Народився 21 грудня 1874 року у Варшаві, син композитора Владислава Желенського і Ванди з Грабовських. У 1892-1900 вивчав медицину в Яґеллонському університеті.

Як поет дебютував 1895 року в тижневику "Cвят" ("Świat") циклом сонетів. Від 1906 року був співавтором програм "Зеленої кульки" ("Zielonego Balonika") — кабаре, яке діяло в Кракові у 1905-1912 роках, в т. зв. Міхаліковій Ямі — цукерні Яна Міхаліка, яка стала місцем зібрань краківської артистичної богеми. Підсумком праці Желенського для "Зеленої кульки" стали "Словечка" ("Słówka") — збірник віршованих пісеньок і сатиричних творів, виданий у Львові в Книгарні Полонецького 1913 року. Цей збірник — своєрідна декларація проти естетики "Молодої Польщі". Желенський відкидає характерну для неї декоративність і манірність, постулює повернення в бік щоденності. Він виступав проти фальшивого еротизму в літературі, показуючи натомість його біологічний, фізіологічний бік, але неодмінно зберігаючи  елегантний і легкий стиль. Член Польської літературної академії (від 1906).

У 1915 році був призваний до австрійського війська. До закінчення Першої світової війни працював залізничним лікарем, у вільний час перекладаючи з французької. Того ж року започаткував серію "Biblioteka Boya", у якій до 1935 року видав понад 100 томів класичної французької літератури у власних перекладах: твори Війона, Рабле, Мольєра, Дідро, Вольтера, Стендаля, Бальзака, Мюссо, Верлена, Пруста. Офіційним визнанням перекладацького подвигу Желенського стали Літературна нагорода Варшави (1933), французький Кавалерський хрест Почесного Легіону (1934) та інші.

Видав збірники "Студії і нариси з французької літератури" ("Studia i szkice z literatury francuskiej", 1920), "Мозок і стать" у трьох томах ("Mózg i płeć", 1926-1928), а також монографії "Мольєр" (1924) i "Бальзак" (1934).

У 1919 році почав діяльність театрального рецензента. Опублікував цикл театральних фейлетонів "Флірт з Мельпоменою" ("Flirt z Melpomeną", т. 1–18, 1920-1939). Від 1922 року Бой-Желенський мешкав у Варшаві, у 1923-1924 роках був літературним керівником "Польського Театру".

Провадив голосні публіцистичні кампанії, зокрема, у справі легалізації абортів і регулювання народжуваності. Був співзасновником станції штучного вигодовування немовлят "Крапля молока", а також першої в Польщі порадні свідомого материнства. Опублікував збірники фейлетонів "Консисторські дівиці" («Dziewice konsystorskie», 1929), "Пекло жінок" ("Piekło kobiet", 1930) i "Наші окупанти» ("Nasi okupanci", 1932).

Провадив літературні кампанії проти пієтизму академічного літературознавства у ставленні до класиків польської літератури: збірники "Бронзувальники" ("Brązownikі", 1930; про Аадама Міцкевича) i "Фредрівські розрахунки" ("Obrachunki fredrowskie", 1934; про Александра Фредра). У такому ж ключі написав біографічну повість "Марисєнька Собєська" ("Marysieńka Sobieska", 1937).

Завдяки гостроті і контроверсійності полемічних тез і тем, які порушував Бой-Желенський, він часто ставав об’єктом критичних атак, зокрема, з боку клерикальних кіл. Велику кампанію, відому під назвою "Ліквідація Боя", почали націоналістичні друковані органи "Зет" ("Zet") і "Ґазета літерацка" ("Gazeta Literacka"). Полемізували з ним також польські інтелектуали і митці, зокрема, Кароль Іжиковський і Станіслав Іґнацій Віткевич, які закидали Боєві вульгаризацію суспільної думки та спрощення суспільної проблематики.

Тадеуш Бой-Желенський залишив цінні спогади "Живі люди" ("Ludzie żywi"; Warszawa; Kraków, 1929), "Чи знаєш той край?" (“Znaszli ten kraj?”; Warszawa, 1930–31).

+1939

Після вибуху Другої світової війни, у вересні 1939 року Тадеуш Бой-Желенський покинув Варшаву і переїхав до Львова, де оселився у подружжя Марії і Яна Греків, на вулиці Романовича, 7 (тепер Саксаганського). Майже відразу радянська влада запропонувала йому посаду на кафедрі французької літератури у Львівському університеті. Працював якийсь час також у Львівському відділі Спілки польських письменників. Був у складі редакції органу Спілки радянських письменників "Нове віднокренґі" ("Nowe Widnokręgi"), публікував дописи у львівському щоденнику "Червони штандар" ("Czerwony Sztandar"), брав участь у радянських пропагандистських заходах. 19 листопада 1939 року підписав звернення польських письменників, які вітали приєднання Західної України до УРСР. Від 1940 року — член Спілки радянських письменників. Цей та багато інших фактів дали підставу багатьом його критикам зарахувати Боя-Желенського до колаборантів з радянським режимом, чи до т. зв. "попутників" (див. працю за редакцією Барбари Вінкльової та розвідку Яцека Тжнаделя).

Після зайняття Львова німецькими військами був арештований і розстріляний в ніч з 3 на 4 липня 1941 року на Вулецьких пагорбах.