Місто та мистецтво на межі ID: 270

Колишній будинок Галицької Ощадної Каси. Тепер (2015 p.) — будинок Львівського музею етнографії та художнього промислу НАН України та Інституту народознавства НАН України. Побудований на місці давнього "Англійського готею" за проектом арх. Юліана Захаревича у 1889–1891 рр. для будинку Галицької ощадної каси. Стиль — пізній історизм (неоренесанс). Імпозантна банківська споруда, локована на наріжній ділянці, на куті просп. Свободи (східний фасад) та вул. В. Гнатюка (північний фасад). Разом з розташованим навпроти будинком колишнього Празького Банку творить один з найпомітніших акцентів просп. Свободи. Об'єкт використовується як музейний будинок з 1950 року.

(1906 - ul. Bohomolca 6) - budynek w prawej pierzei ulicy w stylu secesji, zaprojektowanej przez architektoniczne biuro Jana Lewińskiego dla właściciela realności Leona Staubera - projekt głównej fasady przez architekta Tadeusza Obmińskiego. W latach 1930. przeprowadzono w kamienicy nieznaczne remonty i przebudowy. Leszek Sawicki wspominał o wydarzeniach w tym domu w lipcu 1944 roku. Od 1985 r. stanowi zabytek architektury miejscowego znaczenia. Obecnie (2009 r.) znaczną część budynku zajmuje Centrum Miejskiej Historii Europy Środkowo-Wschodniej, reszta wykorzystywana jest jako budynek mieszkalny.

Будинок колишньої Промислової Школи (1907-1909, архітектори Владислав Садловський, А. Вайсс; 1920-і рр. - добудова). Стиль будівлі – cецесія. Сьогодні (2008 p.) – будинок Львівського технікуму залізничного транспорту і Львівського коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша.

Budynek jest przykładem pałacu magnackiego doby baroku, włączonego w zespół późnośredniowiecznej i renesansowej zabudowy Rynku. Wzniesiony został w XVII w., w latach 1744-1763 został kapitalnie przebudowany (autorzy projektu: Jan de Witte, Bernard Meretyn, Marcin Urbanik; rzeźbiarze Sebastian Fesinger, Stefan Kodecki).  

Будинок Львівського державного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької споруджений у 1897–1900 рр. за проектом архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Зведений у стилі історизму в дусі так званого "віденського неоренесансу". Монументальна будівля театру зайняла ключове місце в архітектурному ансамблі головного проспекту міста, створеному наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

Kościół klarysek (obecnie Muzeum I. H. Pinzla, oddział Lwowskiej Galerii Sztuki). Kościół klarysek jest najwyraźniejszym akcentem zabudowy dolnej części ul. Łyczakowskiej. Wzniesiony został w 1607 r. (autor projektu: P. Rzymianin), a na lata 60 XVIII w. datowany jest wystrój wnętrza. W latach 1938-1939 przeprowadzono prace restauracyjne z częściową rekonstrukcją (autor projektu: J. Łobos). W efekcie architektura kościoła łączy formy renesansowe, barokowe i art deco.

Колишній будинок театру-вар'єте (1909, архітектори Зиґмунт Федорський, Станіслав Мацудзинський). "Модернізований" історизм початку ХХ ст. В оформленні екстер'єру широко використано мотиви з арсеналу готики в поєднанні з декоративними елементами, типовими для сецесії. Сьогодні (2009 p.) — будинок Львівського театру ім. Л. Курбаса.

Koлишній палац Лозинського (1873, арх. Філіп Покутинський; зараз, 2009 p. - будинок Львівської галереї мистецтв). Iсторизм (неоренесанс). Будинок пристосовано під музейну експозицію з 1914 р.

