Польський літературний критик, літературознавець, театрознавець, журналіст, літературний та громадський діяч. Остап Ортвін (справжнє ім'я — Оскар Каценелленбоґен) походив зі спольщеної єврейської родини. Народився в сім'ї Генрика та Ядвіґи Марії Каценелленбоґенів 23 листопада 1876 року в місті Тлумач Станіславського воєводства. У 1899 році закінчив правничі студії у Львівському університеті зі званням доктора права. Деякий час працював адвокатом у різних фірмах. 1904 році остаточно покинув адвокатську практику і присвятив себе літературній та журналістській праці.

Уже навчаючись у Львівському університеті вступає до Науково-літературного союзу та бере участь у літературному гуртку при Академічній читальні університету; зближується з письменниками Леопольдом Стаффом та Станіславом Антонієм Мюллером. Належав до львівської модерністської літературної групи "Planetnicy". Був одним із учнів філософа Казімєжа Твардовського, належав до львівсько-варшавської школи.

У вересні 1905 року стає керівником видавництва Польської книгарні Бернарда Полонецького, а згодом – його співвласником. 

Ортвін та Стафф започаткували при Книгарні Полонецького бібліотечку "Symposion" – серію книг із філософії, культури й мистецтва, задуману під значним впливом філософії та літературно-критичної діяльності Станіслава Бжозовського.

Був найближчим другом Бжозовського. Працював рецензентом у його часописі "Ґлос" ("Głos"). 

У лютому 1913 року Остап Ортвін покинув працю у видавництві Полонецького з наміром заснувати власну видавничу спілку "Атенеум", яке мало друкувати переклади шедеврів світової літератури. На заваді став початок Першої світової війни.

–1939

Остап Ортвін – одна з найяскавіших постатей літературного та мистецького Львова початку ХХ ст. Вирізнявся емоційним стилем критичних оцінок, характерною темпераментною мовою, гучним голосом і колоритною зовнішністю: потужна статура, високий чорний капелюх, буйний чуб, козацькі вуса – все це привертало увагу до його харизматичної особи. Ортвін мав славу найвідомішого і найавторитетнішого львівського літературного критика, знавця мистецтва, ерудита, поліглота, шанувальник творчості Ріхарда Ваґнера, Фрідріха Ніцше.

Від літератури Ортвін вимагав цілковитої посвяти, навіть героїзму, найвищого рівня моральної і національної свідомості. На його думку, "правдивість" літературного твору залежить не від точного відтворення дійсності, а від створення літературної фікції, яка дотримується внутрішньої логіки. Літературну ж критику він трактував як теоретичну дисципліну, яка має досліджувати твір об'єктивно, незалежно від особистих поглядів і уподобань критика. Значний вплив на погляди Ортвіна мала філософія Романа Інґардена.

У львівській пресі міжвоєнного періоду публікувався надзвичайно мало, так і не видав власної монографії. Недаремно стаття одного з учнів Ортвіна, Михайла Рудницького, про його вчителя мала назву "Критик, що не пише". Але незважаючи на відсутність у друкованому просторі, Ортвін був одним із найактивніших і найвпливовіших львівських критиків свого часу.

У створеній у 1920 року Професійній спілці польських письменників Ортвін став заступником голови (віцепрезесом), а згодом — головою львівського відділення Спілки (презесом). У приміщенні Спілки на вулиці Оссолінських, 11(тепер — Стефаника) надавав щоденні літературні консультації. Публічні заходи (зустрічі, літературні дискусії, бали) відбувались у приміщенні Літературно-мистецького кола на вулиці Академічній, 13 (тепер — проспект Шевченка). За головування Ортвіна відбулося понад 200 "Дискусійних понеділків", на які збиралася львівська інтелектуальна еліта. Постійними учасниками цих зібрань були й українські письменники, зокрема Михайло Рудницький. Участь українських літераторів мала сприяти міжнаціональному зближенню, яке Ортвін бачив у національній асиміляції.

У 1930 році відзначений Золотим хрестом заслуги за діяльність на ниві організації і розвитку Східних торгів у Львові. У 1935 році був нагороджений золотим академічним лавровим вінком польської Академії літератури. 

+1939

У перші дні радянської окупації, у жовтні 1939 року, ввійшов до складу Організаційного комітету Спілки радянських письменників України. Проте ситуація змінилася після формального приєднання Західної України до СРСР у листопаді 1939 року. Дотеперішні формальні спілки мали припинити існування, а всі львівські письменники повинні були вступити до Спілки радянських письменників. Більшість письменників були змушені вступити в новостворену Спілку, оскільки відмова означала політичні переслідування й соціальну нестабільність. Ортвін відмовився вступати до радянської Спілки й далі, тепер неофіційно, провадив діяльність Професійної спілки польських письменників і навіть видавав посвідки її членам. До 1940 року він щодня приходив у неопалюване приміщення давньої Спілки, де приймав нечисленних відвідувачів. Це була дуже виразна демонстрація його соціальної позиції і ставлення до нової влади. Як пише Оля Гнатюк, правдоподібно, Ортвін у той час намагався допомагагти біженцям, єврейським письменникам, зокрема виписував їм талони в їдальню.

28 березня 1942 року Остап Ортвін, овдовілий, самотній, прийняв католицизм. У часи німецької окупації відмовився переховуватися і приймати запроваджені гітлерівською владою правила поведінки для євреїв. Навесні 1942 року його зарештували, а пізніше застрелили.

People

Sources