У 1930 році закінчив сім класів місцевої школи. Під час навчання здобув прихильність учителів. Тут же почав віршувати.

Після закінчення школи був учасником, а згодом і керівником хореографічного гуртка при товаристві "Просвіта". Був активним у політичному житті села, брав участь у діяльності Сель-Робу (Українського селянсько-робітничого соціалістичного об'єднання). Виголошував промови на демонстраціях, з чим пов'язані перші арешти — 1931 та 1932 років. Працював у видавництві в Коломиї. Цікавився етнографією, записував звичаї та обряди у рідному селі, його матеріали про весілля на Покутті опубліковано в журналі "Життя і знання" (1935, № 97).

1934 року переїхав до Львова, де затоваришував із представниками літературного об'єднання "Дванадцятка", для яких був "Гуцуликом", — таке прізвисько часто з'являється на сторінках тогочасної української преси у дописах Анатоля Курдидика та Василя Гірного. Жартівливими псевдонімами письменники нерідко послуговувалися самі й підписувалися так у сатиричній пресі, наприклад, у журналі "Зиз". У цей період Василь Ткачук активно друкувався у літературних та мистецьких часописах "Жіноча доля", "Народна справа", "Неділя", "Дажбог", "Літопис Червоної Калини", "Діло", "Назустріч" тощо, видав три збірки новел. В архіві Народного музею історії і побуту села Іллінці зберігається журнал "Жіноча доля" за квітень 1933 року з першою опублікованою новелою письменника — "Весна іде".

Мав авантюрну вдачу, певний час був фордансером (платним партнером для танців).

1941 року призваний до Червоної Армії. 19 жовтня 1944 року, загинув у бою в селі Шлайвен (Східна Прусія) у віці 28 років.

Увійшовши в літературу з "великим гармидером" (за визначенням Богдана Нижанківського), Василь Ткачук поступово втратив письменницький запал. Після виходу 1938 року збірки "Зимова мельодія" видав лише кілька новел у періодиці. За нових обставин видавництво "Радянський письменник" видало процензуровані твори з попередніх збірок у книжечці "Весна" (Київ, 1940).

У вересні 1939 року за наказом Народного комітету освіти УРСР Василь Ткачук став студентом Львівського університету, але закінчити студії йому не вдалося.

1940 року Ткачука офіційно прийняли до Львівської організації Спілки радянських письменників України. За неаргументоване та довільне використання допомоги від Літературного фонду, яким завідував письменник Юрій Шовкопляс, Василь Ткачук потрапив у неласку до правління Спілки. За спогадами Остапа Тарнавського, з початком війни 1941 року правління передало письменника мобілізаційній комісії.

Новелістика Василя Ткачука характеризується стилістикою поезії в прозі, написана підкарпатським говором, у ній помітно вплив творів Василя Стефаника. Перша його збірка "Сині чічки" претендувала на нагороду Товариства українських письменників і журналістів ім. І. Франка за 1935 рік.

"Сині чічки" (1935)

"Золоті дзвінки" (1936)

"Зимова мельодія" (1938)

"Весна" (1940)