Парк “Знесіння” – регіональний ландшафтний парк, масив якого розташовується у північно-східній частині Львова. Створений у 1993 р. задля збереження унікального природно-історичного комплексу гряди Знесіння та прилеглої зони, включно з територіями давніх передміських поселень – Знесіння і Кривчиці. Ландшафт парку насичений пам'ятками природи, архітектури, археології.З кінця ХVІІІ ст. терени майбутнього парку “Знесіння”, відомі як “Лоншанівка”, або “Кайзервальд”, стають популярним місцем прогулянок та відпочинку. У 1971 р. тут відкрито скансен, який отримав назву “Шевченківський гай”.

У будинку на просп. Шевченка, 1 діяв кінотеатр зі зміною назв і власників: “Європа” (1937–1939), “Україна” (1944–1991), Галицький центр кіномистецтв (1991–2007). У свій час “Європа” був одним із найбільших кінотеатрів міста. У 2007 р. було демонтовано прибудову глядацького залу, а інші приміщення здано в оренду під магазини.

Порохова вежа (сьогодні — Будинок архітектора; 1554–1556; 1954–1956 — реконструкція). Одна з чотирьох збережених веж зовнішньої системи давніх міських укріплень. Осібно розміщена споруда, підковоподібна в плані, мурована з каменю, чотирьохповерхова. Крита гостроверхим черепичним дахом. Фасадна стіна прорізана бійницями. Біля входу встановлено скульптури лежачих левів (ХІХ ст.). Будинок архітектора розміщено в вежі з 1956 р.

Jedyny lwowski teatr wzniesiony w stylistyce funkcjonalizmu. Został zaprojektowany i zrealizowany jako teatr (1938–1939) i do dziś zachował swoją pierwotną funkcję.

(lata 1960). Gmach Lwowskiej Państwowej Akademii Weterynaryjnej Medycyny zbudowany w stylu „radzieckiego historyzmu”, projekt wykonano w pracowni znanego radzieckiego architekta I. Zołtowskiego w 1961 r. Budynek jest usytuowany przy ul. Piekarskiej za jej skrzyżowaniem z ul. Terszakowców i stanowi architektoniczną dominantę w zabudowie ulicy. Na fasadzie głównego gmachu jest umieszczona tablica pamiątkowa na cześć profesora Stepana Gżyckiego. Zabytek jest charakterystycznym przykładem budowli w stylu „radzieckiego historyzmu”, przedstawia wartość historyczną, jako budowla związana z działalnością profesora S. Gżyckiego. Uznany za zabytek historyczny o znaczeniu lokalnym.

Колишній будинок Промислового Музею (1898–1904, арх. Юзеф Каєтан Яновський, арх. Євген Весоловський, ск. Леонард Марконі). Стиль будівлі — пізній історизм (неоренесанс). Інтер'єр відзначається багатством ліпного декору (ск. Антон Попель). До 1940 року тут містилася Національна галерея м. Львова та Товариство приятелів мистецтва. В 1952 році будівля адаптована під музей В. І. Леніна. Тоді були знищені скульптури та рельєфи на головному фасаді, виконані скульпторами Петром Війтовичем та Антоном Попелем. Сьогодні (2009 p.) — будинок Національного музею у Львові.

Кам'яницю звела заможна родина львівських вірмен Вартановичів у XVII ст. на місці давнішого будинку. У ній збереглися середньовічна розпланувальна структура та стилістичні елементи ренесансу. Сьогодні тут діють мистецька галерея "Ґердан", ресторан "Манускрипт", кав'ярня "Під синьою фляшкою". У подвір'ї є відреставрована білокам'яна консоль з головою лева (рест. Олег Рибчинський). Пам'ятка архітектури (ох. №329).

Триповерховий будинок розташований у рядовій забудові, виходить фасадами на вул. Галицьку і на пл. Катедральну. З півночі до нього прилягає будівля каплиці Боїмів. Споруджений у 1779–1780 рр. за проектом Антона Косинського, є характерним зразком житлової архітектури кінця XVIII ст. Пам'ятка архітектури місцевого значення (охор. №М-1247). Сьогодні це житловий будинок, а приміщення на партері займають кав'ярня "Мапа" та винотека "Кафе 1".

