периметральній забудові. Побудований за проектом архітектора Артура Шлеєна як колишній купецький банк. Близько 1918 р. тут знаходилася дирекція інженерії військової, а пізніше — команда гарнізону Львова. Будинок є характерним прикладом громадської будівлі початку ХХ ст. з прикметами європейської архітектурної школи.

Житловий будинок (1909–1911 рр.), pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом архітекторів Альфреда Захарієвича та Юзефа Сосновського. Скульптури на головному фасаді, які представляють алегорії мистецтва і ремесел, виконав скульптор Зиґмунт Курчинський.

Житловий будинок (1887–1888 рр.) на розі вул. Валової і пл. Галицької. Побудований за проектом архітектора Вінцента Кузневича як прибутковий будинок для власників Франциска Кобєльського і Міхала Валіхевича. У 1905 році тут розмістилося культурно-освітнє товариство ім. М. Качковського, а в 1926–1932 рр. — редакція газети "Сель-Роб". На першому поверсі в кінці ХІХ ст. розмістилася кав'ярня "Центральна".

Житловий будинок (1909–1913 pp.) у периметральній забудові вулиці. Побудований за проектом Владислава Дердацького і Вітольда Мінкевича як прибутковий будинок.

Колишня школа ім. Бартоломея Зиморовича (1892 p.). На окремо розташованій ділянці, зі значним відступом від червоної лінії забудови вулиці. В 1935 році за проектом архітектора Адама Кор'якєвича надбудований четвертий поверх. Проект сходової клітки і залізобетонного перекриття четвертого поверху виконав інженер Рудольф Матула. В 1970-х рр. до тильної сторони старого будинку добудована нова споруда. Перед фасадом школи, на п'ядесталі, у 1965 р. встановлено погруддя Тараса Шевченка (скульптори — Яків Чайка, Емануїл Мисько), яке фактично є першим пам'ятником Шевченку у місті. Тепер у будину діє СШ №63.

В минулому — Перша Українська академічна гімназія (1906 р.). Розташована на розі вулиць С. Бандери і Архітекторської. Гімназія заснована ще в жовтні 1784 р. за розпорядженням імператора Йосифа ІІ як складова частина Львівського університету (академії). Звідси походить її назва — "академічна гімназія". В 1773 р., коли в Австрійській імперії було скасовано орден єзуїтів, на базі Львівської єзуїтської колегії (академії) створено 6-класну гімназію з дворічним ліцеєм. В 1848 році ця гімназія, в якій навчання проводилося німецькою мовою, мала бути переведена на українську мову. Першу матуру на українській мові гімназисти склали лише в 1878 році. У гімназії працювали Ілля Кокорудза, Анатоль Вахнянин, Омелян Огоновський, Іван Верхратський, Михайло Возняк, Філарет Колесса, Іван Крип'якевич та інші видатні педагоги.   

Житловий будинок (1908 р.) pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований на кошти власника Броніслава Лоншама де Бер'є. Проект будинку виконав будівничий Станіслав Дец.

Житловий будинок (1908 р.), pозташований в периметральній забудові вулиці. Побудований для власника Юзефа Кьоніґа. Проект будинку виконав 1907 р. будівничий Владислав Гертман, проект фасаду — архітектор Юзеф Пйотковський. В 1910 р. архітектор Ігнатій Віняж виконав проект реконструкції першого поверху під магазин.

Будинок №21 у модерновому стилі постав перед Першою світовою війною на фундаментах і пивницях ренесансної кам’яниці, званої Крохмалівською від імені власника юдея Шльоми Крохмаля. Сучасний будинок – один із багатьох чиншових будинків, які зводилися у Львові на зламі ХІХ–ХХ ст. Сьогодні у приміщеннях партеру розташована книгарня "Рідкісна книга" та ремонт телефонів "Мобакс".

