Іван КерницькийID: 192
Іван КерницькийID: 192
1913-1984
Народився 12 (за іншими даними — 30) вересня
1913 року в селі Суходіл
(тепер — Перемишлянського району Львівської області) у сім’ї кравця.
У 1924 році закінчив початкову чотирирічну
школу в селі Водники (тепер — Відники Пустомитівського району
Львівської області). Продовжив навчання в семикласній "Рідній школі" ім.
Бориса Грінченка у Львові. Першою львівською адресою Керницького стало
помешкання родини Михайла й Катерини Похмурських у кінці вулиці Городоцької
(точна адреса невідома), наступною — кімната,
яку винаймав у приватній квартирі на вулиці Городоцькій, 95). Вступив до
Торгівельної школи, але не зміг її закінчити через стан здоров'я.
Входив до середовища галицьких
літераторів, згуртованих довкола двотижневика "Назустріч" (1934–1938): Михайла Рудницького, Святослава
Гординського, Богдана Ігоря Антонича та інших.
Від 1934 року працював у концерні "Українська
преса" Івана Тиктора — спершу складачем, а потім редактором часопису "Наш
прапор" (1923–1939). Свої перші новели, оповідання, гуморески публікував у
сатирично-гумористичних часописах "Зиз", "Комар" та інших. Іван
Керницький близько товаришував з Едвардом Козаком, провідним ілюстратором
концерну Тиктора й кооперативу "Червона Калина", знаного із влучних
ілюстрацій для сатиричних періодичних видань. За спогадами Остапа Тарнавського,
саме завдяки Козакові почалась письменницька діяльність Керницького.
1934 року у видавництві Тиктора
вийшла перша збірка оповідань "Святоіванські вогні", яка, за
спостереженням Ірини Вільде, "блисла святоіванськими вогниками, не
оставивши замітнішого сліду по собі, хіба що в душах тих, що читали ту збірку,
вогники ті не погасли скоро. З приводу тої першої збірки про Івана Керницького
говорилося ген пізніше, що він ще дуже молодий, що має талант і що пише "подібно"
як Василь Ткачук". 1938 року вийшла друга збірка "Мій світ", у
якій чіткіше простежується авторська стилістика, в 1940 році у видавництві "Радянський
письменник" з'явилася третя збірка "Село говорить".
Під час дворічної служби у польському
війську в місті Лешно Познанського
воєводства (тепер — Великопольське воєводство) захворів на астму, яка
супроводжувала його до кінця життя.
Перед 1944 роком Керницький емігрував
до Австрії, де перебував у таборі для переміщених осіб. 1947 року в Мюнхені
вийшла його книжечка (на 48 сторінок) "Циганськими дорогами" — хронікерські
записи з життя переселенців у таборах. У 1949 роках Керницький переїхав до
Нью-Йорка, де писав статті до гумористичного місячника "Лис Микита" і щотижневі
фейлетони для газети "Свобода". У виданій 1952 року збірці оповідань "Перелетні
птахи" йдеться про адаптацію українських емігрантів в Америці.
Помер 15 лютого 1984 року в
Нью-Йорку. Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Брук
(штат Нью-Джерсі, США).
±
1939
1939 року, з приходом радянських
військ, Іван Керницький увійшов до редакції львівського щоденника "Вільна
Україна". Брав участь у діяльності Оргкомітету Спілки радянських письменників
України; 1940 року офіційно прийнятий до Спілки. Співпрацював із
Львівським радіокомітетом, зокрема, підготував інсценізацію "Серьожа
Брузжак" за повістю "Як гартувалась сталь" Миколи Островського,
котра, однак, була розкритикована на шпальтах "Вільної України". За
свідченням Остапа Тарнавського, Керницький належав до молодих літераторів,
оптимістично налаштованих щодо творчої праці в радянських умовах.
1940 року була видана збірка прози
Керницького "Село говорить", у якій тема села розкрита у притаманній
авторові гумористичній манері.
У період німецької окупації
1942-1944 років писав для театру "Веселий Львів". Перед приходом
радянських військ до Львова емігрував на Захід, за що на довгий час був
викреслений з літературного та мистецького життя України.
Твори Івана Керницького:
Збірки оповідань, повістей:
"Святоіванські вогні"
(1934)
"Мій світ" (1938)
"Село говорить" (1940)
"Герой передмістя"
(1958)
"Будні і неділя" (1973)
Збірки гуморесок, фейлетонів:
"Циганськими дорогами"
(1947)
"Перелетні птахи"
(1952)
Збірки драматичних творів:
"Король стрільців"
(1943)
"Квіт папороті" (1943)
"На ріках Вавилонських"
(1948)
"Тайна доктора Горошка" (1953)
Related places
-
Вул. Підвальна, 3 – вул. Валова, 31 – офісний будинок (колишній житловий)
-
Вул. Коперника, 42 – будинок вчителя
People
Sources
Джерела:
Авторка — Ольга Бєлявцева1. Ірина Вільде, Незбагненне серце, Упоряд., вступ. стаття і прим. М.А. Вальо, (Львів: Каменяр, 1990), 220-223.
2. Ігор Качуровський, "Гумор української еміграції", Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки, (Київ: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008), 581–605.
3. І. М. Лисенко, "Керницький Іван Степанович", Українська літературна енциклопедія, т. 2, (Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990), 450.
4. Остап Тарнавський, "Іван Керницький", Слово, Збірник 11, (Б. м.: ОУП "Слово", 1987), 298-303.
5. Остап Тарнавський, "Письменник-гуморист Іван Керницький", Альманах Українського Народного Союзу на рік 1985, (1985), 136–144.
6. Публікації в газеті "Вільна Україна" за 1939–1941 рр.