Будинок споруджений до 1828 року. Пов'язаний із друкарнею Піллерів, у його подвір'ї діяли друкарні Ґазети Львовської (Владислава Лозинського), закладу "Ґрафія" та "Книжниця-Атлас". Власниками будинку у ХІХ столітті були торговець Карл Вернер, родина Шелленберґів, лікар Едвард Жерар де Фестенбурґ. Зразок класицизму, пам'ятка архітектури (охор. №1019-М).

Житловий будинок (1894 p.) в периметральній забудові вулиці. Побудований в 1894 році за проектом будівничого Анджея Голомба. Xарактерний приклад львівської житлової архітектури кінця ХІХ ст.

Триповерховий мурований житловий будинок, споруджений наприкінці XVIІ ст. — елемент колишнього львівського вірменського кварталу. Будинок є частиною давньої Резиденції вірменських вікаріїв. Сьогодні це пам'ятка архітектури і містобудування національного значення (ох.№1288). У будинку, де знаходився ломбард банку "Mons Pius", розмістили реставраційні майстерні, а будинок від вул. Лесі Українки залишився житловим.

Перші згадки про Авенштоківську (Ганушівську) кам'яницю на пл. Ринок, 34 датуються поч. XVIII ст. Будівлю ґрунтовно перебудували у 1767 році (будівничий Антоній Косинський). Сучасного вигляду набула після реконструкцій, здійснених у ХІХ ст. Поєднує елементи класицизму та неоренесансу, зберігаючи об'ємно-просторову структуру, типову для будівель ранньомодерного Львова. Пам'ятка архітектури, ох.№326/31. Нині використовується як житловий будинок, а у приміщенні 1-го поверху розташоване кафе "Кентавр".

Zajmuje narożną posesję na północnej pierzei Rynku. Ukończony w 1803 r., jest przykładem stylu empire. Mury zachowały częściowo pozostałości gotyckich konstrukcji datowanych na XV w. Budynek zajmuje narożną posesję na północnej pierzei Rynku. Fasada wschodnia wychodzi na ul. Drukarską. Kamienica wzniesiona została na miejscu dwóch starszych budynków z XV w. Przebudowa rozpoczęła się ok. 1800 r., prace zakończono w 1803 r., prace restauracyjne wykonano w 1934 r. Obecnie (2008) budynek mieszkalny.

Budynek dawnego klasztoru dominikanów jest częścią zespołu architektonicznego, w skład którego wchodzi również znajdujący się obok kościół i dzwonnica. Budynki klasztorne przylegają do północnej nawy świątyni. W procesie budowy zespołu zaznacza się kilka okresów: XV w., 1556-1621 (przebudowa, autor projektu: M. Czech); koniec XVIII w. (odbudowa po pożarze). Obiekt zachował cechy stylu gotyckiego, renesansowego i barokowego.

Koлишній палац Сапігів (зараз, 2009 p. — будинок Всеукраїнського товариства охорони пам'яток історії та культури; 1868, архітектор Адольф Кун (перебудова); 1896 — добудова. Історизм (форми французької архітектури XVII ст.). Палац розміщений на ділянці, обнесеній огорожею, в'їзд — через браму. На захід — територія колишнього парку. Зразок палацової архітектури 2-ї пол. ХІХ ст. В інтер'єрі зберігся парадний зал з декоративною ліпниною, меблі ХІХ ст.

Kamienica Korniakta, albo Kamienica Królewska (obecnie – siedziba Lwowskiego Muzeum Historycznego, Rynek 6). Styl architektoniczny tego budynku – najbardziej znanej wśród kamienic lwowskiego Rynku – charakteryzuje połączenie stylów różnych epok. Można wśród nich wymienić gotyk (sklepienia piwnic), renesans (plan budynku i fasad), manieryzm/ barok (attyka), empire (niektóre elementy dekoracji fasady, wnętrza), neorenesans (zrekonstruowane wewnętrzne podwórze). W chronologii budownictwa jako najważniejsze daty wymienić należy 1580 r. (budowa kamienicy, autor projektu: P. Barbon) oraz 1678 r. (dobudowa attyki). Kolejne przebudowy miały miejsce w XVIII-XIX w., w latach 1910-1912 rekonstruowano podwórze. Historyczna nazwa – „Kamienica Korniakta” – pochodzi od imienia pierwszego właściciela, greckiego kupca Konstantyna Korniakta. Budynek włączony został w zabudowę wschodniej pierzei Rynku, jego tylna fasada wychodzi na ul. Fedorowa.