Житловий будинок, побудований в 1912 році за проектом арх. Юзефa Авінa для Владислава Жільбера в стилі модерну на місці знесеного невеликого двоповерхового будинку, який походив з 1830-х рр. Реконструктивні зміни фасаду будинку від вул. Св. Станіслава (тепер — вул. Тиктора) виконані за проектом арх. Владислава Шпетмана у 1926 р. В 1935 році споруду реконструйoвaнo під готель "Splendid" (після 1945 р. "Прикарпатський"). Від грудня 2002 р. будівля готелю реконструювалась під АТ кредит Банк (Україна).

Будинок розташований у центральній частині міста на розі вулиць Грицька Чубая (раніше Академіка Павлова) та Кониського. Будинок побудований на початку ХХ ст. за проектом архітектора Івана Левинського для Юзефа та Александра Ельстерів. Є пам'яткою архітектури місцевого значення (ох.№М-220). Сьогодні використовується як житловий.

Будинок розташований у центральній частині міста в лінійній забудові вулиці. Побудований на поч. ХХ ст. за проектом архітектора Івана Левинського для Юзефа та Олександра Ельстерів. Має спільний проект із сусіднім будинком №1. Є пам'яткою архітектури місцевого значення (ох.№М-221). Сьогодні використовується як житловий.

Чотириповерхова кам'яниця на вул. Кониського, 4а розташована у центральній частині міста в лінійній забудові вулиці. Споруджена у 1907–1908 роках за проектом арх. Зиґмунта Кендзерського для Ядвіґи Кендзерської. Сьогодні використовується як багатоквартирний житловий будинок.

Житловий будинок на розі вулиць Глібова і Драгоманова. Збудований для Г. Бріха (H. Brich) за проектом архітектора Тадея Обмінського у 1906 р. В будинку проживав відомий фізик Мар'ян Смолуховський (1872–1917). Будинок є характерним прикладом львівської житлової архітектури початку ХХ ст. в стилі  сецесії.

"Дім Шопена" споpуджeний у 1898 році для Сабіни Гершелес за проектом архітектора Карла Боубліка. Будинок прикрашає погруддя Фридерика Шопена, що було не лише виразом уподобань власників кам'яниці, але й своєрідною рекламою фірми фортепіано та музичних інструментів Гошелеса. Навпроти був теж великий магазин музичних інструментів який провадила фірма Йозефа Векслера. Цій фірмі належали теж музичні магазини на центральних вулицях Кракова і Варшави. А в пoпepeдній кам'яниці, на місці якої збудували "Дім Шопена", у 1843 році був перший у Львові салон фотографії (дагеротипії) Йосифа Польмана.

Oдна з перших львівських сецесійних кам'яниць, збудована за проектом Альфреда Захаревича aбo Івана Левинського для Германа Бака. За проектом 1927 року надбудовано третій поверх. У 1899-1900 роках тут внизу була відома за радянських часів кнайпа "Рубці по-львівськи". Сюди приходили поласувати "львівською екзотикою" — флячками. Потім її переобладнали на популярний бар "Гарячі бутерброди", який весною 2008 року закрився.

Багатоквартирний будинок споруджений у 1904–1905 рр. за проектом архітектора Тадея Обмінського. Це невелика триповерхова кам'яниця — компонент периметральної забудови кварталу. Прямокутна в плані, з дворядним розташуванням покоїв і сходовою кліткою в центрі корпусу. Фасад, орієнтований за регуляційною лінією, виділяється ліпним декором. Зокрема, з правого боку компонується пристінок, завершений сецесійним фронтоном із рельєфною маскою, завдяки якому будинок можна віднести до найзначніших пам’яток львівської сецесії. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.

Багатоквартирний будинок споруджений  у 1904–1905 рр. за проектом  архітектора Альфреда Захаревича (проектне бюро будівельної фірми Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича). Невелика триповерхова кам'яниця, включена у периметральну забудову кварталу, Г-подібна в плані. Корпус складається з  фронтального блоку, що має двотрактове розташування покоїв та рамена офіцини. На фасаді з правого боку компонується пристінок із порталом. У ліпному декорі та кованих оздобах виявляються виразні ознаки стилю сецесії. У пізніші роки кам'яниця була значно перебудована.