Кароль КурилюкID: 229

Кароль КурилюкID: 229

1910-1967

Польський письменник, журналіст, державний службовець. Народився 27 жовтня 1910 року у Збаражі (тепер — Тернопільська область) у сім'ї муляра Францішека Курилюка та Люції Панчишак. Був найстаршою дитиною у багатодітній родині.

1930 року закінчив державну гімназію ім. Генрика Сенкевича у Збаражі, здобув стипендію для подальшого навчання.

Студіював полоністику у Львівському університеті Яна Казимира. Знання української, російської та німецької мов давали йому можливість заробляти приватними уроками. У студентські роки протестував проти "лавкового ґетто" — виділення в аудиторіях окремих місць для представників національних меншин, передовсім євреїв. Від 1931 року співпрацював із письменницею Галіною Ґурською [[quote|195]], був задіяний в її соціальному проекті "Акція блакитних" ("Akcja Błękitnych"), покликаному допомогти дітям із бідних родин та бездомним дітям здобути освіту. Детально про це Ґурська писала у творі "Хлопці з міських вулиць" ("Chłopcy z ulic miasta", 1934).

Був співорганізатором антифашистського З'їзду працівників культури у Львові 16-17 травня 1936 року, який ініціювала прокомуністична інтелігенція, зокрема активісти Комуністичної партії Польщі Александер Дан (Aleksander Dan), Ярослав Галан, Мар'ян Нашковський (Marian Naszkowski).

Від листопада 1933 року розпочався період роботи Курилюка у редакції часопису "Сиґнали"("Sygnały"), 1936 року він став його головним редактором. 1938 року, під час нападу боївки Національно-радикального табору (ONR) на редакцію дивом залишився живим. У вересні 1939 року Курилюк віддав архів часопису на зберігання Національній бібліотеці імені Оссолінських (Оссолінеум, тепер — Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника), зараз він доступний у відділі рукописів бібліотеки.

Помер 9 грудня 1967 року від серцевого нападу. Похований з дружиною та сином на Військовому цвинтарі Повонзки (Cmentarz Wojskowy na Powązkach, Powązki Wojskowe).

±1939

Із приходом радянської влади до Львова влаштувався у польськомовній щоденній газеті "Червони штандар" ("Czerwony sztandar"), з якої невдовзі його звільнили за опублікований у "Сиґналах" сатиричний вірш Тадеуша Голлендера "Сьогодні телефонував до мене Сталін".

Під час німецької окупації Львова був задіяний у русі опору, 1942 року вступив до Польської робітничої партії, будучи пацифістом, уникав прямої збройної боротьби, брав участь у роботі підпільної радіостанції та публікації інформаційних бюлетенів. Належав до делегації Армії крайової. Організовував втечі зі львівського ґетто, дбаючи про схованки та фальшиві документи, переховував євреїв у своїй квартирі. У 2002 року нагороджений медаллю Яд ва-Шем Праведника народів світу.

Влітку 1944 року переїхав зі Львова до Любліна, де заснував, тижневик "Одродзенє" ("Odrodzenie"), 1945 року редакція перебралася до Кракова, а 1947 — до Варшави.

People

Sources