Budynek zajmuje wielką posesję między Pl. Katedralnym, ulicami Teatralną i Starojewrejską. Budowa datowana jest na XVIII-XIX w., przebudowa na koniec XIX w. Kamienica zachowała cechy klasycystyczne, z późniejszymi dodatkami form architektonicznych okresu historyzmu. Reprezentuje typ wielkiej, bogatej kamienicy pierwszej połowy XIX w. Obecnie (2008) budynek mieszkalny.

Budynek został zaprojektowany przez warszawskiego architekta Romualda Millera, a zrealizowany przez lwowskiego budowniczego Henryka Zarembę. Ukończony w 1937 roku.

Спорудження Кургану Люблінської унії (Kopiec Unii Lubelskiej) розпочали у 1869 році на честь 300-річчя укладення унії між Польщею, Литвою і Руссю за ініціативи польського політика, львів'янина Францішека Смольки. Сьогодні тут оглядовий майданчик, одна з найпопулярніших туристичних локацій міста.

Чотириповерхова житлова кам'яниця споруджена у 1909 р. за проєктом арх. Збіґнєва Брохвіч-Левинського для підприємця Еміля Векслера у стилі модернізованої готики. У 1909-1944 р. на партері будинку розміщувалася кав'ярня "Шкоцька" ("Шотландська") – місце збору видатних львівських математиків.Будинок є пам'яткою архітектури (Ох. № 731-М) та пам'яткою історії (Ох. № 1232)

Колишня вілла професора геології Еміля гербу Абданк Дуніковського (з 1911 р. — будинок Національного музею у Львові; збудована у 1897–1898 роках за проектом арх. Владислава Рауша). Історизм (необароко з елементами пізнього романтизму). Фасади пишно оздоблені. Цінний приклад віллової архітектури палацового типу з доби пізнього історизму. Від 1913 року у будинку розміщені виставковий зал Національного музею, адміністративні приміщення, бібліотека.

Kamienica mieszkalna doby baroku, zbudowana w XVIII w. na miejscu wcześniejszej zabudowy z okresu późnego średniowiecza i wczesnego renesansu przez F. Kulczyckiego. Zdobienia tego budynku są jednym z najbardziej wyrazistych we Lwowie przykładów dekoracji w stylu rokoko. Obecnie (2008) budynek mieszkalny.

Budynek klasztoru bernardynów (obecnie – budynek Centralnego Państwowego Archiwum we Lwowie). Budynek klasztoru, datowany na ok. 1620 r., jest częścią zespołu architektonicznego, w skład którego wchodzi również Kościół bernardynów. Klasztor przybudowany jest do północnej ściany kościoła, a od strony wschodniej otoczony jest murami z wieżą wjazdową.

Dawny Kościół Matki Boskiej Śnieżnej (obecnie – Cerkiew Matki Bożej Nieustającej Pomocy). Kościół zaliczany jest do najdawniejszych świątyń chrześcijańskich Lwowa, wzniesiony został w dobie późnego średniowiecza przez niemieckich kolonistów. Najważniejsze daty dotyczące budowy i późniejszych zmian – XIII w. (budowa drewnianego kościoła); ok. 1350 r. (murowany kościół); XVII w. (odbudowa); XVIII w. (uporządkowanie wnętrza); 1882-1892 (rekonstrukcja, autor projektu: J. Zachariewicz, wprowadzenie form stylu neoromańskiego).